,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Украинцы. Еудженіо Цоллі
  • 11 февраля 2011 |
  • 20:02 |
  • bayard |
  • Просмотров: 42342
  • |
  • Комментарии: 6
  • |
0
Злегка згорблена постать 65-річного головного рабина Риму Ізраеля Цоллі піднялася з лави. Рабин потиснув руки своєї дружини і, не поспішаючи, попрямував до священика, що самотньо стояв біля вівтаря.

Тиша зависла в порожньому і холодному римському католицькому костелі, базиліці Святої Марії. Кожен крок рабина голосно відбивався від стін, на яких ангели з розпростертими крилами з подивом спостерігали за подією. Кілька десятків кроків, здавалося, тривали дуже довго. Нарешті, порівнявшись зі священиком, головний рабин прошепотів молитву, відкрив рот і прийняв причастя. Клякнувши на коліна, перехрестився. Священик допоміг йому піднятися, і двоє чоловіків обнялися. Потім, за прикладом чоловіка, це зробила і дружина рабина. Коли рабин вийшов на вулицю, на нього вже чекала армада репортерів з усього світу. Цоллі зупинився на сходах костелу і зняв окуляри:

- Думаєте, я люблю євреїв менше тільки тому, що став католиком?

Він закрив руками обличчя:

- Ні, я ніколи не перестану любити євреїв, я ніколи не покину їх. Ця недавня трагедія, величезна трагедія єврейського народу...

Голос його обірвався. Гучномовці на стінах сусідньої синагоги транслювали промову нового головного рабина Риму: "Іноді у наших рядах з’являються зрадники". Ім'я Цоллі було викреслене зі списку римської синагоги. За рабином сумували, ніби він помер. Придушивши емоції, рабин повільно промовив:

- Я не міг обманювати своїх людей…

Хрещення головного рабина Риму (і одного з найвизначніших знавців іудаїзму свого часу) - найгучніше релігійне звернення ХХ сторіччя - було завершено. Ізраель Цоллі став Еудженіо Марія Цоллі - на честь справжнього імені Папи Римського, Пія ХІІ.

День був 13 лютого 1945 року. Лише кілька місяців тому Рим було звільнено від німецької окупації.

Все ще рабин

Сенсаційна новина про хрещення головного рабина Риму обійшла перші сторінки газет від Америки до Нової Зеландії. 65 років потому рішення рабина щойно звільненого від фашистів вічного міста перейти у католицизм продовжує роздирати єврейську та католицьку громаду. Що підштовхнуло головного рабина до церкви? Які були причини? Чи намагався Ватикан чинити тиск на нього в обмін на порятунок під час німецької окупації? Якщо євреї бачать головну причину у боягузтві, що призвело до жертв під час німецької окупації Риму і докорах сумління у Цоллі, то в католицьких колах він є нев'янучим прикладом щирого відкриття Христа. Доля Цоллі відтепер навічно прив'язана до ролі Папи Пія XII під час II Світової війни. Для одних, до числа яких належав і Цоллі, Пій був святим – він врятував безліч євреїв у темні години Європи. Для інших відмова Пія відкрито засудити Голокост сприяла атмосфері жахливих репресій.

Походження Цоллі ніяк не віщувало таких драматичних подій. Ізраель Цоллер народився у Бродах 1881 року у заможній сім'ї із 150-річними традиціями галицьких рабинів. Фортуна зрадила сім'ї Цоллера, коли цар відібрав його фабрику в Лодзі. Несподівано родина опустилася в безодню бідності, коли на столі не завжди була вечеря для всіх. У підсумку Цоллери переїхали до Станіславова, де юний Ізраель почав своє навчання в єврейській школі: його мати завжди сподівалася, що він продовжить сімейну традицію рабинів.

Закінчував своє навчання Ізраель уже у Львові, куди сім'я переїхала приблизно 1895 року. Тут Цоллі взяв кілька курсів іудаїзму, що дозволило йому почати викладати і заробляти потрібні для сім'ї гроші.

З католицьким єпископом, у якого він ховався під час війни

Автобіографія Цоллера містить опис сцени у безіменному "клаусі" (маленькій синагозі) у Львові того часу, опис, гідний знаменитої картини Готтліба "Йом Кіпур" з молитвою у Дрогобицькій синагозі. "Велика" синагога Львова (найбільш вірогідно - "Золота Роза") була закрита в зимовий час через брак опалення. Громада вважала ціну опалення цього "колізею" надмірною, тож моління перенесли у маленькі синагоги, які по суті були школами Талмуду. "Клаус був великою кімнатою з низькою стелею і довгим столом, укритим скатертиною, з багатьма книгами і свічником, - писав Голлі. – Люди стояли то там, то тут, вивчаючи Тору або молячись. Старші збиралися біля містичної книги Зохар. Інші читали псалми. Дехто зі серйозними виразами облич водив указками по коментарях до Тори, вивчаючи кількість води для ритуальних ванн. Надзвичайно важлива справа, - повторювали вони. У кімнаті була піч середнього розміру, завжди гаряча взимку. Під стіною була розташована довга лава і вузький стіл. Практично весь день тут молився старий шанований усіма чоловік, якого звали "старим птахом". Справді, його голос звучав, як свисток. Всі знали всіх і допомагали один одному в клаусі. Пішли чутки, що рабин Н. не має грошей і буде змушений постити на шабат. Бородатий адміністратор відкриває свій стіл і жовтими від тютюну пальцями виймає кілька дрібних купюр. Крізь хмари диму він бурмотить під ніс: "Нехай допоможе нам Бог!", виймає ще одну купюру. Потім повертається до вивчення закону про первонароджених. У той же час рабин Н. - у повному відчаї. Ні, не через відсутність грошей. Він виявив, що два великі рабини незгідні у важливому ритуальному питанні: що робити, якщо голка знайдена у великій кишці ритуально зарізаної тварини, а вушко голки вивернуте навиворіт. Два рабини у своїх книгах не знаходять спільного знаменника. Рабин Н. піднімається і йде до шафи, де він сподівається знайти книгу третього великого рабина з потрібними поясненнями. Адміністратор тим часом стрибком досягає столу рабина і вкладає купюри в середину книги, після чого блискавично продовжує вивчати книгу про первонароджених. Н. повертається до свого столу з книгою, відкритою на потрібній сторінці, і знаходить!... Оглядається по боках. Всі заклопотані своїми справами. Молодь читає псалми, головний спокійно поправляє гасову лампу. Рабин Давид зітхає над книгою про наклеп, яку він не розуміє. Бідний Н. дивиться довкола, потім молиться з іншими. Після молитви він не відновлює свого навчання. У своєму серці він визнає, що буде набагато краще піти додому і заспокоїти хвилювання бідної дружини про їжу на шабат".

Ізраель покинув Львів 1904 року, після смерті матері. Спершу, як і багато його ровесників з Галичини, вирушив до Відня. Після одного семестру у Віденському університеті, він перевівся до університету Флоренції, відкривши таким чином італійську главу у своєму житті. Вже в Італії Цоллер одружився з уродженкою Львова Аделі Литвак (вона померла кілька років по тому й Ізраель одружився вдруге).

Зліт його кар'єри в Італії був блискавичним. Його статті на релігійну тематику заповнили європейські журнали, від Берліна до Парижа. Цоллер став професором у Падуйскому університеті. Молодий галичанин був призначений віце-рабином Трієста, а незабаром зійшов на посаду головного рабина цього міста. Через закони Муссоліні Цоллер змушений був змінити своє прізвище на Цоллі, щоб отримати італійське громадянство. Коли друга світова війна була вже на порозі, Цоллі був призначений головним рабином Риму.

До німецької окупації італійські євреї не поділяли сумної долі своїх братів і сестер у Європі. Хоча ксенофобські закони існували і в Італії (у Цоллі забрали італійське громадянство), уряд Муссоліні не застосовував фізичних репресій проти євреїв. Ситуація кардинально змінилася, коли стало зрозуміло, що німецька окупація Риму й Італії буде справою кількох тижнів. Те, що сталося (або не сталося) у наступні місяці, визначило долю Цоллі. Як і в будь-якій іншій єврейській громаді, керівництво в Римі було розділене на цивільне (на чолі з президентом громади) і релігійне (на чолі з головним рабином). У повоєнні місяці й роки обидві сторони обмінювалися взаємними звинуваченнями щодо відповідальності за долю італійських євреїв, представляючи практично протилежні картини того, що сталося.

Вже не рабин

У своїй автобіографії "Перед світанком" Цоллі ретельно описує свої відчайдушні спроби запобігання антисемітським акціям в Італії, які, як правило, сприймали з розумінням і допомогою у Ватикані. Коли один з католицьких священиків проводив звичні антисемітські збори у Римі, підбурюючи місцеву молодь на погроми, Цоллі рушив у його резиденцію. Заставши священика, що переглядав гору антисемітської літератури, Цоллі відчитав його: "Я хочу поставити тільки одне запитання. Чи був Христос євреєм у своєму тілі? Чи просив Христос прощення для своїх ворогів на хресті? Як же тоді добрий католик може проводити такі збори, не розуміючи, що він розпинає Христа в дусі, в його святому заповіті і його вченні? Єврей не є вашим ворогом, і я не є ворогом Христа. Бог - це любов і, сподіваюся, що не настане день, коли ви скажете собі, що ви - без Бога". Наступного дня священик скасував збори.

Однак прихід німців до Риму кардинально змінив ситуацію на гірше. За арешт Цоллі обіцяли винагороду. Його будинок обшукало Гестапо. Цоллі з дружиною і дітьми змушений був шукати притулку у друзів і навіть незнайомців, змінюючи щоразу місце ночівлі. У підсумку Цоллі знайшов притулок у Ватикані, де і провів решту днів німецької окупації.

За версією Цоллі, цивільне керівництво єврейської громади Риму відмовилося прислухатися до його наполягань про знищення списків євреїв та сприяти негайній масовій евакуації євреїв Риму. Цоллі звинуватив президента громади в трагічній самовпевненості, що життю євреїв Риму загрози немає. Перебуваючи в облозі союзницьких військ, німці зажадали від римської єврейської громади 50 кг золота, погрожуючи смертною карою 300 особам. За версією Цоллі, він не тільки передав все своє золото, а й вирушив із секретною місією до Ватикану, де зумів переконати Пія XII позичити 15 кг золота.

"Новий Завіт не можна відділити від Старого, – заявив Цоллі на секретному прийомі у Ватикані. – Будь ласка, допоможіть мені. Щодо розплати, я сам буду відповідальним за це, і, хоча я бідний, євреї всього світу допоможуть нам повернути цей борг".

Не впевнений, що громада зможе назбирати потрібні 50 кг золота, Цоллі навіть запропонував самого себе в список євреїв, виданих Гестапо. І хоча врешті-решт 50 кг золота було зібрано, це не зупинило Гестапо від репресій проти римських євреїв.

4.jpgЗа версією єврейської громади Риму, все було зовсім не так: Цоллі, наляканий Гестапо, подався до Ватикану, де знайшов надійне укриття. За цією версією, Цоллі ніколи не з'являвся ні в Римі, ні на таємних зборах керівництва єврейської громади під час німецької окупації, ні на релігійних церемоніях, практично залишивши свій високий пост і кинувши єврейську громаду напризволяще, що в підсумку коштувало їй тисяч жертв. У докір Цоллі приводяться долі рабинів Генуї та Флоренції, що залишилися зі своїм народом до останнього і померли в Освенцимі. Американський журнал "Life" навіть назвав Цоллі "профашистським рабином". Після звільнення Риму за цією версією Цоллі мучився докорами сумління і коли прості римські євреї почали звинувачувати його у зраді своїх людей, Цоллі зрозумів, що залишатися на посаді головного рабина йому довго не доведеться, що і привело його до переходу у католицизм.

Після того, як американська армія увійшла до Риму, Цоллі вийшов з притулку, відновивши регулярні служби. Цоллі присвятив одну з перших постокупаційних служб вдячній молитві за Папу Пія XII, за допомогу єврейському населенню під час німецької окупації. Однак зміни були невідворотними. Конфлікт роздирав громаду римських євреїв, які пережили окупацію, і багато хто з них (з тих чи інших причин) не були задоволені діями (або бездіяльністю) Цоллі.

Восени 1944 року Цоллі проводив службу на Йом Кіпур у головній римській синагозі. Служба наближалася до кінця, і Цоллі стояв перед аркою з Торою. Раптом він відчув, як туман заполонив його душу. Він втратив зв'язок з навколишнім світом. Цоллі втратив почуття, його серце застигло в грудях, як мертве. Він побачив галявину, що розкинулася до небес, і фігуру Ісуса Христа в білому балахоні. Всередині свого серця Цоллі почув слова: "Ти тут востаннє". Він відповів у своєму серці: "Отже, так і має бути". Коли Цоллі повернувся додому, його дружина поділилася тим же баченням Христа. Через кілька днів Цоллі несподівано зрікся посади головного рабина і відправився до знайомого священика за інструкціями.

Цоллі не завжди був послідовним у своїх поясненнях. В одному з інтерв'ю він заявив: "Я був католиком у серці ще до початку війни і пообіцяв Богу 1943 року, що, якщо я переживу війну, то стану християнином". В автобіографії він також пише про те, що Христос увійшов у його душу ще 1918-го, але Цоллі знадобилися роки, щоби прийняти Новий Завіт.

Після свого хрещення Цоллі обійняв посаду професора в Римському університеті, концентруючись на взаєминах іудаїзму і християнства. У 1953 році він читав лекції в Нотр-Дамському католицькому університеті у США. Він неодноразово зустрічався з Папою Пієм XII і став католицьким символом праведного юдея, що "знайшов Христа".

До кінця днів Цоллі довелося відбиватися від журналістських запитань: чому він проміняв синагогу на церкву? "Я не проміняв, - відповідав Цоллі. - Християнство є інтеграцією, завершенням, вінцем, якщо хочете, синагоги. Якщо синагога була обіцянкою, то християнство стало втіленням цієї обіцянки. Синагога скерувала мене до християнства: християнство мало на увазі синагогу. Бачите, одне не може існувати без другого". В одному Цоллі був завжди послідовний: він стверджував, що на нього ніколи не тиснули з Ватикану перейти до християнства. Цоллі також заперечував, що його рішення було обумовлено вдячністю за роль Ватикану в його порятунку під час німецької окупації.

Дружина і донька Цоллі обговорюють пресу про його хрещення

Цоллі був серйозно стурбований атаками на свою репутацію. Велику частину своєї автобіографії, перекладеної на багато мов світу і повторно перевиданої, Цоллі присвятив своїм діям під час німецької окупації, які там представлені в бездоганному світлі, відкидаючи звинувачення в боягузтві. Вже після переходу в католицизм Цоллі видав книгу про антисемітизм, яка, як він висловився, була більше написана сльозами, ніж чорнилом.

7.jpgЩо справді відбулося в ті трагічні два роки в Римі? Що стояло за драматичним переходом головного рабина Риму в католицизм, коли єврейство Європи лежало в руїнах? Ми, очевидно, ніколи цього з точністю не дізнаємося, і надалі триватиме гарячий диспут про репутацію Цоллі – хороброго героя для одних, боягуза і зрадника для інших. Одне незаперечно: сірих тонів у трагічні часи не буває, і контрасти особливо вражають, коли релігійні суперечності випливають на поверхню. Показово: замість того, щоби стати фігурою, яка сприяє пом'якшенню давніх чвар між християнством й іудейством, Цоллі став яблуком розбрату. Дискусія швидко вийшла з-під контролю Цоллі, що не могло не засмутити його. Однією з поширених тем в літературі Ватикану була пропозиція великої суми грошей американськими євреями, якщо Цоллі погодиться перейти в іудаїзм і відмова Цоллі прийняти таку пропозицію. Доказів, що це справді відбулося, не існує.

На початку 1956 року Цоллі захворів на пневмонію. За тиждень до смерті він сказав черниці простежити за тим, чи помре він, як Христос, у першу п'ятницю місяця, о третій годині дня. У п'ятницю вранці, 2 березня, після отримання причастя, Цоллі впав у кому і помер, як і було передбачено, о третій годині дня.

Коротка післямова від Манкурта.

Уважно читав одержаний від шановного Андрія матеріал. Безумовно, цікавий для нас тим, що в центрі подій минулої війни в столиці Італії був наш земляк. Однак це також важливий і повчальний приклад того, які складні, драматичні, часами невирішальні завдання ставила війна перед духівництвом, включно з високими церковними ієрархами. Не тільки перед єврейськими релігійними громадами. І не тільки в Римі. Ми у Львові це добре розуміємо.

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх