,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Про деякі особливості совєтського партизанського руху на території України
  • 30 мая 2011 |
  • 11:05 |
  • kaktus |
  • Просмотров: 93947
  • |
  • Комментарии: 8
  • |
0
Про деякі особливості совєтського партизанського руху на території України


Олександр Гогун, історик.

Як "народні месники" мстили народові:


Про деякі особливості совєтського партизанського руху на території України в роки Другої світової війни.

Описание: Працюючи над темою національного українського повстанського руху, історик Олександр Гогун натрапив на низку документів, які прямо чи опосередковано вказують на провокаційну й репресивну роль совєтських партизанів на окупованій нацистами території. Він переконливо доводить, що оскільки червоні партизани були інструментом тоталітарної держави, яка перебувала в стані війни, мирні мешканці окупованих територій стали заручниками двох тираній — гітлерівської та сталінської. Спираючись на доступний дослідникові комплекс документів, автор розглядає репресивно-каральну функцію червоних партизанів на прикладі ситуації в Україні.




Анітрохи не змінилася ситуація, коли стратегічна ініціатива перейшла до Червоної армії. Крім терору до колабораціоністів, партизани й підпільники влаштовували провокації, прагнучи "посварити" населення з окупантами.

Уже згадуваний капітан Русанов восени 1943 року на допиті в німецькому полоні свідчив:

"При відступі Червоної армії місцеві партійні організації залишили найбільш витривалих комуністів для підпільної роботи. Вони повинні були проводити всіляку агітацію, сіяти невдоволення серед населення. Для цього вони здійснювали різні акції проти німців, розраховуючи на те, щоб вони викликали репресії у відповідь з боку німецького командування. Всі ці спровоковані репресії всіляко використовували для підбурювання.

…Підпільні диверсанти добре законспіровані, і їх не так легко знайти. Власне, вони здійснюють диверсійні акти так, щоб винним виявилось населення. Мирне населення часто й не знає, чому на нього сиплються репресії. Тому воно починає вважати, що це свавілля німців, і озлоблюється. Щодо цього існує такий погляд: якщо населення при відступі Червоної-армії не пішло разом з нею, значить, воно було налаштоване не по-совєтському. У будь-якому разі це хисткий елемент. На нього припиняють зважати вже тоді, коли при відході за відомим наказом СТАЛІНА треба все знищувати: заводи, посіви, худобу тощо. Населення, яке залишилося, позбавляють основ існування. Подальше завдання — не дати створити йому ці основи заново. Тому на допомогу підпільним групам створюються підібрані і навчені диверсійні загони, перекинуті на цей бік. Головне завдання цих загонів — завадити налагодженню життя […] тому вони повинні виводити з ладу виробництва, щоб залишити людей без роботи й продукції, знищувати хлібні склади, худобу, ешелони, адміністрацію, яка намагається щось організувати тощо. Одного разу СТРОКАЧ так і висловився: «Слід зробити так, щоб населення відчуло на власній шкурі, щоб його охопив відчай». А тоді його вже легко агітувати й кликати до лісу.

Крім вказаних (завдань — О. Г.), збирання відмостей про противника й каральні міри щодо тих, хто співпрацює з німцями… Доводиться добувати харчі. Зазвичай селяни не дають їх. Тоді забирають силою. Завдання їх (партизанів — О. Ґ.) зводиться до того, щоб здійснювати диверсії, спричинювати репресії, не давати населенню працювати, тримати всіх у постійному страху. Я гадаю, що більшість населення боїться партизанів… Боїться, знаючи, що кожне слово, кожен вчинок, про які дізнаються партизани, тим самим стають відомими НКВД. Цим і можна пояснити страх населення… Що таке НКВД — усім відомо"
.

Свідчення полоненого Русанова частково підтверджують совєтські документи.

Наприклад, на засіданні УШПР 3 квітня 1943 року в Москві Микита Хрущов заявляв:
"Рейди (партизанів) дають позитивні результати і в тому сенсі, що сіють страх серед нестійких елементів — українців і росіян, які мешкають на окупованій території і хотіли б піти на змову, проте бояться розправи з боку наших загонів"
.

Розправи загрожували не тільки колабораціоністам, але й учасники українського націоналістичного Спротиву — членам Організації українських націоналістів (ОУН) і бійцям Української повстанської армії (УПА).

Приміром, вже згадуваний Руднєв 24 травня описав у щоденнику показовий випадок: партизани захопили 4-х націоналістів у полон. Ковпак хотів усіх розстріляти. Руднєв не погодився, і пізніше ці полонені були обміняні на полонених партизанів.

25 червня ковпаківці підійшли до ріки Горинь і хотіли її форсувати.
"Проте націоналісти, близько 500 осіб, захопили Здвиждж і заявили, що переправу будувати не дадуть. Тоді Ковпак вирішив розпочати бій і знищити це село, проти чого я рішуче був проти".
Переговори не дали результатів, тому "Ковпак знову розлютився, наказав негайно задіяти артилерію і змести це село з лиця землі. Я заявив, що на це не піду…". Нарешті Руднєву з великими труднощами вдалося переконати Ковпака не знищувати село, а Ковпаку, в свою чергу, вдалося переконати націоналістів залишити село без бою.

З серпня 1943 року Руднєва вбили (ймовірно, за наказом Ковпака або навіть самим Ковпаком) у бою під Делятином. Від цього часу для Сидора Артемовича не існувало "бар'єрів" при знищенні націоналістів.

У звіті за період з 12.06 по 01.10.1943 року Ковпак писав:

"Уся Станиславівська й Тернопільська область, частина Кам'янець-Подільської та Львівської областей сходжені партизанами, які залишали по собі сліди в селах, агітуючи проти здачі хліба, знищуючи і роздаючи запаси, розстрілюючи ненависних народові німецьких служак".


Те, що служаки часто вимушено йшли до поліції чи адміністрації, партизанів не цікавило. Списки дезертирів, колабораціоністів, оунівців і повстанців поставляли "народним месникам" "доброзичливці" серед місцевого населення22. Ясна річ, що у партизанів не було змоги перевірити точність інформації, тому їх репресії використовувались і для зведення рахунків між сусідами, які посварилися.

Візьмемо до уваги, що Ковпак у цьому разі — не гірший приклад партизанського терору.

Як свідчив на допиті Русанов,

"Підполковник ЕМЛЮТІН — колишній начальник райвідділу НКВД у Курській області. Населення Курської та Орловської областей добре знає партизанів Емлютіна. Це банда насильників, грабіжників, мародерів, яка тероризує місцевих мешканців. Сам Емлютін — садист, який живе тільки вбивствами…

ЧЕРНОВ — командир «особливої партизанської бригади». Ця бригада була сформована в Москві із засуджених за різні злочини до ув'язнення на термін від З до 10 років. Цим злочинцям запропонували «викупити свою провину» службою в партизанських загонах. Сам Чернов раніше двічі засуджувався за бандитизм і щоразу отримував 10 років ув'язнення. Це… типовий кримінальник.

ГРАБМАК — командир другої «особливої партизанської бригади». Тип схожий на Чернова. У минулому — грабіжник… Його «бригада» в 120 осіб також була сформована із засуджених і злочинців…".


Результати здійснених партизанами репресій щодо населення та колабораціоністів вражають. Згідно з довідкою УШПР на ім'я Сталіна, за неповними даними, партизанські загони України, які мали зв'язок із Центром, у період з липня 1942 року до 1 квітня 1943 року винищили 63815 солдатів і офіцерів противника, "в тому числі старост, поліцаїв та інших зрадників вітчизни" — 6 67224.

64 тисячі вбитих солдатів противника — звичайні партизанські приписки (туфта). А ось цифра шість з половиною вбитих колабораціоністів "та інших" — цілком можлива. З ними було набагато легше боротися, ніж з німцями, а загальна чисельність партизанів, підлеглих УШПР, на 1 квітня 1943 року становила 15 тис. осіб.

Проте найбільш масштабні репресії партизанів проти українського населення розгорнулися з літа 1943 року, коли почалися їх зіткнення із УПА, яка розпочинала свою діяльність.


Повністю читати:
http://www.e-reading.org.ua/bookreader.php...ii_Ukraini.html



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх