,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Ковбаса на ймення "СССР"
-4
Ковбаса на ймення "СССР"

Усе найкраще у житті українців пов’язане із часами Радянського Союзу. Ця настанова кілька останніх років посилено втовкмачується у підсвідомість та свідомість українських громадян за допомогою не тільки численних мас-медіа, а й інших чинників. Передусім, ясна річ, ковбасних.

Скільки тих ковбасних – і, ширше, м’ясних – виробів із радянськими назвами можна зустріти сьогодні на прилавках магазинів і у базарних ятках! Тут і "салямі радянська", і "шинка кремлівська", і "докторская СССР", і навіть – не так давно зустрів – "сосиски брежнєвські".

Загалом – десятки назв, що значною мірою дублюють одна одну, але містять у собі головне – асоціації із минулими часами як свідчення якості товару.

Іншим свідченням якості свого товару продавці вважають посилання на ГОСТи. Мовляв, їхня ковбаса, сосиски чи інші вироби – вже не тільки м’ясні, а й молочні – виготовлені з дотриманням ГОСТів радянських часів.

Цим хизуються не лише українські, а й білоруські виробники, чиї продовольчі товари можна було побачити – принаймні, до останньої фінансової кризи у Білорусі – на наших ринках.

І, нарешті, оскільки не самою ковбасою живе людина, то до продовольчих товарів останнім часом виявилися долученими й непродовольчі. "Взуття та одяг за цінами СРСР!" – такі написи можна побачити у кількох місцях Києва і, мабуть, не тільки в ньому.

При цьому алогізм ситуації аж ніяк не турбує жодну із зацікавлених сторін.

Бо ж якщо вироблені в СРСР товари – взірець усіх чеснот, то не забуваймо, що вироблялися вони державним сектором (була ще, звичайно, і так звана "споживча кооперація", але як сегмент державної планової економіки).

А приватний бізнес у ті часи існував нелегально, у вигляді кримінальних груп так званих "цеховиків", котрі, втім, найчастіше маскували свою продукцію саме під державну...

Радянські черги. "Що дають?" і "Більше двох штук в одні руки не відпускати!"

Отож нинішній "маленький українець" мав би найперше замислитись: з якого це дива скоробагатьки так переймаються відтворенням радянської дійсності та апелюють до ностальгії за нею – адже за "совка" їх одразу б посадили, а то й розстріляли?

Що це за садомазохізм такий, а?

Та і взагалі: на яких дурнів розрахована радянська емблематика? Невже ж ніхто з покупців не пам’ятає (а ті, хто молодші – не чув від батьків), що якісне взуття в СРСР коштувало зовсім не копійки, якщо його ціну порівняти із зарплатами, і головне – що це, за рідкісними винятками (буквально кілька фабрик, розкиданих по Союзу), було взуття імпортне – чи то з країн "соціалістичного табору", а чи то від "буржуїв"?

Так само і з одягом – щоб купити нормальні джинси чи зимову куртку, слід було викласти місячну зарплату молодого спеціаліста, а то й півтори таких зарплати? Ну, а щодо ковбаси...

Існував тоді такий рядок у п’ятирічних планах і статистиці – "м’ясо і м’ясопродукти". Що це за продукт такий, що не є м’ясом?

Так от, це було не тільки, скажімо, сало, а й ціла купа інших речей – від ліверу до перероблених відповідним чином розмелених кісток та освітленої крові. Попри найсуворіші ГОСТи, саме цими м’ясопродуктами начиняли ковбаси, які навіть на вигляд у 1970-80-х роках мали небагато спільного із м’ясними виробами (саме тоді, мабуть, і зродилася пісня: "В магазині на прилавку зеленіє ковбаса..." – не знаю, хто її сотворив, але влучив у точку).

Бо ж, окрім ГОСТів, існували ще й відомчі інструкції, які дозволяли – "у разі виробничої потреби як виняток" – замінювати справжнє м’ясо несправжнім.

Тільки ті "винятки" стали в останні два десятиліття існування СРСР правилом, а справжні ковбаси і шинки вироблялися, звичайно, для номенклатури, а для простолюду – ще й деякими провінційними цехами Укрспоживспілки.

Отож закономірне запитання – як керуються ГОСТами нинішні ковбасні виробники? Так, як їхні попередники, з усіма дозволеними їм винятками, чи так, як теоретично належало б? Не знаю, як саме, але мої коти чогось тієї ковбаси не їдять.

Не їдять і сир з Білорусі, що також начебто відповідає всім ГОСТам. І при цьому охоче споживають м’ясні й молочні продукти низки виробників, які зовсім не марковані "кращими на світі" радянськими назвами й емблемами...

Я розумію, коти – не найвищі авторитети у справі якості продуктів. А хіба голослівні заяви про наслідування кращим радянським зразкам чи назви на кшталт "сосиски брежнєвські" більш вагомі, ніж котячі смаки?

Механізм київських черг за цукром кінця 1980-их

Але за всієї іронії ситуації факт є фактом – засобами торгівлі пропагується ідея, начебто і їжа, і вдяганка – все було найкращим і найдешевшим за доби Радянського Союзу. Отож про ті часи варто згадувати з ностальгією, а чи й намагатися їх повернути – така думка неодмінно має зароджуватися бодай у частини споживачів відповідно емблематизованої продукції. Ну, а на цю заздалегідь підготовлену основу можна і червоний прапор наживити, і владу "сильної руки", й обмеження громадянських свобод задля добробуту тощо.

"Та чого ви хочете, - можуть зауважити, - є покупець, якому до вподоби саме такі назви і посилання саме на радянські часи, то хай воно буде. "Совка" так просто не переробиш. А якщо покупця дурять, то винен він сам".

У таких словах є резон. І якби експлуатація ностальгійних настроїв обмежувалася ковбасою, то ще якось можна було б не дуже звертати на це увагу, навіть заплющити очі на підживлення прорадянських настроїв за допомогою ідеї про "старі добрі часи розвиненого соціалізму".

І на соціально-психологічну "ковбасну" основу для спроб піднести над Україною червоні прапори. Зрештою, достатньо було би висміяти весь ідіотизм такого "ковбасизму-брежнєвізму" кілька разів у провідних ЗМІ, і його вплив на суспільство різко б упав.

Та проблема у тому, що ці ЗМІ також не без гріха, а майданчик для висміювання "совка" вони не нададуть, бо самі нещадно і цинічно експлуатують ту саму тематику і, схоже, із тими самими цілями.

От на телеканалі "Інтер" у прямому ефірі на всю країну транслюють грандіозне шоу "Майдан’с". Спочатку нам представляють Альону Шоптенко – постановника танців київської команди – так: "Спортсменка, комсомолка и просто красавица!"

Невже ж фразу, вимовлену колись одним із негативних персонажів комедії Леоніда Гайдая "Кавказька полонянка", автори проекту вважають сьогодні актуальною у сенсі характеристики найбільш позитивних якостей? Невже ж комсомолка у сучасному світі – це уособлення всіх людських чеснот?

Ба, а скільки телеглядачів та учасників шоу взагалі знають, що таке комсомол (роки перебудови ми, ясна річ, не враховуємо, бо тоді все змістилося, тому реально таке знання мають лише 40-літні і старші за них)?

Але тим, хто не знає достеменно, що таке комсомольські заняття з вивчення творів Брежнєва та з чим їдять і як вимірюють поліморсос ("политико-моральное состояние"), імплантують настанову, що комсомол – це класно...

І якби це була поодинока, випадкова фраза. От з’являється танцювальна команда Харкова, вдягнена у... піонерську форму жовто-блакитних кольорів. Молодь, якій не більше за 20 років, заповзято витанцьовує під "Время, вперёд" – музику, присвячену героїзму трудівників першої п’ятирічки (тієї самої, коли сталися розкуркулення й Голодомор), під яку у брежнєвські часи починалася програма "Время" на телебаченні.

А далі молоді харків’яни зобразили собою контури мирного (себто чорнобильського...) атому, як то робилося ледь не на всіх першотравневих маніфестаціях за СССР.

Диктор же повідомляє, що харківська молодь, мовляв, ностальгує за Союзом. Та не може вона ностальгувати, бо народилася або після його розпаду, або в роки краху комуністичної системи!

Проте "старші товариші" ретельно формують у молодого покоління – як учасників, так і глядачів – фальшиву історичну пам’ять, власне, сукупність пропагандистських міфів на тему "хорошого", "правильного", "рідного" тоталітарного ладу.

А тепер згадайте, скільки на початку травня більшість телеканалів України показала стрічок і серіалів, де палахкотіли червоні стяги, і суворий та мудрий Сталін напучував своїх маршалів на переможні наступи, скільки передач із ностальгійними сюжетами можна було подивитися у ці дні (майже все російського виробництва, "за сприяння Федерального агентства з масових комунікацій РФ", згідно із титрами, проте і вітчизняний продукт траплявся)...

Отож російська влада та переважне число олігархів України і "ковбасних" бізнесменів (головним чином зі сходу й півдня країни) дружними зусиллями намагаються відродити у старших поколінь та сформувати у людей молодого й середнього віку ностальгію за Радянським Союзом і прагнення повернути його.

Ясна річ, вони зовсім не прагнуть реінкарнації державної економіки – ні, їм потрібні беззастережна слухняність більшості населення, його повна політична пасивність, готовність голосувати так, як треба, на виборах без вибору, неприйняття "клятого Заходу" з його ідеями демократії та людських прав, готовність працювати за копійки в обмін на мінімальні соціальні блага.

Чимось іншим пояснити перманентне нав’язування людям стереотипу "Все радянське було, є і буде якнайкращим" просто неможливо. І стратегія ця у добу Інтернету не така вже й дурнувата, як може видатися: адже в Мережі "сидить" – час від часу чи регулярно – тільки 40% дорослого населення країни, тоді як 60% Інтернетом не користуються; а водночас понад 85% українців на дозвіллі вмикають телевізор.

Ну, а ковбасу їдять усі, крім дуже бідних, дуже багатих і вегетаріанців. Тому цілком імовірно, що ближчим часом, за рік-два, якщо не буде спротиву процесам рерадянизації суспільства, число українських громадян, які шкодують за розпадом СССР, зросте із 46%, зафіксованих зараз, до 50% і вище. З відповідними, легко прогнозованими політичними наслідками.




Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх