,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Міф про 23 лютого
-5
Одне з найпопулярніших радянських свят не має ніякої фактичної основи.

Не було жодної людини в СРСР, яка б не знала, що таке 23 лютого і навіщо його відзначають.

Ще в дитячих садках напередодні малишні говорили: «Дітки, наближається 23 лютого – День Радянської армії і Військово-морського флоту СРСР. Не забудьте привітати ваших дідусів, тат і старших братів». Читати ми вчилися по стендах із зображенням червонозоряного воїна в кашкеті з автоматом Калашникова під трьома прапорами Збройних Сил СРСР – сухопутних військ, авіації і військово-морського флоту і неодмінним написом «23 лютого – День Збройних Сил СРСР».

У першому класі наші пізнання про 23 лютого доповнювалися неодмінною фразою: «Радянський народ відзначає 23 лютого день своїх Збройних Сил тому, що в 1918 році загони молодої Червоної армії розбили під Нарвою і Псковом німецькі війська». Про це зняли кіно (у 1970 р. на Мосфільмі «Червона площа» режисера Василя Ординського, за участю Вячеслава Шалевича і Станіслава Любшина), писали картини («Народження Червоної армії» Дмітрієвського і Прокоп”євського, 1957). І лише небагато знали, що це був черговий міф радянської пропаганди, що не мав нічого спільного з тим, що було насправді. Тобто, фактично день 23 лютого не має ніякої прив'язки до подій, і день Радянської армії, як його називали ще недавно, міг відзначатися в будь-який інший день.


Прийшовши до влади в Росії, Ленін добре пам'ятав уроки напіввоєнізованої Паризької комуни, полеглої із-за нездатності керівництва комунарів організувати власну армію.

Тому відразу ж після ухвалення ІІ Всеросійським з'їздом Рад Декрету про світ був затверджений рішенням того ж з'їзду склад першого більшовицького уряду, в якому був виділений окремий народний комісаріат військових і морських справ. Його очолили аж три чоловіка – українці Володимир Овсієнко (Антонов-Овсєєнко), Микола Криленко і Павло Дибенко. З ім'ям останнього, який очолював Центральний Комітет Балтійського флоту і пов'язано міф про 23 лютого, як день народження Радянської армії.

15 січня 1918 року голова Раднаркому Володимир Ленін підписує Декрет про організацію армії більшовицької Росії – робітничо-селянської червоної (РСЧА). Через декілька днів в Петрограді було створено перший загін нової армії, який пройшов бадьорим маршем по місту. Нова влада відразу ж перейняла у старої царської прагнення до показухи – армія існує поки тільки на папері, але загін вже крокує столицею.

На початку лютого 1918 року в захопленому німцями Брест-Литовську почалися мирні переговори між країнами Потрійного Союзу – Німеччиною, Туреччиною, Австро-Угорщиною і Росією. Голова радянської делегації нарком закордонних справ Лев Троцький марив світовою революцією і був противником укладення миру. На переговорах він так і заявив: - Ні миру, ні війни. Армію ми розпустимо.

Найвідоміша книга, що вивчалася в СРСР напередодні другої світової війни «Історія ВКП(б). Короткий курс», написана Сталіном і фактично стала зразком для радянської історіографії до 1988 року, так описувала наступні події: «Німецький уряд перервав перемир'я і перейшов в наступ. Залишки нашої старої армії не встояли проти тиску німецьких військ і стали розбігатися. Німці просувалися швидко, захоплюючи величезну територію і загрожуючи Петрограду. Німецький імперіалізм, вторгшись в Радянську країну, задався метою повалити Радянську владу. Але озброєна інтервенція німецьких імперіалістів викликала могутній революційний підйом в країні. У відповідь на кинуте партією гасло "Соціалістична вітчизна в небезпеці!", робочий клас відповів посиленим формуванням частин Червоної армії. Молоді загони нової армії - армії революційного народу - героїчно відбили натиск озброєного до зубів німецького хижака. Під Нарвою і Псковом німецьким окупантам було дано рішучу відсіч. Їхнє просування на Петроград було припинено. День відсічі військам німецького імперіалізму - 23 лютого - став днем народження молодої Червоної армії».

Тут все зрозуміло. Читаємо далі: «Щоб забезпечити собі вигідніші умови миру, німці продовжували наступ, і лише 22 лютого німецький уряд погодився підписати мир, причому умови миру були набагато важчі початкових. 23 лютого ЦК ухвалив прийняти умови німецького командування і підписати мирний договір».

Стоп, приїхали! Тільки що товариш Сталін писав, що «під Нарвою та Псковом німецьким окупантам було дано рішучу відсіч. Їхнє просування на Петроград було припинено» і тут же 23 лютого ЦК РКП(б) ухвалює рішення прийняти умови німців. Це як розуміти, якщо німців-то зупинили? Тут щось не те. Цим питанням я задався ще в четвертому класі, проаналізувавши всі доступні мені джерела. «Короткого курсу» під рукою тоді не було, проте всі підручники історії СРСР («Розповіді по історії СРСР» Гольдфарба і Ходакова для 4 класу) повторювали написане Сталіном в 1938 р. Відповіді не знайшов.

Але тоді народилося підла думка: «А чи була перемога?» Потім все-таки вдалося відновити події тієї пори і зробити висновок: НІЯКОЇ ПЕРЕМОГИ ПІД НАРВОЮ НАД НІМЦЯМИ НЕ БУЛО! А було ось як. 10 лютого 1918 р. радянська делегація покинула переговори. Німеччина повела війська на Петроград, благо перед тим лінія фронту зупинилася за Ригою.

Залишки деморалізованої російської республіканської армії (а не царської, бо вже майже рік Микола ІІ відрікся від влади, а 1 вересня 1917 року Росію проголошено республікою) кидали зброю і бігли до найближчої залізничної станції, де за кожен вагон розгорялася бійка із застосуванням зброї. Ешелони німців услід за ешелонами росіян безперешкодно рухалися до червоної столиці.

У столиці більшовиків занервували. Військ під руками не було. Викликав тоді Ленін до себе Дибенка: - Піднімай, Павле, своїх матросів.

Пам'ятаєте, як нам описували балтійських революційних матросів? Сміливі, безстрашні із сталевим блиском в очах і з «огнем большевитским в груди». Красені, богатирі билинні. Насправді було все простіше і гірше. Балтийці просиділи військові зими в казармах, оскільки флот вмерзнув у кригу. У 1917 р. Дибенко з товаришами розстрілювали офіцерів або вбивали їх кувалдами, а потім каталися на санях по їхніх трупах, вдавлюючи їх в багно. Тепер доблесні балтийці, побачивши численні регулярні німецькі війська, кинулися врозтіч. А як же вмирати за революцію? Ні, пробачте, товариші.

Загін доблесних захисників Петрограду з балтійських «братишок» під командуванням самого наркому товариша Дибенка по глибокому снігу подолав 120 км., але не до ворогів, а від ворогів, потім братишки героїчно взяли штурмом ешелон у Гатчині та рвонули вглиб Росії, опинившись у ...Самарі! Генерал-лейтенант Степан Калінін в книзі "Роздуми про минуле" згадував: «Не пам'ятаю зараз точно, в кінці березня або на початку квітня, в Самарі відбулася подія, що схвилювала всю партійну організацію. У місто несподівано, без жодного попередження, прибув ешелон балтійських моряків на чолі з П.Ю. Дибенком. Спочатку ми зраділи новому поповненню. Але того ж дня в губком прийшла телеграма за підписом М.Д.Бонч-Бруєвича (секретар Раднаркому – авт.). У телеграмі пропонувалося негайно затримати Дибенка і перепровадити до Москви за самовільне залишення разом із загоном бойової позиції під Нарвою".

До матросів губком послав Калініна одного і без зброї. "Як тільки я з'явився на пероні вокзалу, матроси узяли мене під варту і, як "контру", привели у вагон до Дибенка. За столом сидів багатирського вигляду моряк..." Калінін присоромив Дибенко, той розкаявся і вирішив повертатися до Москви. За відхід від Нарви і самовільний від'їзд з фронту Дибенка виключили з партії (відновлений тільки в 1922 р.). Він з'явився перед судом Ревтрибуналу...

- Звичайно, я винен в тому, що моряки добігли до Гатчини... – твердив колишній нарком.

Раднарком виніс ухвалу - відсторонити Дибенка із займаної посади. Він ще не раз потрапляв то до рук трибуналу, то в НКВС. У травні 1919 р., коли Дибенко відпочивав на травневому сонці в Маріуполі з дружиною Олександрою Коллонтай, на ділянці його ІІІ-ї Заднепровської дивізії прорвали фронт денікінці. Дибенко знов став перед трибуналом. Розлючений невдачами на фронтах Троцький наказав Дибенка розстріляти.

Коллонтай кинулася до подруги Інесси Арманд, відомої коханки Леніна. Та умовила вождя відпустити Дибенка.

Ну, а утретє Дибенко з лап пролетарського правосуддя не вирвався. У 1939-му його наздогнала куля НКВС, яку він з лишком заслужив під Нарвою в 1918-му.

У другій половині 30-х, коли СРСР схльоснувся з ІІІ рейхом в Іспанії, головним ворогом Сталін проголосив німецьких фашистів. Тут і народилася красива легенда про те, що Червона армія народилася в боях з німцями. В майбутньому ця легенда ще більш посилилася і стала актуальною в роки другої світової війни.

З розпадом СРСР розпалися і Збройні Сили СРСР. Президент Росії Борис Єльцин, йдучи назустріч «побажанням трудящих», встановив в Російській Федерації 23 лютого День захисників Вітчизни.

Ну а у нас питання про відновлення святкування 23 лютого вирішив президент Леонід Кучма в лютому 1999 року. Час невідворотно наближався до президентських виборів, в яких основним суперником Кучми повинен був стати головний комуніст Петро Симоненко.

Щоб відібрати у нього голосів людей старшого покоління, Леонід Данилович вирішив питання про 23 лютого полюбовно – услід за Росією в Україні було встановлено День захисника Вітчизни. Хоча майже щорічно це свято супроводжується незадоволеними виступами пікетів і в пресі з вимогою відмінити 23 лютого як свято, що жодним чином з Україною не пов'язане.

Нині чинному президентові України Віктору Ющенку «вдалося» народитися саме 23 лютого 1954 року, так що відміни Дня захисника Вітчизни поки що не очікується.

З святом, чоловіки!

Автор: Вадим Джувага
molotoff



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх