,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Донське козацтво. Вічна ілюзія свободи, відродження чи повторення трагедії…?
  • 26 января 2011 |
  • 14:01 |
  • bayard |
  • Просмотров: 34428
  • |
  • Комментарии: 2
  • |
0
Черкаські та споріднені з ними племена займали весь Південь Кубані (усі острови Нижньої Кубані, увесь південний берег цієї ріки до її витоку і територію Причорномор’я аж до Абази) та далі на Північ до Чернігівщини, а на Заході їхні землі обмежувалися берегами Південного Бугу. Пізніше вони заволоділи Керчю та Кримом, часто нападали на інші землі в Європі. Ці черкаські племена стали основою козацтва того часу. Окрема козацька династія існувала навіть у Єгипті. Черкаси, які проживали на Дону, складали Донську козацьку державу. Татари називали Донських козаків “сарикамиш-козаклер” – “козаки з жовтого очерету”. У той час козаки вже мали сильні військові сили. Деякі вчені стверджують, що одна з давніх назв українців – черкаси пов’язана з мечем Арія. Вони пояснюють цю назву, як народ-воїн. У мові кавказького народу адиге слово “черкаси”, точніше “щркаси”, означає тризуб, причому такий, що складається з трьох мечів. “Щр” означає три, а “кас” – меч.
Козацько-московська війна 1707-1711 рр.

1707-1711 рр. – козацько-московська війна, яка завершилася розгромом козацьких земель Донського та Запорозького козацького військ, а також Гетьманщини; результатом війни стало включення завойованих земель до складу Московського царства, що згодом призвело до зміни його назви на “Росія”; жовтень 1707 р. – початок московсько-козацької війни на Дону та в Україні під проводом отамана Кондратія Булавіна (з 1708 року – військового отамана Великого Війська Донського). Причина війни – намагання царського уряду Петра I захопити козацькі землі та встановити на них московські порядки; повстання підтримали запорозькі козаки; квітень 1708 р. – поширення московсько-козацької війни під проводом отамана К.Булавіна на Козловський, Тамбовський, Верхнє- та Нижнєломовський уїзди, Слобідську та Лівобережну Україну і Поволжя (усього 43 уїзди). Козацьке військо захопило Черкаськ і Царицин (на території Слобідської України діяли козацькі загони під проводом отаманів М.Голого, С.Безпалого та С.Драного);

1708 р. – поразка козаків К.Булавіна у битвах з 32-тисячним московським військом під командуванням князя В.В.Долгорукого під м. Тором (тепер

м. Слов’янськ Донецької обл.) та м. Азовом; частина козаків після поразки повстання прийшли на Запорозьку Січ;

29-30 жовтня 1708 р. – укладення договору між гетьманом Іваном Мазепою

і шведським королем Карлом XII про спільні воєнні дії проти Москви;

2 листопада 1708 р. – захоплення московським військом за наказом царя Петра I

гетьманської столиці – міста Батурина, руйнування міста та жорстоке знищення всіх жителів (близько 15 тис. осіб);

6 листопада 1708 р. – виголошення в Глухові анафеми Івану Мазепі;

14 травня 1709 р. – оголошення московським царем Петром I всіх запорожців зрадниками та видання наказу про їх страту;

18 травня 1709 р. – захоплення і знищення російським царським військом на чолі

з полковником Яковлєвим Чортомлицької Січі;

27 червня 1709 р. – відбулася Полтавська битва;

липень 1709 р. – козацькі полки Івана Мазепи та запорозькі козаки Костя Гордієнка відступили у Бендери.

Петро I виношував плани знищення Запорозької Січі, повної ліквідації автономії Гетьманщини, “а якщо б люди противились, то перегнати їх за Волгу, а Україну своїми людьми осадити”. Він показав, що не збирається рахуватися ні з козацькими правами, ні з козацькими традиціями та звичаями, ні з угодами своїх предків, які були раніше укладені між козаками і московськими царями.

Петро I, закінчивши розгром козацьких військ і підкоривши їхні землі Московському царству, у 1721 році оголошує про створення імперії під назвою “Росія”.

В Советской исторической энциклопедии, том. 12, на сторінках 142 і 210 читаємо:

- “Российская империя – официальное наименование российского феодально-абсолютистского государства, установленное после победы России в Северной войне 1700-21 в связи с принятием Петром I в 1721 титула императора и существовавшее до Февральской буржуазно-демократической революции 1917 (до отречения Николая II от престола 2 (15) марта 1917);

- Россия – название, обозначающее страну и государство, населенное русским народом; в политическом отношении до Великой Октябрьской социалистической революции 1917 означало, как и названия “Российское государство”, “Российская империя”, всю совокупность территорий, входящих в состав государства и населенных как русскими, так и нерусскими народами”.

ВИСНОВОК: Тільки після збройного підкорення Московському царству козацьких земель на Дону і потім на Україні (колишні землі Київської Русі) московський цар приймає титул імператора і змінює назву “Московське царство” на “Росія”. Тобто, ці землі сучасній Росії конче потрібні для збереження свого статусу імперії та свого права на володіння всіма землями, які раніше були приєднані до царської Російської імперії.

Перша світова війна.

Війни на теренах колишньої Царської Росії у 1917-1920 рр.

На території царської Росії до 1917 року козацтво збереглося як окремий військово-соціальний стан місцевого населення, а під час української національно-визвольної війни 1917-1922 років воно стало основою творення українських регулярних військових частин.

[IMG=a01ca-111.jpg align=center]

Чорноморські козаки. Світлина періоду I світової війни. (Коляндрук Т., Загадки козацьких характерників. – Львів, 2006 р.)

Царському уряду було вигідно існування козацького військово-соціального стану, бо, надавши певну свободу козакам в управлінні своїми землями та суттєво не порушуючи звичаєвий козацький уклад життя, він отримував військо, яке знаходилося в постійній готовності до виконання бойових завдань, добре навчене та матеріально забезпечене за рахунок самих же козаків, військо, якому військові традиції передавалися за спадковістю. Причому козацькі землі Дону, Кубані, Тереку та інші не входили до складу Росії, а поєднувалися з нею федеративними зв’язками.

Донське козацтво, на відміну від Кубанського, яке до 1917 року вважалося українським козацьким військом за межами України, було надійною опорою царського престолу і у своїй більшості сформувало військові частини Добровольчої армії, яку очолював генерал Денікін.
Донські козаки вороже поставилися до бажання українців створити свою незалежну Українське державу у 1917-1920 рр. Військові частини донських козаків, які перебували в той час в Україні і в самому Києві вели бойові дії проти Армії УНР.

Діяльність генерала Денікіна спричинила неприязнь і бойові дії між козаками Дону і козаками Кубані та Вільним козацтвом України.
Микола Устимович і Іван Полтавець-Остряниця – основні організатори Вільного козацтва в Україні. Світлина 1918 р. (Коляндрук Т., Загадки козацьких характерників. – Львів, 2006 р.)

Про Денікіна в “Казачьем словаре-справочнике” (том I, Клівленд, Охайо, США, 1966 г., автори Скрилов А.І. і Губарєв Г.В.) читаємо наступне:

“После октябрьского переворота в 1917 г. арестован большевиками, но выпущен и пробрался на Дон. Приехал в Новочеркасск 22 ноября 1917 г. и вместе с генералом Алексеевым приступил к формированию Добрармии. В феврале следующего года ушел с Дона с генералом Корниловым в Первый Кубанский поход и после его гибели занял пост командующего армией. В течение двух лет оставался главным руководителем “Белого движения”, но не проявил политической прозорливости, особого военного таланта и не понял сущности казачьих настроений. Смертельную угрозу, нависшую над казаками со сторонни российской революции, и отчаянное их сопротивление пытался использовать в интересах русской реакции; обусловил свой союз с казаками на безусловном подчинении ему как главнокомандующему, ставил им непосильные задачи, устранял возможность помощи зарубежных казачьих друзей, пользовался актами террора для устрашения оппозиции и т.п.

В результате сыграл печальную роль в деле борьбы казаков за свой Присуд и исторические права, а политическими мероприятиями оттолкнул от себя все народы России и подготовил почву для поражения и Добровольческой армии, и казаков. Во время общего отступления армии к Черному морю сдал командование генералу Врангелю и 22 марта 1920 г. на английском миноносце отбыл в изгнание”.

У травні 1918 року відбулися події, які могли б привести до створення єдиної козацької республіки, що об’єднала б землі України та Кубанського козацького війська. Пропозиція про приєднання Кубані до України була подана Гетьману України Павлу Скоропадському кубанською делегацією на чолі з головою Кубанської Ради Миколою Рябоволом. Але до цієї ідеї різко негативно поставився денікінський уряд, який у той час управляв землями Донського козацтва, і щоб не спровокувати збройний конфлікт через це питання, реалізацію пропозиції кубанських козаків щодо приєднання їх земель до України перенесли на більш пізній час. Як показали подальші історичні події, це було трагічною помилкою, яка не тільки не відвернула збройного конфлікту між українськими та донськими козаками, але й втягнула кубанських козаків у збройну боротьбу проти України на боці Денікіна.

Кубанське козацьке військо, яке до 1917 року вважалося в царській Росії українським військом і знаходилося на службі у російських царів за межами України, було спровоковано урядом Денікіна на війну проти свого народу. У цьому виявилася головна потаємна роль Денікіна.

У червні 1919 року в Ростові на Дону на козацькій конференції, на якій потрібно було остаточно визначитися з умовами створення Південно-Східного Союзу, М.Рябовол виголосив велику програмну промову, в якій категорично заявив, що, бажаючи об’єднатися в тісному союзі з донцями і терцями, кубанці не можуть примиритися з диктатурою “російських білих вождів”, тому що багатьом козакам уже ясно, що політика цих “вождів” веде до поразки, що козаки не можуть прийняти як влади більшовиків, так і політики добровольчої армії. Після закінчення конференції по дорозі до готелю М.Рябовол був убитий двома пострілами із револьвера.

Після цієї трагічної події кубанські козацькі полки за наказом отамана Кубанського козацького війська А.П.Богаєвського були направлені на допомогу армії Денікіна, яка вела бойові дії проти більшовиків, в тому числі і на території України. Кубанським козакам не вдалося стати союзниками українських козаків

у боротьбі за незалежну Україну.

У березні 1920 року через неспроможність управляти великою кількістю військ генерал Денікін поспішно евакуювався зі своїм штабом до Криму, залишивши без керівництва близько 40 тисяч козаків, які обороняли Новоросійськ і готові були продовжувати боротьбу за свій край. У полон до більшовиків потрапили десятки тисяч козаків і калмиків. Одних розстріляли, інших закатували в застінках ЧК, багатьох помістили за колючий дріт вмирати на голодному пайку,

а деяких одразу ж мобілізували і відправили на польський фронт.

Козаки у цей історичний період брали участь у жорстоких боях, часто у військових формуваннях, що вели бойові дії одне проти одного. На полях війни білі козаки Шкуро рубалися з червоними козаками Будьонного, червоні козаки Миронова стиналися з білими козаками Мамонтова, білі козаки Дутова воювали

з червоними Каширина і так далі… Кровава круговерть пронеслася над козацькими землями.

Козаки у цій битві за свою волю не змогли висунути із козацького середовища такого військово-політичного діяча, який би у той складний

і трагічний для України час спроможний був знайти єдине правильне рішення

і захистити молоду Українську державу. Не змогли виконати це складне завдання і Гетьман України Павло Скоропадський зі своїм урядом.

Головною причиною, яка завадила козакам створити свою державу, стала агресія радянської Росії і особливе жорстоке ставлення до козаків її керівництва. Слово “козак”, завдячуючи більшовицькій пропаганді, стало синонімом жорстокості і непримиренності, причетності до безкінечних змов проти Радянської влади.

В.Ленін в одному зі своїх виступів заявив, що в разі утримання при владі гетьмана України Павла Скоропадського Росія зменшиться до розмірів Московської держави XVI – XVII століть. І уряд більшовицької Росії зробив усе можливе для того, щоб так не сталося.

24 січня 1919 року Оргбюро ЦК РКП (б) випустило секретну директиву, підписану Яковом Свердловим. У директиві говорилося: “Провести масовий терор проти багатих козаків, винищивши їх поголовно; провести нещадний масовий терор стосовно всіх козаків, що брали участь – пряму або непряму – у боротьбі з Радянською владою… Конфіскувати хліб і змусити зсипати всі надлишки в зазначені пункти, це стосується як хліба, так і всіх сільгоспродуктів… Всім комісарам, призначеним у ті або інші козачі поселення, пропонується проявити максимальну твердість і неухильно проводити надані вказівки”.

Фактично, до початку 1920 року, козацтво на території колишньої царської Росії було знищено радянською владою, а пам’ять про них спотворена радянською ідеологією.

25 березня 1920 року радянською владою Росії був виданий декрет про скасування козацьких військових земель, що стало кінцевим пунктом агресії радянської Росії проти незалежних козацьких республік. Цю дату повинні добре замап’ятати сучасні керівники козацького руху як на Україні, так і в самій Росії. А особливо це стосується Донських козаків, чиї отамани своєю угодницькою політикою перед Московською владою ганьблять світлу пам’ять своїх батьків і матерів, які були розстріляні і замордовані радянською владою. Москва ж, у свою, чергу гордиться тим, що вона є правонаступником радянської сталінської Росії, приписує собі “славу козацьку”, яку вона втопила в козацькій крові.

ВИСНОВОК: У ході Громадянської війни радянська влада використала козаків у своїх військових формуваннях для досягнення своїх цілей, а потім ліквідувала козацький стан, скасувала козацькі військові землі та голодом і репресіями понищила козаків. У ході цієї війни козаків зводили у боях для того, щоб вони знищували самі себе. Тобто при виникненні козацького військового формування і їхнього бажання боротися за свою волю, проти них створювалося альтернативне збройне формування, які “дубасили одне одного до побєдного кінця”.

Високий бойовий дух і військову майстерність козаків в усі часи намагалися використати всі військові сили та уряди, які діяли на Україні, але більшовицький уряд повів себе стосовно козаків по-зрадницьки жорстоко. Більшовики по закінченні російсько-польської війни знищили частину командирів військових частин Червоного козацтва (що були створені як альтернатива Вільному козацтву), а самі частини розформували.

Така політика уряду Радянської Росії повністю повторила політику російського царизму минулих століть, коли козацькі частини формувалися напередодні чергової війни і розформовувалися по її закінченню, причому радянський уряд, як і царський, розформовував козацькі частини з використанням репресивних методів.

Друга світова війна

1941 р. – початок формування у Західній Європі із козаків-емігрантів Охоронного козацького корпусу, який взяв участь у бойових діях у Другій світовій війни на боці Німеччини;

Почалася війна і радянська вдала знову почала формувати козацькі військові частини як альтернативу козацьким формуванням, які вирішили взяв участь

у бойових діях у Другій світовій війни на боці Німеччини

січень-червень 1942 р. – формування 8 кавалерійського корпусу Червоної армії в Орловській і Тульській областях (у складі 21 гірсько-кавалерійської, 55 і 112 кавалерійських дивізій);

29 червня 1941 р. – відбулася в Берліні Велика козацька рада, яка від імені козацтва прийняла рішення: “стати в лави борців проти Совєтів за визволення своєї Козацької Вітчизни”;

15 квітня 1942 р. – видання офіційного дозволу німецького командування про залучення до участі в бойових діях козаків, яких воно оголосило “рівноправними союзниками”;

літо 1942 р. – створення в м. Славуті за ініціативою штабу командувача таборами військовополонених в Україні Центру формування козацьких військових частин; формування у складі 1-ї танкової та 17-ї польової армій вермахту козацьких кавалерійських полків “Юнг-Шульц” і “Платов”, які взяли активну участь у битві за Кавказ;

18 червня 1942 р. – видання наказу німецького командування про направлення до Центру формування козацьких військових частин у м. Славуті всіх військовополонених, які є козаками за походженням і які вважають себе такими;

28 червня 1942 р. – зосередження у Центрі формування козацьких військових частин у м. Славуті 5 826 козаків, що прибули з таборів Ковеля, Дарниці, Білої Церкви та інших міст, згідно з рішенням про формування козацького корпусу. З цією метою було створено штаб формування козацького корпусу і козацьких полків за військовою ознакою, а саме донських, кубанських, терських і зведених, а також 1-ше Козацьке імені отамана графа Платова юнкерське училище та унтер-офіцерську школу;

липень 1942 р. – початок бойових дій з німецькими військами козаків

8 кавалерійського корпусу Червоної армії на Брянському фронті, південно-західніше від м. Єлець (у подальшому 8-й кавалерійський корпус брав участь у боях під Воронежем у складі військ Воронезького фронту);

6 серпня 1942 р. – переведення сформованих козацьких військових частин зі Славутського табору в м. Шепетівку у спеціально відведені для них казарми;

вересень 1942 р. – формування подальших 4-х козацьких ескадронів під командуванням майора І.М.Кононова і зведення їх у 102-й (з жовтня – 600-й) козацький дивізіон складом у 6 ескадронів, загальною чисельністю 1799 чоловік, у тому числі 77 офіцерів; прибуття до м. Вітебська 8-го козацького полку чисельністю 1100 чол. під командуванням осавула Андрєєва; відбулася Козацька рада в м. Новочеркаську, на якій було обрано Штаб Війська Донського на чолі з полковником С.В.Павловим, який розпочав організацію козацьких військових частин для боротьби проти Червоної Армії; застосування козацького кавалерійського полку “Платов” у складі 5 ескадронів під командуванням майора Є.Томсена для забезпечення охорони робіт з відновлення Майкопських нафтових промислів;

листопад 1942 р. – Штаб Війська Донського в Новочеркаську перейменовано в Штаб Похідного отамана;

листопад 1942 р. – формування 5 гвардійського Донського козацького кавалерійського корпусу Червоної Армії (у складі 11 і 12 гвардійських Донських козацьких кавалерійських дивізій, 63 кавалерійської дивізії та інших частин); корпус пройшов бойовий шлях від Кавказу до австрійських Альп;

грудень 1942 р. – початок формування козацьких військових частин у структурі батальйонів допоміжної поліції; формування у м. Новочеркаську з добровольців донських станиць 1-го Донського полку під командуванням осавула А.В.Шумкова та пластунського батальйону, які склали Козацьку групу Похідного отамана полковника С.В.Павлова; формування 1-го Синегірського отаманського полку чисельністю 1260 офіцерів і козаків під командуванням військового старшини Журавльова; формування Кубанського козацького кінного полку під керівництвом І.І.Саламахи із козацьких сотень Уманського відділу Кубані; формування 1-го Волгського полку Терського війська на Тереку за ініціативою військового старшини Н.Л.Кулакова і сотника Є.В.Кравченка; початок бойових дій з німецькими військами козаків 5 гвардійського Донського козацького кавалерійського корпусу Червоної Армії у складі військ Закавказького фронту на моздокському напрямку;

21 квітня 1943 р. – початок формування на навчальному полігоні Млава у Польщі 1-ї Козацької кавалерійської дивізії із козацьких військових частин, які відступили разом з німецькою армією з Дону, Кубані та Тереку. Першими були сформовані 1-й Донський, 2-й Терський, 3-й Зведено-козацький та 4-й Кубанський полки. Командирами полків були призначені німецькі офіцери, а при них як посередники між ними та козаками – похідні отамани: донський – полковник П.М.Духопельников, кубанський – полковник Г.П.Тарасенко і терський – військовий старшина М.Л.Кулаков. Командиром дивізії був призначений генерал-майор Г. фон Паннвіц; початок формування в Польщі в м. Мокове козацького навчально-запасного полку, що нараховував від 10 до 15 тис. козаків, які постійно прибували зі Східного фронту і в подальшому розподілялися в полки 1-ї Козацької кавалерійської дивізії. При цьому полку була організована Школа юних козаків, де проходили військове навчання декілька сотень підлітків, які втратили батьків, тут же діяла унтер-офіцерська школа, яка готувала кадри для стройових частин;

29 квітня 1943 р. – вийшов наказ начальника Генерального штабу Головного командування сухопутних військ вермахту NII/5000/43 про місцеві допоміжні сили на Сході – добровольців, в якому зазначалося, що всі добровольці української національності, які використовуються при німецьких частинах або воюють в окремих з’єднаннях, створюють Українську визвольну армію. Козаки, такі як донські, кубанські, терські та інші, створюють свої батальйони. Козаки застосовуються згідно з розпорядженням Головного командування сухопутних військ тільки в окремих з’єднаннях і їх використання як добровольців при німецьких частинах забороняється;

травень 1943 р. – загальна кількість козацьких ескадронів у колишньому козацькому полку “Фюрст фон Урах” зросла до 12. До його складу увійшли 2 козацькі сотні, сформовані з місцевих жителів у районі Будьонівська, а також козацький ескадрон, сформований у Сімферополі, а потім передислокований на Кавказ. Полк поповнювався за рахунок добровольців з жителів Ставропілля та Донської області;

листопад 1943 р. – головним центром зосередження козаків-біженців, які залишали свої землі разом з відступаючими німецькими військами, став Штаб Похідного отамана Війська Донського С.В.Павлова, що розмістився в м. Кіровограді. Отаман Павлов був визнаний німецьким командуванням отаманом усіх козацьких військ. У його підпорядкуванні знаходилося 18 тис. козаків включно з жінками та дітьми, які сформували Козацький Стан;

10 грудня 1943 р. – прийнята декларація німецького уряду до козаків на знак визнання козацьких досягнень у боротьбі за самобутність і проти комунізму:

“Козаки! Козацькі війська ніколи не визнавали влади більшовиків. Старші війська, Донське, Кубанське (колишнє Запорозьке), Терське і Уральське (колишнє Яїцьке), жили в давні часи своєю державною владою і не були підвласні Московській державі. Вільні, такі, що не знали рабства і кріпосної праці, ви, козаки, загартували себе в боях. Коли більшовизм поневолив Росію, ви з 1917 року по 1921 боролися за свою самостійність з ворогом, який у багато разів перевищував вас числом, матеріальними засобами та технікою. Ви були переможені, але не зломлені. Протягом десятка років з 1921 по 1933 рік ви постійно повставали проти влади більшовиків. Вас морили голодом, били, висилали з сім’ями, з малими дітьми на тяжкі роботи на Далеку Північ, де ви гинули тисячами. Вас розстрілювали, знищували. Вам доводилося ховатися, вести жахливе життя людей, постійно гнаних і таких, що чекають на страту. Ваши землі були відібрані. Війська ваші знищені. Ви чекали визволення, ви чекали допомоги!

Коли доблесна Німецька армія підійшла до ваших рубежів, ви явилися до неї не як полонені, а як вірні соратники. Ви з сім’ями, всім народом, пішли з німецькими військами, зв’язали свою долю з ними, приймаючи всі жахи війни, щоб не допустити нового рабства від більшовизму. Всі, хто тільки міг воювати, взялися за зброю. Другий рік ви воюєте плече до плеча з німецькими військами. Ви пережили всі жахи влади більшовиків і ви ніколи з нею не примиритеся. Німецька армія знайшла у вас чесних і вірних союзників.

За ваши заслуги на ратному полі в цю велику війну, з повагою до прав ваших на Землю, яка тисячу років належить вам і за яку кров пролито вашими предками, визнаючи права ваші на самостійність, вважаємо обов’язком нашим затвердити за вами, козаками і тими, хто з вами проживав і разом з вами доблесно воював проти більшовиків:

1.Всі права і пільги службові, які мали ваші предки в колишні часи.

2.Вашу самостійність, яка принесла вам історичну славу.

3.Недоторканість ваших Земель, які ви отримали такими трудами.

4.Якщо б воєнні обставини тимчасово не допустили б вас на Землю предків ваших, то ми влаштуємо ваше козацьке життя на сході Європи під захистом фюрера, давши вам землю і все необхідне для вашої самобутності.

Ми впевнені, що ви вірно та слухняно об’єднаєтеся в загальну дружну роботу з Німеччиною та іншими народами для облаштування нової Європи і створення в ній порядку, миру і мирної щасливої праці на довгі роки.

Нехай допоможе вам в тому Всемогутній!

10 листопада 1943 року.

Німецький Імперський уряд.

Начальник штабу Верховного командування Кейтель

Рейхсміністр Східних областей А.Розенберг”;
січень 1944 р. – здійснення передислокації козацьких військових частин разом з іншими східними частинами зі Східного фронту до Франції, Італії та на Балкани. Розподілення їх уздовж усього Атлантичного узбережжя починаючи з голландського острова Тексель на Півночі, через Бельгію в Північну Францію і на Південь до Біаріца і далі узбережжям Середземного моря до італійського кордону;

березень 1944 р. – переміщення Козацького Стану з Кіровограду на Захід до Сандомиру, а потім залізницею – в Білорусь, де німецьке командування надало козакам для розміщення 180 тис. га земельної площі в районі міст Барановичі, Слонім, Новогрудок, Єльня, Столиці. Розселені на новому місці біженці були згруповані згідно з належністю до різних козацьких військ, за округами та відділами, зовні відображаючи традиційну систему козацьких поселень;

4 листопада 1944 р. – передача 1-ої Козацької кавалерійської дивізії на час війни в підпорядкування Головного штабу військ СС;

25 лютого 1945 р. – реорганізація 1-ї Козацької кавалерійської дивізії у 15-й кавалерійський корпус військ СС;

24 березня 1945 р. – відбувся з’їзд козаків 15-го кавалерійського корпусу в Хорватії в м. Вировитиця, яким було одноголосно прийнято рішення щодо об’єднання козацьких військ зі Збройними силами Комітету Визволення Народів Росії, головнокомандувачем яких був генерал-лейтенант А.А.Власов, та обрано Похідним отаманом козацьких військ командира 15-го кавалерійського корпусу генерал-лейтенанта Г. фон Паннвіца (це був єдиний в історії випадок, коли козацьким отаманом став іноземець);

2-7 травня 1945 р. – передислокація козацьких стройових частин Козацького Стану та біженців із Італії через високогірний альпійський перевал Плоукен-Пасс до Австрії в долину ріки Драва між містами Лієнц і Обердраубург, де вони здалися в полон англійській армії;

12 травня 1945 р. – зосередження всіх військових частин 15-го кавалерійського корпусу (близько 18 тис. чол.) у районі Фельдкирхен-Альтхофен, де вони здалися в полон англійській армії;

15 травня 1945 р. – здійснено прорив групи козаків чисельністю 1400 чол. із Козацького резерву генерала А.Г.Шкуро в районі м. Шпиталь в розташування англійців зі здачею їм у полон;

28 травня 1945 р. – передача англійським урядом в м. Юденбург 2426 старшин Козацького Стану (включаючи 14 генералів) і 1192 старшини із 15-го кавалерійського корпусу представникам СМЕРШу 3-го Українського фронту;

Війна закінчується, основні військові сили козаків, їх старійшини, жінки та діти передані СМЕРШу і радянська вдала розформовує козацькі кавалерійські формування Радянської армії

1946 р. – розформування 5 Танненбергської гвардійської кавалерійської дивізії Радянської армії;

липень 1946 р. – розформування 5 Будапештського гвардійського Донського козацького кавалерійського корпусу Радянської армії;

16 січня 1947 р. – страчення страждальною смертю за сталінським наказом у стінах Луб’янської в’язниці шести козацьких генералів: П.М.Краснова, А.Г.Шкуро, Т.І.Доманова, С.М.Краснова, Султана Келеч-Гірея, а також і командира 15 Кінного козацького корпусу генерала німецької армії Гельмута фон Паннвіца, який не підлягав видачі, але вирішив розділити зі своїми людьми їх участь. “Я пережив з моїми козаками багато радісних днів, – сказав він, – хочу бути з ними і в тяжкий час. Ми уклали договір дружби на життя і на смерть”;

ВИСНОВОК: Сталін і його команда повторила повністю досвід своїх попередників по відношенню до козаків, використала у війні, а потім розформувала ці частини. Козак, які воювали проти Сталіна пропали в безодні ГУЛАГУ (вони у більшості були використані на шахтах Кузбасу).

Події двох попередній воєнних періодів чітко висвітлили три головні течії, які сформувалися в козацькому русі на початку XX ст., без осмислення причин виникнення та законів розвитку яких неможливо правильно оцінити трагічні події минулого та спрогнозувати наслідки, до яких можуть призвести суперечності в козацькому русі сьогодні.

Козаки в роки Громадянської війни чітко розділилися на козаків-націоналістів, які боролися за незалежні землі України, Дону, Кубані та Тереку і бачили ці землі в єдиній козацькій республіці, козаків, які боролися “за единую и неделимую Россию” у складі Добровольчої армії, та козаків-анархістів, які намагалися досягнути своєї мети без врахування міждержавних конфліктів.

В роки Другої світової війни козаки воювали на свої незалежні козацькі землі проти Сталіна в союзі з Гітлером, а в кінці війни у союзі зі Збройними силами Комітету Визволення Народів Росії, головнокомандувачем яких був генерал-лейтенант А.А.Власов. Інші воювали у складі Червоної армії: “За Сталина!”, “За Родину”.

Козацтво у 1991 – 2009 роках

У наш час розділення козаків збереглося. В Україні частина козацьких організацій, які стоять на державницьких позиціях, підтримали Президента України Гетьмана України Віктора Ющенка. Друга ж частина, яка в черговий раз, щедро фінансована з російської казни, розігрує карту “единой и неделимой России”, ігнорує рішення Гетьмана України та Ради Українського козацтва та веде відкриту антидержавну політику.

Зважаючи на трагічний досвід минулих війн і досвід використання сучасною Росією козаків в Чеченській і Грузинській війнах, не хочеться думати про його можливе повторення.

Але факти самі говорять за себе. В наш час існує і активно діє “Постоянний межгосударственний совет казачеств России, Украины и Беларусии”, головою якого є Водолацький В.П., депутат Державної думи Росії, віце-губернатор Ростовської області, Верховний отаман “Союза козачьих войск Росии и Зарубежья”, отаман Донського козацького війська. Віктор Водолацький оголошений 13 вересня 2008 року персоною нон ґрата в України.

У Росії на розвиток козацтва виділяються хороші кошти, козаків залучають до державної служби, козаки за наказом отаман Донського козацького війська активно взяли участь у Грузинській війні – отримали бойовий досвід.

Ніби все нормально!? А якщо це є початок нового витка спіралі, тоді чітко вимальовується постать ворога для сучасного “Российского казачества”.

Але чи можливий інший шлях для козаків Росії і України???

Це не відозва до Донських козаків, це роздуми вголос………

Література: За книгою А.Гриви “Козацтво від витоків до сьогодення (історичні періоди) “, Київ, 2007 р.

(Коментарии казаков):
Курінний

Согласен с этим выводом. Как не горько это признавать.
Казаков уже внянули в локальные войны, но добра для своего народа они от этого не получат.

Российские казаки сами должны найти свой путь!

Тема служения казаков государству сегодня очень спекулятивная.
Было бы лучше, если бы они закончили дело, начатое ими в 1917 году – борьбу за создание Вольного Дона.

Они попытались это сделать в конце Второй мировой войны, сначала в Италии, а потом в Австрии, но этого не случилось.
Видно, есть рок казацкой судьбы – Вольным Дон может быть только на Дону, на земле, усеянной могилами предков!

Слава Богу, что мы казаки!)

(Курінний Добавлю еще два слова.
Казаков сначала советская власть репрессировала, потом новая власть реабилитировала, но они при этом ничего не достигли.

Но даже потеряли.
Потеряли казацкие земли, традиционный козацький уклад жизни и право вольно распоряжаться своей судьбой.
Получили право воевать и умирать за Россию!

Что дальше?)

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх