,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Правда про Гуту-Пеняцьку
  • 25 мая 2011 |
  • 09:05 |
  • bayard |
  • Просмотров: 79678
  • |
  • Комментарии: 1
  • |
0
Уже другий рік не вщухають пристрасті навколо села Гута Пеняцька, що в Бродівському районі Львівської області. Нагадаю читачам, що 28 лютого 1944 року с Гута Пеняцька, у якому мешкало багато поляків, а також українці, вірмени, євреї та інші було спалене німецькими загарбниками через те, що його мешканці переховували радянських партизан і ковпаківців. Оскільки село було оточене лісами і ярами, то саме тут партизани знайшли місце схову. Однак німецька розвідка про це довідалася і помстилася. Село перестало існувати, а селян німці вивезли на примусові роботи. Пізніше сліди села замели плугом і створили колгосп.

Та суть справи не в самій пацифікації села і людей — подібних випадків в історії воєн було чимало, але в історичній правді, яку досі не доведено. Проблему названого села досі не досліджено і чомусь ніхто за це ретельно не брався. До 1981 року про село практично не згадували, за винятком поодиноких брехливих статей у пресі і згадок кількома реченнями у книжках про ІІ Світову війну. А брехня стосовно тієї бійні відчутна з усіх сторін. У 1981 році, коли діаспора стала протестувати проти ув’язнення членів Гельсінської спілки, журналіст і пропагандист М.Тороповський написав голівудський сценарій про нібито нелюдську розправу над поляками українськими націоналістами. А вже 7 років пізніше гутяни в Західній Польщі на понімечених землях дізналися випадково про Тороповського і їх фантазія збільшилася удвічі, щоби приховати те, що заради порятунку свого життя перед наступом карального відділу німців, підпалили свої помешкання, у яких переховували важкоранених ковпаківців.

Насамперед поляки звинувачують у знищенні села дивізію СС “Галичина” і підрозділи УПА. По - друге, називається різна кількість жертв мешканців, по - третє розповідається про речі, які свідомо суперечать здоровому глузду і логіці. А по –четверте, у селі дотепер не проведено розкопок і не доказано факту знищення села документально.

Минулого року на чергову річницю трагедії в Гуті Пеняцькій відбулося відкриття третього символічного пам’ятника вигаданим жертвам трагедії. На відкритті був присутній і колишній Президент України В.Ющенко, котрий бився в груди і каявся за “вчинені кривди” польському народові. На жаль, дотепер ми сліпо виконуємо забаганки різних сусідів, котрі бачать Україну лише в складі своєї держави. Не вивчивши не лише цієї проблеми, але й самого звинувачення, В.Ющенко “каявся” за те, чого насправді не було. І друге. Оскільки не було проведено певних досліджень, розкопок, то зведення цього пам’ятника суперечить чинному законодавству України.

Цього року біля згаданого пам’ятника відбулася чергова 66-та річниця. Звичайно, президентів уже не було. До Гути Пеняцької приїхало приблизно 200 поляків. Були представники Товариста “Гута Пеняцька” і польська діаспора з України. Фірмани із сусіднього села Жаркова, а було їх десь 14, возили поляків до Гути Пеняцької кіньми, чим засвідчили свою пеську психологію. Але бажання заробити кілька гривень взяли верх. Взяли участь у річниці Генеральний консул Республіки Польща у Львові Гжегож Опалінські та інші представники консульства. На офіційному виступі не лунало жодних прямих звинувачень в сторону українців. Говорилося, що була страшна трагедія і бажалося, щоб більше такого не повторилося. Голова товариства “Гута Пеняцька” пані Мальгожата Гошньовська-Кола зазначила, що в нелюдський спосіб було знищено понад 1000 мешканців села лише через те, що вони були поляками.

В протест проти зведення пам’ятника і відзначення річниці виступило ВО “Свобода”. Вони заблокували в’їзд до пам’ятника. Але протест відбувся досить мирно і поляки не могли мати великих претензій. Але невелика перепалка таки виникла після завершення виступу. Свободівці висловили свій протест проти того, що поляки своїм транспарантом заступили таблицю “Правда про Гуту Пеняцьку”, яка була встановлена біля пам’ятника напередодні річниці. Вони змістили той транспарант в сторону. Депутат Львівської обласної ради Олег Панкевич перед польською телевізією висловив свій протест у тому, що поляки, без проведення певних досліджень і вивчення справи звинуватили у трагедії українців. Він запевнив, що це довго тривати не буде. Після торжества поляки посміли обізвати воїнів УПА і українців загалом бандитами. А один молодий поляк, який назвався іссториком, сказав, що то все правда, бо йому бабця переповідала. Інший поляк назвав С.Бандеру офіцером СС Галичина, що викликало сміх серед свободівців і ті порадили йому почитати історію, перш ніж дискутувати.

Про наклепи у знищенні Гути Пеняцької свідчить кілька фактів. Найперше в різних джерелах подається різна (і дуже відмінна) кількість жертв. У телеграмі військового звіту № 515, переданого по радіо командою Польського підпілля у Варшаві польському уряду у Лондоні у березні 1944 року зазначається, що “німці вимордували близько ста осіб”. Звіт подав Т.Бур-Коморовський (Лавіна). Було зазначено, що загинуло 200 осіб, а поступово ця кількість все збільшувалася. Дехто говорив про 400 жертв, про 500, 600, 800, 1000, 15000 і більше. На польському пам’ятнику написано, що “в куряві братньої крові” українці закатували “близько 1000 поляків”. Безперечно, кількість жертв не може співпадати, бо не було часу їх перелічити, але й не може різнитися у кілька сотень. Це вже фальш, вигадка, наклеп. Щоб була певна кількість жертв, потрібно з’ясувати кількість населення села. У цьому теж великі розбіжності. Наприклад у книжці “Чёрная книга” під редакцією В.Гроссмана та І.Еренбурга на стор. 146 зазначається, що було 120 дворів і мешкало 380 чоловік. До речі, на цій же сторінці нічого не згадується про дивізійників чи воїнів УПА. “22-23 февраля село окружили немцы, облили дома и сараи бензином и сожгли село вместе с населением”. Як бачимо, навіть дата не співпадає. У праці В.Бонковського “Заглада Гути Пеняцької” на стор. 139 зазначається: “… у хвилі пацифікації в селі було 230-250 номерів… мешкало 1.300 осіб”. У цій же книжці на стор. 143 зі слів свідка Станіслава В. “довідуємося”, що “Гута Пеняцька була великим селом, нараховувала 100 номерів. Як собі пригадую, у кожному будинку мешкало щонайменше 5 осіб”. У книжці Д.Медведєва “Сильні духом”(1984) на сторінці 401 читаємо: “Двадцять дев’ятого лютого загін, до складу якого входили українці, росіяни і поляки, залишив Гуту Пеняцьку. А через три дні село оточили гітлерівці. Вони підпалили Гуту з усіх кінців, спалили геть усі хати і перебили все населення, за винятком сімнадцяти чоловік, які чудом лишилися живі”. Досі не проведено в Гуті Пеняцькій розкопок, за допомогою яких можна б з’ясувати якщо не точну, то наближену до точності кількість жертв за допомогою кістяків. Чомусь це село не згадується в польських і радянських енциклопедіях. Проблема Гути Пеняцької була довгий час замовчуваною, тому що 500 гутян розселені по німецьких господарствах. Майже всі вони і їх нащадки у 2009 році приїхали на відкриття пам’ятника в Гуті Пеняцькій.

Зрештою, не говорилося про цю трагедію і на початку Української державності. А стаття журналіста М.Тороповського просто смішить. Це швидше художня фантазія, обкладена епітетами і зроблена на замовлення. Автор у своїй статті “Реквієм убитого села” описує розмову людей перед спаленням у костелі, про прощання закоханих, але якщо усіх вщент спалили, то хто переповів це все? І чи комусь у тому полум’ї хотілося слухати чиїсь розмови. Мабуть ні.

Завдяки наполегливим дослідженням працівників Українського історичного інституту в Америці вдалося виявити багато нових фактів непричетності українців до знищення Гути Пеняцької.

Представник Українського історичного інституту Америки в Україні Леся Дідик говорить, що серед 403 прізвищ передбачуваних польських жертв, викарбуваних у граніті пам'ятникa - 32% (267 чол.) українських, 50% інших народів (або трудно встановити) і тільки 18% суто польських. Також новобранці підрозділів СС “Галичина” (14% з Тернопільської області) попередили рідню з Гути Пеняцької про каральну акцію, яка планувалася гітлерівцями в цьому селі. Таким чином великі радянські партизанські загони (серед них було кілька поляків), які тимчасово розміщувалися в Гуті, мали можливість вибратися з села в ліси, а селяни мали час спалити сліди їх перебування разом з важко пораненими партизанами.

Пані Дідик зазначає, що вимордування українцями поляків і знищення села придумала більшовицька пропаганда,щоби відвернути увагу від арештів членів Української Гельсінської спілки: В 1981 р. СРСР проводилися масові арешти членів групи Української Гельсінської Угоди. Для того, щоб відвернути увагу і обурення Заходу, радянська пропагандистська машина випустила брехливу мученицьку казку про загибель - спалення живими 750 польських дітей, жінок, людей похилого віку в с. Гута Пеняцька українськими націоналістами, в тому числі не раз батьками членів Гельсінської групи. Зате, через сім років колишні жителі Гути, що проживали в західних районах Польщі, своїми лжесвідченнями подвоїли кількість жертв, заявлених радянською пропагандою, прикрасили їх ще більш яскравими жахливими розповідями про звірства українців. Таким чином, у 1988році депортовані гутяни, щоб скрити свою вину у знищенні радянських партизанів - ранених, перетворили втихомирення(приборкання) їх села в найгірший злочин людства, за винятком Содому і Гоморри.

У 2009 році макроскопічним, мікроскопічним, ізотопним дослідженням та оглядом в ультрафіолеті десятків археологічних кернів, отриманих за допомогою буріння проб грунту в Гуті показало абсолютну відсутність слідів перепалених і незгорілих фрагментів кісток.

Організація Обєднаних Націй в життєво важливому висновку статистики для держав Європи відмічає, що когорта 500 чоловік в 2008 році може бути отримана з групи не менше ніж 480 осіб, що жила в 1950 році. Слід сподіватися, що експозиція в Гуті Пеняцькій перешкоджатиме будівництву інших антиукраїнських пам'ятників в Україні і нейтралізуватиме напруження в польсько-українських відносинах. Не сприяє українсько-польському і той факт, що на сайті Товариства “Гута Пеняцька” ВО “Свобода” називають фашистською організацією, а депутата Львівської обласної ради від цієї партії — фашистом.
My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх