,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Украинцы. Генерал СБ ОУН Микола Арсенич
  • 5 февраля 2011 |
  • 12:02 |
  • bayard |
  • Просмотров: 31715
  • |
  • Комментарии: 9
  • |
0
Що цікавого? Родинні корені майбутнього керівника Служби безпеки ОУН йдуть з села Нижній Березів Косівського району Івано-Франківщини. У 1929 р. польська влада провела кампанію з полонізації українського населення Галичини і примушувала брати нові прізвища – найчастіше, від назви території. Арсеничі вчинили хитро – не відмовившись від родового імені, додали трохи видозмінену назву села й стали Арсенич-Березовськими.

Микола Арсенич народився 27 вересня 1910 р. у родині селянина-бідняка. Батько дав всім дітям бодай середню освіту, що для тих часів було радше винятком. Вже під час навчання в Коломийській гімназії Микола бере участь в антидержавних виступах – зривав державні герби зі стін закладу. 1928 р. його відрахували з гімназії, і він повертається до свого села і з головою поринає в діяльність Української військової організації, а згодом – і ОУН (ще не маючи двадцяти років стає коломийським повітовим провідником).

1930 р. вступає на юридичний факультет Львівського університету. Є активістом легального Союзу Українських Студентських Організацій у Польщі. Водночас із навчанням працює на посаді відповідального адміністратора газети "Нове Село".

У 37-му – перший арешт. У Арсенича було знайдено багато націоналістичної літератури та листівок. На суді визнав себе приналежним до організації, бо "лише ОУН може визволити народ з неволі". Отримав за вироком 3 роки в'язниці та 6 років обмеження громадянських прав. З-за ґрат вийшов через рік. Чому не досидів терміну, достеменно невідомо.

Навесні 39-го його знову заарештовують за антипольську діяльність і він сидить у тюрмі "Бригідки" аж до капітуляції Львова, тобто до 20-21 вересня.

При "перших совітах" перебуває у підпіллі. Відтак переходить радянсько-німецький кордон і оселяється в Кракові, де діяв провід Революційної ОУН під керівництвом Степана Бандери.

Арсеничу доручають створити військову розвідку ОУН, а в квітні 41-го Бандера призначає його керівником цієї структури. За свідченням брата Степана, заарештованого у цей час НКВС, Микола активно вивчав досвід та методи агентурної робити радянської спецслужби, "особых отделов".

Через тиждень після проголошення Акту відновлення Української Держави (30 червня 1941 р.) нацисти заарештовують Бандеру, а згодом і прем'єр-міністра УД Ярослава Стецька. Урядуючим провідником ОУН стає Микола Лебідь, а тридцятирічного Миколу Арсенича призначають очільником Служби безпеки ОУН. Його псевдо – "Михайло".

Завдання СБ були такими: протидія діяльності агентів НКВС і гестапо, охорона чільних членів ОУН, контроль за дотриманням конспірації, підтримка внутрішньої безпеки, розвідка та контррозвідка, організація диверсій, розслідування кримінальних злочинів, скоєних членами бандерівської ОУН, а також "розробка мельниківців та інших націоналістичних формувань".

Дякуючи наполегливій роботі Арсенича, СБ стала "державою в державі", однією з найбільш розбудованих структур ОУН. Кожний підрозділ складався з голови (референта), 2-3 слідчих, 10-20 бойовиків і навіть архіваріуса.

На ґрунті централізації СБ у "Михайла" виник конфлікт з Шухевичем, який виступав за підпорядкування есбістів територіальним проводам ОУН, а голова СБ вважав головнокомандувача "нетвердим, нестійким керівником, який не вміє швидко й добре орієнтуватися в оперативній ситуації".

В 44-му відмовляється виїздити в Німеччину, хоча така можливість була. Він писав, що в краю мають працювати люди, які добре володіють ситуацією.

Він постійно курсує між Галичиною та Волинню, для нього облаштовують чимало криївок, де він і зупинявся з невеликою охороною та дружиною Ганною Гунькою (кількома роками раніше вона при мінусовій температурі вплав перетнула кордон через річку Сян, що принесло їй не тільки повагу в ОУН, але й хвороби, внаслідок яких не змогла мати дітей).

Важливим є з'ясування питання масштабів "чисток", які здійснювалися СБ ОУН у 1943-му та подальших роках.

Автори визначають, що метою репресій, так би мовити, "проти своїх" була "боротьба з ворожою агентурою, усунення чужого елементу (східняків, які не були агентами, але потенційно могли такими стати)". Під перевірку потрапили члени ОУН(б), вояки УПА та цивільні особи-симпатики, які активно контактували з "лісом".

Наказ на здійснення "чисток" вийшов від Бандери, який писав – "Під впливом більшовицької дійсності менш стійкі елементи, безумовно, в абсолютній більшості перейдуть на сторону більшовиків. А тому необхідно негайно і якнайбільш таємно, в ім'я великої національної справи, вищезгаданий елемент ОУН-УПА ліквідувати".

Це була реакція на провокаційну роботу радянських спецслужб, які не просто насичували підпілля своїми агентами, зокрема й перевербовуючи партизан, але й розгойдували атмосферу підозр, ініціювали тертя всередині ОУН.

Для цього есбістам підкидали фальшиві радянські агентурні списки, робилися фотомонтажі, де повстанці перебували в компанії співробітників НКВС-МГБ тощо.

"Чистки" не припинялися кілька років. Наймасовіша, за словами дослідників, кампанія репресій мала місце на Волині, в УПА-"Північ", якою керував Дмитро Клячківський - "Клим Савур".

Шпигуноманія знекровлювала підпілля. Знищили навіть колишнього члена проводу ОУН(р) Ростислава Волошина, якого скомпрометували чекісти – заарештували і... випустили. Дійшло і до розколів – Степан Янішевський-"Далекий" навіть створив альтернативний бандерівцям крайовий провід, за що був заочно засуджений судом ОУН до "смертної кари без права реабілітації" (виконали його, правда, в МГБ – у 1951 р.).

Арсенич не ставив завдання перед підлеглими ліквідувати якомога більше ворогів – потреба була передусім у виявленні "слабких місць". "Основна ціль агентури (органів держбезпеки) - не припиняти чистку, скомпрометувати як саму чистку, так і людей, які її здійснюють, розширити агітацію, що нищать невинних людей".

Часто розконспірованих осіб просто виключали з ОУН або відправляли в УПА, щоб, як казали червоні політруки – "кров'ю змити провину".

Загальні масштаби втрат від внутрішнього терору наразі невідомі, але лише в січні-жовтні 1945 р. і лише на Волині Микола Козак, керівник тамтешньої СБ "Смок" (інші псевдо – "Кучма", "Вівчар"), ліквідував 889 осіб з 938, які потрапили під перевірку. Зокрема, й півсотні функціонерів ОУН. В деяких районах сто відсотків підозрюваних і були покарані на горло.

"...За столом сидів допитуючий, а перед ним допитуваний, якому заздалегідь був накинутий на шию короткий шнурок з дерев'яним зашморгом, якого держав у руці есбіст. Після допиту на знак допитуючого цей есбіст, що тримав шнурок, моментально його закручував перериваючи горло допитуваного. Тоді його тягнули в сусідню кімнату, де на одну купу скидали голих допитуваних, а на другу купу одяг і речі... На другу ніч їх вивозили й тайно в лісі чи в полі закопували".

Василь Кук, член проводу і майбутній головнокомандувач УПА, дорікав "Смокові" за часто невиправдану поспішність і жорстокість – "не вважаю доказами змушені визнання на "станку", якщо вони необґрунтовані, логічно не зв'язані, суперечливі у співставленні з фактами".

Сам шеф СБ Арсенич без тіні гумору визнавав – "якщо ти будеш бити чоловіка, то він признається, що він є цісар Абіссінський".

За час війни жертвами міжусобної ворожнечі між двома фракціями ОУН – бандерівцями та мельниківцями – стали близько 4 тис. націоналістів з фракції Андрія Мельника. Останньою жертвою став Онуфрик на псевдо "Коник", якого ліквідували за наказом Арсенича в кінці 45-го.

Дослідники Дмитро Вєдєнєєв і Геннадій Биструхін підрахували за архівними документами СБУ, що восени 1946 р. агентурний апарат МГБ на заході України нараховував 644 резиденти, 2249 агентів і 18165 інформаторів.

І, само собою, існували чекістські агентурно-бойові групи та легендовані крайові проводи (як-от київський, якому підпорядковувалися сотні людей), які діяли під виглядом підрозділів ОУН і УПА.

Станом на 1 липня 1945 р. діяло 156 спецгруп НКВС чисельністю 1783 особи, найбільше – на Рівненщині (зауважте, якраз там, де і "чистка" була найсильнішою). Отже, з'ясування, скільки життів забрали перевдягнені радянські підрозділи, ще попереду.

11 січня 1947 р. керівник СБ пише останнього відомого листа головному командиру УПА Роману Шухевичу, де викладає засади нової тактики ОУН.

Він визнає, що "на найближчий час перспектив немає й навряд чи будуть протягом найближчих декількох десятків, а може й сотень років". Замість постійних зіткнень, під час яких гинуть люди, пропонує "перемкнути низи на підпільну роботу" і "правильно керувати людьми". "Михайло" вважає, що де можна – треба виходити з лісу, легалізуватися й працювати з людьми, завойовувати їх своїм авторитетом.

23 січня 1947 р. під час пошуку "великого бандватажка" неподалік села Жуків Бережанського району Тернопільської області було знайдено бункер, в якому переховувався Арсенич з дружиною, одним охоронцем та С. Галушкою – зв'язковою Шухевича, перевербованою чекістами. Під загрозою бути схопленим шеф СБ спалив всі документи, застрелив обох жінок, а відтак пустив собі кулю у скроню.

Фраза. "Працьовитість аж до самозречення, всебічність розуму і глибин думки, скромність, рішучість і безоглядність в боротьбі з ворогом – ось головні прикмети його характеру. На полі слави у важкій боротьбі за УССД [Українську Самостійну Соборну Державу] згинув геройською смертю наш Найвищий Діловий Зверхник – провідник Михайло".

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх