,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Голодомор 1932 – 1933 років в Україні і на Харківщині
-5
Українською катастрофою ХХ століття називає сучасна громадська думка голодомор 1932 – 1933 років в Україні. Терор голодом, запроваджений сталінським тоталітарним режимом в Україні, заподіяв смерть мільйонів хліборобів. Адже від голоду, масових репресій і депортацій Україна втратила більше, ніж за роки Першої світової та громадянської воєн.

Проблема голодомору 1932 – 1933 рр. в Україні 74 роки поспіль живе в пам’яті українського народу і хвилює світове співтовариство. Вона замовчувалася в СРСР десятиліттями.

В Україні стало можливим говорити про голодомор після грудня 1987 р. 26 листопада 1998 р. підписано Указ Президента України "Про встановлення Дня пам’яті жертв голодомору". У 2000 р. цей день отримав назву День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій і відзначається кожну четверту суботу листопада. У травні 2003 р. Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала голодомор 1932 – 1933 рр. актом геноциду. Але це рішення пройшло з мінімальним результатом – 226 голосів. Натомість на вересень 2003 р. офіційні документи з приводу голодомору в Україні ухвалили Бельгія, США, Канада, Аргентина. Факт геноциду українців сталінським режимом у 1932 – 1933 рр. офіційно визнаний урядами 8 країн, серед яких Австралія, Угорщина, Ватикан, Литва, Сполучені Штати Америки. Згідно зі ст. 2 Конвенції ООН від 9 грудня 1948 р. про запобігання злочину геноциду і покарання за нього під дефініцією "геноцид" мається на увазі "будь-яке з діянь, які вчиняються з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку".

Голодомори 1921 – 1923, 1932 – 1933 та 1946 – 1947 рр. названі геноцидом Українського народу і в Указі Президента України В.А.Ющенка від 4 листопада 2005 р. № 1544 "Про вшанування жертв і постраждалих від голодоморів в Україні". Крім того, Президент України подав на розгляд Верховної Ради України законопроект, у якому голодомор 1932 – 1933 рр. кваліфіковано як акт геноциду Українського народу.

Нинішнє покоління задається питанням: "Чи була альтернатива подіям в Україні початку 30-х років і чи були жертви українського народу неминучими"? Наприкінці 20-х – початку 30-х років Радянський Союз високими темпами перетворював у життя грандіозні плани індустріалізації своєї економіки. Протягом чотирьох років (перед 1932р.) чисельність міського населення країни виросла на 12,4 млн. чоловік, що вимагало збільшення виробництва продуктів харчування, не кажучи вже про зростання потреб промисловості у сільськогосподарській сировині та експортних потреб у хлібі, яким оплачувалися закупівлі промислового обладнання. Для того, щоб збільшити виробництво зерна, необхідно було матеріально зацікавити селян. Але такий шлях не відповідав генеральній лінії політики більшовиків на селі. На практиці майже весь товарний хліб, вироблений як колгоспами, так і одноосібниками, вилучався в рахунок хлібозаготівель. Коли підрахували, що Україна за підсумками хлібозаготівельної кампанія 1931 р. здала на 20 млн. пудів хліба менше, ніж було заплановано, Сталін і Молотов у січні 1932 року направили С.В. Косіору, членам Політбюро ЦК КП(б)У та членам Політбюро ЦК ВКП(б) телеграму, в якій рішуче вимагали безумовного виконання хлібозаготівель. У телеграмі прозвучав недвозначний натяк: "Кто тут виноват: высший уровень коллективизации или низший уровень руководства делом заготовок?"

В умовах тоталітарних методів керівництва країною плани хлібозаготівель встановлювалися, виходячи не з реальних можливостей ослабленого розкуркуленням села і навіть не на підставі реального (комірного) збору збіжжя, а умовної (біологічної) врожайності. Американський дослідник М.Таугер, аналізуючи об’єктивні причини зниження в СРСР у 1932 р. валового збору зернових, прийшов до висновку, що зерна було зібрано приблизно на 100 млн. центнерів менше, ніж значиться в офіційних даних. Це підтверджується також і матеріалами офіційної статистики, зокрема, даними із статистичного збірника "Сельское хозяйство СССР" за 1935р., де наводяться цифри заготовленого у 1932 р. хліба (187 млн. 760,6 тис. центнерів – 36,9 % валового збору зерна). Це значить, що обсяг валового збору у 1932 р. і дорівнює трохи більше 500 млн. центнерів, а не 698,7 млн., як стверджував Сталін на XVII партз’їзді.

Але навіть зібраного у 1932 р. хліба було б вдосталь і до масового голоду не дійшло, якби хлібозаготівельна кампанія проводилась по-іншому.

Норми здачі хліба державі були встановлені ще у квітні 1930 р., року першого врожаю в умовах колгоспної системи. Новим Законом про Єдиний сільськогосподарський податок на 1930/31 рік для України було визначено значно вищі, порівняно з іншими союзними республіками, норми прибутковості майже по всіх видах оподаткування. За гектар засіяної землі українські хлібороби повинні були вносити 58 карбованців, білоруські – 55 крб., закавказькі – 52 крб., російські – 46 крб. За велику рогату худобу по Україні повинні були сплачувати 21 крб., Білорусії – 17,5 крб., а по інших республіках – від 13 до 15,5 крб. Вражаючим є те, що навіть за таку екзотичну для України худобу, як верблюди, було визначено податок у 26 крб., коли для Середньої Азії податок за них складав 13 – 15 крб.
Голодомор 1932 – 1933 років в Україні і на Харківщині

Жертва голоду на міському ринку. Харків, 1933


Якщо Українська СРР отримала вищі норми оподаткування порівняно з іншими союзними республіками, то Харківщина, як столичний регіон, оподатковувалася у межах України на ще більш високому рівні. Як свідчить Обов’язкова постанова Харківського окрвиконкому від 29 травня 1930 р. № 50 "Про порядок переведення по Харківській окрузі єдиного сільського господарського податку на 1930 – 1931 рік", норми прибутковості, а з ними і розмір податку, встановлювалися таким чином, що найвищий розмір податку отримали найближчі до м. Харкова райони – Харківський, Мереф’янський, Люботинський, Вільшанський та землі під сільськогосподарськими угіддями, включені до Харківської міської зони (від 80 до 88 крб. та 110 крб. за га відповідно).


З матеріалів, що зберігаються у колишньому Кремлівському архіві Політбюро ЦК КПРС, видно, що середня врожайність за 5 років перед 1932 роком знизилась майже на 30%, по Україні цей показник склав більше 43% (у 1927 році, до колективізації – 11,2 ц/га, 1931 – 8,3 ц/га). Між тим хлібозаготівлі росли з року в рік. По Україні їх приріст у 1931/32 році порівняно з 1929/30 роком склав 36,7%.

22 жовтня 1932 р. Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення: "З метою підсилення хлібозаготівель відрядити на дві декади повноважні комісії під керівництвом В.М. Молотова на Україну, під керівництвом Л.М. Кагановича – до Північно-Кавказького краю".

5 листопада 1932 р. Молотов і секретар ЦК КП(б)У Хатаєвич дали директиву обкомам, вимагаючи від них невідкладних і рішучих заходів з виконання декрету від 7 серпня 1932р. (сумнозвісний закон 7/8, в іншій інтерпретації – закон про 5 колосків) "з обов’язковим та швидким проведенням репресій та нещадної розправи із злочинними елементами у правліннях колгоспів".

18 листопада 1932 р. ЦК КП(б)У під тиском Молотова ухвалює постанову "Про заходи з посилення хлібозаготівель", яка поклала початок вимиранню українського селянства. Цією постановою вводилося таке невідоме жодній системі судочинства покарання, як занесення колгоспів, сіл або цілих районів на "чорну дошку". А тому в постанові надано роз’яснення цього нечуваного терміну:

а) негайне припинення підвозу товарів, повне припинення кооперативної та державної торгівлі на місці і вивезення з відповідних кооперативних лавок усіх наявних товарів;

б) повна заборона колгоспної торгівлі як для колгоспів, колгоспників, так і для одноосібників;

в) припинення усякого роду кредитування та дострокове стягнення кредитів та інших фінансових зобов’язань;

г) перевірку та очищення колгоспів з вилученням контрреволюційних елементів – організаторів зриву хлібозаготівель."

Постанова приписувала припинення завезення і продажу всіх, без винятку, промтоварів до сіл (і без занесення їх на "чорну дошку"), які незадовільно виконують хлібозаготівлі.

Попри те, що ЦК КП(б)У володів інформацією про реальні обсяги вирощеного хліба, він цією постановою приписав заготівельним бригадам вилучати, у випадку повної відсутності зерна, інші види продовольства (картоплю, буряк, капусту, всі без винятку продукти тваринництва). Щодо одноосібників дозволялося застосовувати натуральні штрафи у вигляді встановлення додаткового завдання з м’ясозаготівель у розмірі 15-місячної норми здачі м’яса. Основний план при цьому не знімався. Заготівлі з урожаю 1932 р. в хліборобних районах тривали до січня 1933 року. У "боржників" були конфісковані всі продукти тривалого зберігання. Звідси масштаби голоду. Загинула п’ята частина сільського населення України.

Росія через своє Міністерство закордонних справ назвала Голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні "так званим "голодомором" і заявила, що не визнаватиме його геноцидом за етнічною ознакою. "Абсолютно очевидно, что проводилась она (політика, що призвела до голодомору) не по национальному признаку". Між тим, МЗС Російської Федерації намагається приховати очевидні речі. Голод, як наслідок сталінського методу колективізації, панував у всіх регіонах СРСР, де держава конфіскувала собі весь хліб – основний продукт харчування. Голод забрав життя тисяч селян.

В Україні та на Кубані, де основну масу населення складали етнічні українці, він, на відміну від інших хліборобних місцевостей Радянського Союзу, набув масштабів ГОЛОДОМОРУ. Комісії з Москви на чолі з Молотовим (в Україні) та Кагановичем (на Кубані) змусили місцеві партійні організації вдатися до жорстоких репресивних заходів, викачати з села УСІ ЇСТИВНІ ПРОДУКТИ.

Спроби селян уникнути неминучої смерті шляхом втечі були заблоковані розставленими повсюди так званими "заградотрядами" із працівників ГПУ та мобілізованих у містах комсомольців та комуністів. Подібних військових операцій з огородженням територій в інших голодуючих місцевостях СРСР не було.

Італійський консул у Харкові Сержіо Граденіго писав послу Італії в Москві, що "наслідком теперішнього лиха в Україні буде російська колонізація цієї країни, яка призведе до зміни її етнографічного характеру. В майбутньому і, либонь дуже близькому майбутньому, ніхто більше не говоритиме про Україну чи про український народ, а то й про українську проблему, бо Україна стане де-факто територією з переважно російським населенням".

22 січня 1933 р. Сталін і Молотов підписали директиву ЦК ВКП(б) та РНК СРСР партійним, радянським та каральним органам окремих районів, де спеціально відзначалося, що на Кубані і в Україні почався масовий виїзд селян у центрально-чорноземну зону Росії, на Волгу, Московську і Західну області, в Білорусію. "Тих, хто пробрався на північ" приписувалося негайно заарештовувати і висилати на місця попереднього проживання.

Такі процеси відбувалися попри те, що з метою недопущення неконтрольованих міграцій населення 27 грудня 1932 р. з’явилася постанова про запровадження паспортної системи. Селян було виключено із категорій громадян СРСР, яким видавалися паспорти.

В результаті в селах України люди, не отримуючи допомоги ззовні і не маючи можливості врятуватися на законних підставах, вимирали масово. Між тим, новий перший секретар Харківського обкому КП(б)У П.П.Постишев, виступаючи 4 лютого 1933 р. на об’єднаному пленумі Харківського обкому та міському КП(б)У, констатував: "Ви знаєте, що хлібозаготівельна кампанія поточного року проходила і на жаль досі ще проходить на Україні край незадовільно. Держава не отримала тієї кількості хліба, якої вона мала всі підстави очікувати від України, не кажучи вже про те, що у відношенні термінів виконання хлібозаготівельного плану партійні організації України, в першу чергу парторганізація Харківської області, ідуть далеко не на першому місці в Союзі".

Аналізові "помилок" Харківської парторганізації у керівництві сільським господарством і організації хлібозаготівель Постишев присвятив третину доповіді. І жодним словом не згадав, що протягом кількох місяців з початку хлібозаготівель страшною смертю вимерла майже третина сільського населення області. Саме за таке нагадування поплатився посадою попередник Постишева Р.Терехов, якого Сталін назвав казкарем.
Голодомор 1932 – 1933 років в Україні і на Харківщині

Жертва голоду на вулиці Харкова. 1933 р


За кількістю померлих Харківщина утримувала сумне лідируюче місце. Лише за 3 місяці 1933 р. у в Харківській області, до складу якої на той час, крім районів нинішньої Харківської, входили також більшість Сумської, Полтавської та деякі райони Київської області, померло понад 600 тис. чол. Науковці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна вивели коефіцієнт смертності за 1929 – 1933 рр. у регіонах, заселених українцями. У Харкові він перевищив 25%.

Про масштаби смертності у селах області та у м. Харкові свідчить лист голови Харківського облвиконкому Шелехеса до ЦК КП(б)У від 30 травня 1933 р. В ньому, зокрема, вказується, що за неповними даними районів, у зв’язку з тим, що смерть взагалі не реєструється органами ЗАГС, є села, де за останні 3 місяці померло 450 – 600 чол., по багатьох селах виділені спеціальні підводи, які їздять по дворах і збирають трупи. На вулицях Харкова лише протягом 27 – 28 травня 1933 року підібрано 5447 чол. та 147 трупів. Приплив жебракуючого та голодуючого елемента останнім часом усе збільшується. Так, безумовно буде й надалі.

Уточнені дані людських втрат міг би дати всесоюзний перепис населення 1937 р. Однак, його результати були знищені, а виконавці репресовані. Разом з тим, всесоюзний перепис населення 1939 р., проведений під пильним оком влади, не зміг повністю приховати катастрофічні наслідки голодомору 1932 – 1933 рр. в Україні, що не були подолані навіть до кінця 30-х років. За даними цього перепису, чисельність населення України складала 30960,2 тис. чол. (проти 31901,4 тис. чол. на початку 1933 р. у, тобто менше на 941 тис. чол.), а чисельність українців, які мешкали в 1939 р. на всій території СРСР, дорівнювала за ним 28,1 млн., тоді як у 1926 – 31,2 млн.

Про масштаби голодомору можна судити також за такими даними: населення СРСР з осені 1932 до квітня 1933 років скоротилося з 165,7 млн. чол. до 158 млн. або на 7,7 млн., головним чином за рахунок сільського населення. Цифра 158 млн. чол. надається Б.Ц.Урланісом із застереженням як "приблизна".

Динаміку смертей, а не фактичну їх кількість, по Харківській області можна прослідкувати завдяки підрахункам, проведеним 2002 р. на замовлення організаційного комітету з підготовки та проведення в області заходів у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні працівниками районних відділів РАГС Харківської області (у її сучасних межах) за книгами реєстрації смертей. Неповнота цих даних обумовлюється тим, що по-перше, велика кількість книг не збереглася, по-друге – не всі смерті реєструвалися. Слід зазначити, що такий підрахунок проводився вдруге. (Результати першого зберігаються в документах науково-допоміжного фонду Харківського історичного музею і опубліковані в книзі "Чорні жнива. Голод 1932 – 1933 рр. у Валківському та Коломацькому районах Харківщини (документи, спогади, списки померлих)". Упор. Т.В.Поліщук. – Київ – Харків – Нью-Йорк – Філадельфія. – 1997). Повторні підрахунки дали інші цифри, але тенденція не змінилась. Загальна кількість зареєстрованих смертей у 1933 р. на території сучасної Харківщини становить 120 750 (разом з м. Харковом, де зареєстровано 33 900 смертей). Порівняно з НЕПівським 1925 р. це більше ніж у чотири рази, а з 1935 р., останнім роком перед масовими політичними репресіями – вшестеро.

Серед перших сіл Харківщини, занесених на "чорну дошку", були с. Лютеньки та Кам’яні Потоки. Відсутність їх на сучасній карті області говорить сама за себе.

У грудні 1932 р. на допомогу Молотову до Харкова прибув Каганович, який на цей час "успішно" завершив свою місію на Північному Кавказі. 29 грудня 1932 р. за його участі Політбюро ЦК КП(б)У ухвалило директиву обкомам і крайкомам партії, у якій колгоспам, що не виконують плану хлібозаготівель, приписувалось негайно, протягом 5 – 6 днів здати "все наявне зерно, у тому числі й так звані засівні фонди". Будь-яка затримка розглядалась як саботаж з боку районного керівництва.

У період заготівельної кампанії 1932 – 1933 рр. було знято з посад 922 секретарів райкомів, голів районних контрольних комісій, культосвітпрацівників, 716 голів райвиконкомів, інших керівних працівників (25-30% від загальної кількості цих кадрів). Більшість з них була репресована.

Одним з найбільш постраждалих від голодомору районів Харківської області був Валківський. Як свідчить відозва бюро Валківського райпарткому та президії райвиконкому від 21 грудня 1932р. "До всіх колгоспників та трудящих одноосібників та середняків Валківщини", Валківський район на кінець 1932 р. був на грані занесення на "чорну дошку". Через це до району було припинено завезення промислових товарів. У зв’язку з цим у районі було об’явлено штурмовий декадник завершення хлібозаготівель. Мобілізовувався весь партійний та комсомольський актив, найвитриманіші члени профспілок. Було розроблено детальний план декадника, що нагадував план військової кампанії. Для проведення хлібозаготівель утворювалися спеціальні бригади до 20 чоловік, на 50-70 дворів кожна. До невеликого села Гонтів Яр із села Огульці направлялась бригада з 20-ти осіб, до Шляхового з Литвинівки – теж 20 осіб. До великого села Коломак було направлено 4 бригади загальною чисельністю 70 осіб. Завдання бригад полягало у конфіскації продовольства в одноосібному секторі (у колгоспів на той час уже все забрали). Бригади повинні були зібрати одноосібників на збори і протягом 10 діб добитися повного виконання плану хлібозаготівель. Для кожної бригади встановлювалися щоденні завдання, вони повинні були діяти на засадах соцзмагання та ударництва.
Голодомор 1932 – 1933 років в Україні і на Харківщині

Чергова жертва голоду. Харків, 1933 р


Контроль за роботою бригад здійснювали трійки у складі: голова сільради, секретар парторганізації та уповноважений районного партійного комітету. На кожному кутку необхідно було завести червоні та чорні дошки для висвітлення результатів роботи бригад, а останнім – вручати за підсумками дня червоний або рогожаний прапор. Внаслідок цієї штурмової декади кількість населення Валківщини на початку 1934 р. порівняно з початком 1932 зменшилась майже по всіх селах, зокрема по сільрадах: Високопольська – на 2384 осіб (коефіцієнт смертності 60%), Гонто-Ярська – на 710 (42%), Мірошниківська – на 727 (61%), Коломацька – на 2184 (даних немає), Костівська – на 604 (47%), Шляхівська – на 812 (46%).


Не менш промовистим є документ по Балаклійському району – "Директивний лист секретаря Балаклійського райпарткому Науменка та голови райвиконкому Урусова до секретарів парторганізацій та голів сільрад району". Ця директива відправлена після надходження зведення начальника Балаклійського райвідділу міліції Соловйова від 11 травня 1933 року щодо проведення кампанії ліквідації безпритульності дітей по райцентру і військовій зоні. Міліцією було затримано 300 дітей, в основному із сіл Яковенкове (60 чол.), Борщівка (50), Бригадирівка (50), Гусарівка (40 ).

Поряд з конкретними заходами на припинення зростання безпритульності, у тому числі організації продовольчої допомоги сім’ям, гарячих сніданків у школах і т. ін., у директиві, в дусі тогочасної риторики, зазначається: "У низці сіл району недооцінюють політичну шкоду зростання безпритульності, що масові відходи дітей стали небезпечним джерелом поширення епідемії (сипний тиф), не помічають за всім цим провокаційних дій класового ворога" і жодного слова – про причину появи такої кількості безпритульних дітей.

Про загрозливе зростання дитячої безпритульності у Харкові і необхідності додаткового відкриття дитбудинків повідомляв голова Харківського облвиконкому Шелехес у вже згадуваному листі до ЦК КП(б)У від 30 травня 1933 р. Зазначаючи, що лише за 5 місяців 1933 р. контингент дітей у дитбудинках Харкова та області виріс на 14 185 дітей (більше ніж удвічі), потік безпритульних дітей не припиняється. Лише за 1 день – 25 травня на Харківському залізничному вокзалі було підібрано 2 тис. дітей, а за ніч з 27 на 28 травня по м. Харкову – 700 дітей.

Вимирало, перетворювалося на маргиналів майбутнє українського народу – його діти.

Указ Президента України В.А. Ющенка від 4 листопада 2005 р. встановлює: "Здійснення конкретних, дієвих заходів для вшанування пам’яті жертв та підтримки осіб, які постраждали від голодоморів в Україні, виховання поваги до історичного минулого, до людей, які пережили трагічні сторінки в історії Українського народу, є пріоритетними завданнями центральних та місцевих органів виконавчої влади". Має бути надана політико-правова оцінка голодоморів Українського народу та визначено статус громадян, які постраждали від голодоморів.

Голодне лихоліття 33-го – не просто історична минувшина, а незагойна фізична і духовна рана українського народу, яка жагучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь. Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього, адже безпам’ять породжує бездуховність, котра наче ракова пухлина роз’їдає тіло й душу нації – перекреслює її історію, паплюжить традиції й руйнує соціокультурну самобутність народу. Українці, як історична нація, мають зберегти пам’ять про українських хліборобів, жертв цілеспрямованого державного терору.

Ніна Лапчинська, м.Харків
My Webpage

Голодомор 1932 – 1933 років в Україні і на Харківщині

Голодомор 1932 – 1933 років в Україні і на Харківщині

Голодомор 1932 – 1933 років в Україні і на Харківщині


Харківський Меморіал Жертв Голодомору розташований біля транспортної розв'язки автомобільної траси «Харків — Москва» та міської окружної дороги, але територіально вже за містом — на території села Черкаська Лозова Дергачівського району, буквально в кілометрі від міської смуги.

Меморіал Жертв Голодомору було урочисто за участі Президента України Віктора Ющенка відкрито 19 листопада (День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій) 2008 року.

Автор меморіалу — скульптор О.М. Рідний.
____________________________________________________________________________

Меморіальний комплекс розташований на підвищенні, яке добре проглядається, рухаючись як автомобільною трасою «Харків — Москва», так і окружною дорогою довкола Харкова.

Комплекс складається з музею Голодомора, скульптурної композиції та зовнішніх інформаційних щитів зі світлинами жахіть Голодомору й ксерокопіями документів, зокрема секретних наказів тодішнього керівництва СРСР.

Центральне місце комплексу посідає скульптурна композиція заввишки 6 метрів, відлита з бронзи і встановлена на насипному кургані заввишки 10 метрів. Автор скульптор Олександр Рідний постарався передати в бронзі трагічне проникливе втілення відчаю української родини, яка залишилася сам на сам зі смертельним лихом голодної смерті — батько ще продовжує опиратися біді й у розпачі дивиться на північ, у бік Росії, а мати, втративши останню надію, здіймає у молитві руки до неба, до них горнеться двійко змучених діток, шукаючи бодай якогось захисту.
_____________________________________________________________________________

Харківщина належить до тих регіонів, що найбільше постраждали від Голодомору 1932—1933 років. Лише за незалежності України (від 1991 року) стало можливим говорити правду про страшні злочини радянської влади, було відкрито архіви, й почалось оприлюднення їх фактів. Але вже 4 жовтня 1989 року в Харкові, а саме в Молодіжному парку було встановлено тимчасовий пам'ятний знак — перший в Україні хрест у пам'ять про Жертв Голодомору.
____________________________________________________________________________

З часом у Харкові гостро постала проблема гідного вшанування Жертв страшного Голоду, відтак ініціатори встановлення пам'ятника трагедії 1932—33 років у середині 2000-х років звернулись до міської влади з проханням надати земельну ділянку в місті для розміщення великого меморіального комплексу, однак міське управління містобудування та архітектури відмовило в цьому, мотивуючи свою відповідь тим, що «Доцільніше встановити монумент на території Харківської області, що більше потерпала від цієї трагедії», у чому деякі правозахисники, політики і громадські діячі побачили політичні мотиви[1].

Коли були вирішені земельні питання, проведено конкурс на найкращий проект Меморіалу Жертв Голодомору в Харкові й визначено переможця, тобто вже у процесі реалізації проекту, зчинився великий скандал з приводу змістовного наповнення майбутньої скульптурної композиції, а са́ме — розташування і оформлення фігур[2]. Окремим дискутивним і не до кінця з'ясованим питанням лишається фінансування спорудження Меморіалу, який обійшовся у понад 3,5 млн. гривень. Деякі регіональні проросійськи налаштовані політики робили заяви, що зведення пам'ятника фінансується за рахунок місцевих б'юджетів[3], однак згідно офіційних повідомлень Харківський меморіал повністю був збудований на благодійні внески, задля чого в тому числі в День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій 2007 року (24 листопада) у Харкові провели кількагодинний телемарафон[4].

Наступного року у цей же меморіальний день, а саме 19 листопада 2008 року Меморіал Жертв Голодомору в селі Черкаська Лозова Дергачівського району було урочисто відкрито — пам'ятник відкривав особисто Президент України Віктор Ющенко, а на заході були присутніми троє свідків страшної трагедії українського народу, представники влади і духовенства, широка громадськість.

Той факт, що Меморіал збудований на околиці Харкова, лише посилив емоційне сприйняття трагізму минулого, про що Голова держави так висловився на церемонії відкриття:« Ця трагедія була саме тут, де зараз стоять наші ноги. »


З благословення митрополита Харківського і Богодухівського Никодима на церемонії відкриття Меморіалу вікарій Харківської єпархії архієпископ Ізюмський Онуфрій звершив чин його освячення

Голодомор 1932 – 1933 років в Україні і на Харківщині

Табличка біля підніжжя пам'ятного хреста Жертв Голодомору в Молодіжному парку



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх