,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


ПІДПІЛЛЯ ОУН-УПА НА СУМЩИНІ: ДЕТАЛІЗАЦІЯ ПОДІЙ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ДОКУМЕНТІВ СПЕЦСЛУЖБ
  • 9 ноября 2010 |
  • 18:11 |
  • bayard |
  • Просмотров: 160706
  • |
  • Комментарии: 2
  • |
0
Напередодні визначної дати – 80-ліття від створення Організації Українських Націоналістів наші погляди прикуті не тільки до вікопомних подій кінця січня – початку лютого 1929 року. Ми також прагнемо дослідити жертовний чин продовжувачів справи Євгена Коновальця, українських патріотів, які діяли в 40-х – 50-х роках минулого століття. Актуальність цієї теми зумовлена не тільки бажанням побачити обставини роботи українських підпільників у нових і більш жорстоких історичних обставинах Другої світової війни, а й тим, що ідеї українського націоналізму в цей час проходили випробування на життєздатність в різних куточках України, в тому числі і на Сумщині.

Першоосновою будь-якого дослідження є документ. Історія починається з нього. Тільки він може виступати свідком епохи, інакше ми і надалі будемо приречені віддавати своє минуле на відкуп суб`єктивному тлумаченню представниками різних політичних сил, які «підганятимуть» історичні події під власну ідеологію. Саме тому сьогодні особливої наукової і суспільної вартості набуває публікація документів з історії Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії.

Найбільш замовчувана і сфальсифікована сторінка нашої історії потребує документального наповнення ще з однієї причини. Адже за кожним актом українського підпілля, за кожним вчинком стоять долі сотень людей. Незаслужено засуджені учасники боротьби та їх родини, які все життя ходили з тавром «ворога народу», просто мають право сказати слово на свій захист. Практично нікого з колишніх підпільників Сумщини уже немає на цьому світі. Тому документальне відтворення умов їхньої діяльності безумовно матиме і наукове, і суспільне, і моральне значення.

Останніми роками сталися великі зрушення у вивченні даної проблеми в масштабах всієї України. Передусім, це поява колективної праці «Проблема ОУН-УПА» і створений на її основі підсумковий документ «Проблема ОУН-УПА: основні тези (історичний висновок)»1. Згадане дослідження містить розлогу характеристику діяльності ОУН, еволюцію її позицій у ході Другої світової війни, витоки, особливості ідеології українських націоналістів. Відрадним є факт появи саме колективного дослідження, тому є надія, що згадана тема стане не тільки справою ентузіастів-одинаків, а притягатиме значну кількість наукового потенціалу держави з відповідними ресурсами.

Важливим етапом у дослідженні націоналістичного підпілля є продовження публікацій збірників документів, монографій, альбомів. Це двохтомник «Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки»2, упорядкований В. Сергійчуком, що не тільки дає широку документальну базу для вивчення діяльності керівника визвольного руху, але й містить багато додаткової інформації, яка дозволяє краще зрозуміти особливості протистояння радянських спецслужб і українського підпілля. Велике значення для опрацювання джерельної бази з вивчення повстанського руху має вихід восьмого тому нової серії Літопису УПА3. У ньому представлені інструкції, накази та інформаційні звіти командирів підрозділів УПА про бойові дії, про настрої населення, зокрема і на східноукраїнських землях у 1944-1946 роках. Збірник статей, який присвячений найбільш суперечливим твердженням про факти й видумки з української історії в часи Другої світової війни, виданий у 2008 році В. Косиком4. Він містить відповіді на питання щодо діяльності ОУН-УПА на основі ретельно опрацьованих німецьких архівів. Цінним інформаційним, і в першу чергу довідковим, джерелом став вихід третього, доповненого видання «Нарис історії ОУН»5, здійсненого Центром досліджень визвольного руху. Це не тільки перевидання відомої праці П. Мірчука, але й багато додаткових відомостей, які з`явилися завдяки новітнім дослідженням визвольної боротьби українського народу. Регіональні особливості боротьби ОУН-УПА представлені появою навчального посібника Г. Стародубець, що присвячений дослідженню ролі і місця ОУН-Б у структурі національно-визвольного руху на Волині в роки Другої світової війни6. Таким чином, маємо широкий фронт досліджень, відповідне опрацювання джерельної бази як у масштабах усієї України, так і на місцевому рівні.

Слід зазначити, що на заході України через певні обставини дослідження визвольного руху 40-50-х років уже перейшло від описової фази до виходу ґрунтовних праць з конкретизацією подій, дат, учасників на рівні району, села. Тож, поява нових збірників документів про визвольний рух на сході України дає можливість деталізувати обставини виникнення структур ОУН, уточнити роль та місце учасників боротьби в становленні підпілля і, можливо, переглянути деякі помилкові висновки, зроблені раніше за відсутності належної джерельної бази.

Центральною подією, з якої починається розмова про українське підпілля в Сумах взагалі, є факт арешту і розстрілу українських націоналістів німцями в кінці 1942 – на початку 1943 року. Безумовно, довгий час увагу дослідників привертає постать керівника підпілля – Сапуна Семена Семеновича. Раніше, за відсутності доступу до його кримінальної справи, деталі біографії цієї людини базувалися лише на спогадах рідних, колишніх учнів, іноді збурюючи полеміку серед політично заангажованих журналістських кіл, обростали найнеймовірнішими вигадками7.

Тепер, після ознайомлення з архівною справою П-1845 на Сапуна С.С., можна зробити перші ескізи його біографії. З кримінальної справи стає відомо, що народився він 17 квітня 1893 року в селі Попівка Карлівського району Полтавської області8 в родині заможних селян. До приходу більшовиків господарство батьків було таким: землі - 25 десятин, хата - 1, сараїв - 4, коней - 4, корів - 2, волів - 2 пари, овець - 50, свиней - 5, жатка снопов`язалка - 1 шт., жатка самовкладка - 1 шт., кінна молотарка - 1 шт., сівалка - 1 шт., олійниця9.

Після 1918 року почався типовий для багатьох українських родин процес поступового розселянювання, адже заплановані більшовиками перетворення мали на меті ліквідацію одноосібного селянського господарства. Тим самим, за задумом керівництва більшовицької Росії, знищувалась економіко-соціальна база українського націоналізму, а отже, українське питання з розряду політичних переводилось на фольклорно-етнографічний рівень. Як і в сотнях тисяч схожих випадків, земельний наділ батьків С. Сапуна було скорочено до 15 десятин10. У 1926 році вони були позбавлені виборчих прав. Тим часом наближався «рік великого перелому» в колективізації. Вже навесні 1929 р. по всій Україні за несплату податків було описано майно майже 18 264 селянських господарств, з яких 8 012 продано на торгах, а до кримінальної відповідальності притягнуто 1 150 селян11. У 1930-му і батьки Семена Сапуна були розкуркулені «по ІІІ-й категорії»12.

Подальша біографія С. Сапуна повна суперечностей, адже не виключено, що на допитах в сумському НКВС у 1938 р. він дав неповні зізнання. За його словами, у 1914 році, після закінчення педагогічної школи, він отримав посаду вчителя у с. Багата Чернеччина Великобучківського району (колишнього Костянтиноградського повіту Полтавської губернії, теперішнього Сахновщинського району Харківської області)13. У цьому ж році, з початком війни, був призваний в армію, де служив рядовим. На фронті був поранений. Після одужання вступив до сільськогосподарського інституту, з якого у 1917-му був достроково випущений і направлений до четвертої московської школи прапорщиків. Через чотири місяці навчання отримав звання прапорщика і пробув на фронті до жовтня 1917 року14. У 1919-му на короткий період був мобілізований до денікінської армії, а потім знову вчителював15. Відомо, що з 1925 по 1930 рік він працював у школі с. Варварівка Карлівського району Полтавської області16. З 1935 року Семен Сапун – завпед школи № 6 міста Суми. У Сумах і мешкав на вул. Леніна, 32, до свого арешту 22 квітня 1938 р.

Обвинувачення, як і в тисячах схожих випадках, було стандартне – контрреволюційна повстанська організація. Проте, щось довести протягом 8-ми місячних допитів слідчі так і не змогли. Справа в тому, що в`язень не зламався, не підписав жодного звинувачення, про що свідчать його спогади в газеті «Сумський вісник»17. Слід зазначити, що така поведінка звинуваченого неабияк спантеличила слідчих, адже всупереч тодішній практиці, коли багато людей, не витримуючи катувань, оговорювали не тільки себе, але й друзів та колег, прояв такої твердості був рідкістю. Тому, можливо, для оперативного спостереження, справу, за відсутністю доказів, припинили, а Сапуна звільнили 10 січня 1939 року18. Яким він став після 8-місячного перебування в застінках сумського НКВС добре видно з ілюстрацій № 18 і № 19 у першому томі збірника документів «ОУН-УПА на Сумщині»19.

Важливою темою для розуміння обставин виникнення націоналістичного підпілля на Сумщині є діяльність похідних груп ОУН. Як відомо, після проголошення ОУН-Б у Львові 30 червня 1941 року Акту Відновлення Української держави, було створено Українське Державне Правління. Його очолив соратник Степана Бандери Ярослав Стецько. Варто згадати, що членом цього уряду (заступником зі справ рільництва) був сумчанин Борис Іваницький, видатний вчений-лісівник і громадський діяч20.

2 липня новина про проголошення незалежності України дійшла до Берліна. У донесенні айнзацгрупи Б поліції безпеки й СД повідомлялося про "спроби національних українців, які стоять під проводом Бандери, проголошенням Української Республіки і створенням міліції поставити німецькі чинники перед доконаним фактом"21. Заскочена розвитком подій, німецька окупаційна влада була роздратована: Україна стала другою після Литви країною, яка з початком війни проголосила незалежність і сформувала уряд. Але спершу окупанти вимушено утримувались від «застосування енергійних заходів проти «узурпаторів» (українців) у зв'язку з ситуацією на фронті й у всьому регіоні»22. Проте, вже 5 липня німці заарештували в Кракові С.Бандеру, а 9 липня у Львові Я.Стецька. Пізніше їх вивезли до Берліна, а згодом – до концтабору Саксенгаузен. Та навіть за короткий час свого існування Українське Державне Правління багато зробило для створення внутрішньої адміністрації. Майже на половині території України діяли українські адміністративні органи. Крім Львівської обласної управи, в першій половині липня 1941 року обласну управу було сформовано у Станіславі, відтак у Дрогобичі, Тернополі, Ковелі, Рівному, Кам'янці-Подільському, Житомирі, Вінниці, Дніпропетровську, Кіровограді, тобто на території одинадцяти з тодішніх двадцяти чотирьох областей УРСР. Усі обласні, окружні, повітові, районні та міські управи визнавали над собою владу УДП. Львів вважався тимчасовою столицею до часу, коли уряд матиме змогу переїхати до столиці Української держави - Києва.
Похідні групи ОУН були створені за наказом Степана Бандери саме для проголошення Акту 30 червня в інших місцевостях України та створення клітин українського підпілля. Неоднаково оцінюється їхня кількість різними дослідниками: від 1500 до 4950 учасників. Безпосередній керівник однієї з груп Микола Климишин називає 7000 учасників23. За його словами, паролем для членів похідних груп були слова: «Куди Бог провадить?», а відповіддю : «Там, де стовпи небо підпирають»24. Розпізнавальними знаками були кольори: північної групи – зелений, середньої – синій і південної – червоний. Кожен член групи мав непомітну для непоінформованого вшиту нитку відповідного кольору на шапці, грудях, або ковнірі25. Усі групи були поділені на рої – від 5 до 15 осіб. Кожен рій мав при собі олівець або крейду відповідного кольору. При підході до населеного пункту на придорожньому знакові робилася відповідна позначка для орієнтування інших учасників похідних груп26. Згадуваний автор зазначає: «В міру поступу фронтових ліній перейшли Похідні Групи на лівобережну Україну й покрили своєю організаторською працею всі терени від Сум, Харкова, Донбасу, Криму аж по Краснодар, - як було запляновано. Хоч були дуже переслідувані німецькою поліцією й жандармерією, які, спираючись на большевицьку агентурну сітку і на різного роду донощиків, дуже багато з них арештували й посадили до тюрм і концентраційних таборів, а багато теж і порозстрілювали…27»

У звіті командира 3-ї похідної групи Тимоша Сенчишина повідомлялося, що 18 липня 1941 р. через р. Сян переправився рій Василя Загакайла, який мав завдання досягти міста Суми та Сумської області і створити там підпільну організацію ОУН. У цьому рою були також Мудрий Ярослав та Стеранка Святослав28 . Про Василя Загакайла відомо те, що він діяв під псевдами «Жук», «Береза», «Білий», «Зелений». У серпні-вересні 1939 року «Білий» був одним з учасників, а можливо, й організаторів Поліського лозового козацтва. Про діяльність на Сумщині В. Загакайла вияснити поки що нічого не вдалося, але з інших джерел відомо, що з похідною групою ОУН він дійшов під Київ. Потім, у 1943-1944 рр., був організаційним референтом Дрогобиччини. Потрапив до рук гестапо, але в ході блискучої операції, проведеної ОУН за участю Р. Шухевича, К. Цмоця та інших, Загакайла і Олексу Гасина «Лицаря» вдалося вирвати із Львівської в`язниці. Василь Загакайло загинув у червні 1944 року в бою з німцями і власівцями у Верхньому Синьовидному, знищивши дев`ятьох ворогів. Був похований у с. Сопіт Сколівського району29.

Учасник ще однієї похідної групи, яка мала маршрут Київ-Вороніж, Михайло Кудла також був призначений до організаційної праці до м. Суми. Окремі дослідники серед учасників південної похідної групи, які були спрямовані на Сумщину, називають Василя Захитая30. До Сум були спрямовані також і деякі члени північної похідної групи: Кошин Іван, Очуй Григорій, Войнарович Василь та інші31. Власне, це вся, на даний час, відома інформація про учасників похідних груп ОУН, які були спрямовані на Сумщину.

Треба сказати, що місцеве населення активно підключалося до визвольної боротьби, незважаючи на масові репресії проти національно свідомого громадянства, які мали місце в міжвоєнний період. Подекуди учасники похідних груп знаходили на сході України залишки підпільних організацій, що діяли тут ще з 20-30-х років. Це осередки «Мужичої партії», які існували в Полтаві, Охтирці, Ромнах, та розрізнені учасники інших організацій, у першу чергу СВУ-СУМ32. Не останню роль відігравала та обставина, що Сумщина, з огляду на унікальні природні умови та географічне положення, мала давні традиції визвольної боротьби. Наприклад, лише за попередніми оцінками, протягом 1919 – 1923 років тут діяло 106 антибільшовицьких повстанських загонів, загальною кількістю понад 40 тис. чоловік. Останній такий загін під командою отамана Пилипа Ващенка був розбитий у шосткинських лісах на початку 1929 року, тому виникнення підпільних клітин ОУН в Сумській області не було чимось несподіваним і штучним. Навпаки, суспільно-політична ситуація в умовах поневолення більшовицькою Росією, періодично сприяла появі національно активних середовищ, які бачили політичний ідеал у створенні незалежної України, вимріяної кількома поколіннями учасників визвольної боротьби.

З наявних джерел про членів ОУН-Б, спрямованих на Схід України видно, що Сумщина була в зоні оперативної уваги всіх трьох груп. Як зазначає проф. Л. Шанковський, середня похідна група ОУН під проводом М. Лемика «Сенишина» «повинна була дійти до Харкова, але не встигла цього зробити, бо її сильно погромили німці. Німці розстріляли значну кількість членів групи, в тому теж Миколу Лемика-Сенишина (…) в Миргороді, в жовтні 1941 р. Частина групи дійшла до міста Суми, де створила підпільну організацію»33.

Цитуючи це джерело, автори окремих публікацій допускаються неточності, зазначаючи, що провід ОУН на Сумщині мав у своєму складі З. Матлу – провідника, М. Річку – орг. референта, Тучанського, Регея, Галамая – членів проводу. При цьому помилково посилаються на коментар 3) з праці Л. Шанковського «Похідні групи ОУН», плутаючи. однак, коментар 3) до частини Ії (назва), де Шанковський дійсно говорить про похідну групу на Сумщину, посилаючись у свою чергу на «Вісті Інформативної служби ОУН» ч.7-9 за 1942 рік34, з коментарем теж 3), але до частини ІІї розділу Іго «Південна Україна під німецькою окупацією»35. Ця інформація стосується діяльності ОУН на південних українських землях з центром у Дніпропетровську і ніякого відношення до Сумщини не має. Проте, між похідними групами могли бути контакти. Їх командування тримало зв`язок, відправляючи з завданнями за межі свого оперативного терену окремих учасників, або навіть невеликі групи. Свідченням цього є інформація з книги З. Матли36, а також спогади В. Рижевського про зв`язкових між Роменщиною і Кривим Рогом37.

З протоколів допитів обвинувачених у націоналістичній діяльності на Сумщині в роки німецької окупації, можна зробити деякі узагальнення щодо часу, місця і обставин створення обласного Проводу ОУН, а також кола його членів та учасників підпілля. Зокрема, один з обвинувачених Г.І. Сергієнко, 5 червня 1945 року дав свідчення, що в середині листопада 1941 року С. Сапун отримав згоду від завідуючого відділом освіти Сумської міської управи Ніца В.О. на відкриття в місті приватної української гімназії. З цього приводу Сергієнко запросив Сапуна до себе на квартиру по вул. Леніна, 1438.
Він згадує, що до цього обговорював на квартирі Сапуна поточний політичний момент, пов’язаний з німецькою окупацією. Сергієнко зазначає, що їх найбільше непокоїла поведінка німців, які, на відміну від ситуації у 1918 році, ніяк не сприяли не те що створенню Української держави, але й не давали українцям жодних важелів впливу, у тому числі і на місцевому рівні. З цих бесід робився висновок, що надія на німецьку допомогу в плані створення Української держави не має жодних перспектив. Сергієнко згадує, що Сапун давав йому читати брошури про Євгена Коновальця та Андрія Мельника, які сам отримав «від галичан, котрі проходили з німцями». Звідси видно, що група місцевої української інтелігенції, яка зосереджувалася навколо Семена Сапуна, спочатку не мала чітко окресленого політичного забарвлення, але, з інших протоколів допитів видно, що основною причиною їхніх зібрань було все ж не створення гімназії, чи організація товариства «Просвіта», а націоналістична діяльність, спрямована на боротьбу за незалежність України39.

За зізнаннями Сергієнка, питання про створення в Сумах підпілля ОУН ставилось уже на зібранні в середині листопада 1941 року. Тоді ж виникла проблема підготовки націоналістичних кадрів. У першу чергу зупинились на кандидатурах, уже відомих своєю патріотичною позицією: Сапун С.С., Сергієнко Г.І., Власенко В.І., Лозенко Г.О., Тарасенко М.О, Абрамович П.Н., Шерстюк Н.Ю, Голубова М.І., Нечипуренко. Продовжуючи роботу серед уже відомих діячів місцевої інтелігенції, організатори підпілля основний акцент робили на підготовку молодіжних націоналістичних кадрів, застосовуючи при цьому можливості своєї викладацької роботи. У навчальну програму гімназії було включено такі предмети, як історія України, географія України, українознавство. Однак через деякий час, викладання цих предметів німецькою комендатурою було заборонене. Існування гімназії та інших українських освітніх установ мало ще й господарське значення, адже націоналісти, серед яких переважали вчителі, отримували постійну роботу, що в умовах безробіття серед інтелігенції забезпечувало їх засобами існування40.

Щодо пропагандивної роботи, то ініціатори створення підпільної групи спочатку відхилили саму можливість друкувати матеріали в легальному органі міської управи, газеті «Сумський вісник», з огляду на те, що в її редакції немає українців41. Залишається нез`ясованим, в якому розумінні тут вживалося слово «українець». З огляду на українські прізвища серед членів редакції та авторів можна припустити, що тут малося на увазі не етнічне походження, а політична позиція та національна свідомість. Особливо заперечував можливість співпраці з «Сумським вісником» та наполягав на необхідності діяти через власну нелегальну націоналістичну газету С. Сапун, але, з протоколів допитів інших осіб, а також з аналізу публікацій у «Сумському віснику», можемо бачити, що сумські націоналісти переглянули своє бачення роботи в галузі пропаганди. Особливо стало вигідно використовувати легальну газету, коли Г. Сергієнку було запропоновано посаду заступника бургомістра Сум та детальніше вивчено політичні погляди редактора. Варто відзначити, що всі редактори - і Л. Фрей-Свободний, і І. Богуш, не говорячи про Олександра Зайцева (брата відомого шевченкознавця Павла Зайцева, а згодом і учасника ОУН в м. Суми) - досить часто пропускали статті українського національного забарвлення, які носили просвітянський характер. Зрозуміло, що ні про яку політику на сторінках цієї газети не могло бути й мови. За цим пильно стежила німецька комендатура та відповідні органи.

Варто згадати і пронімецьку риторику, яка наявна в деяких публікаціях (до речі, набагато менше, ніж прокомуністичнау радянських газетах). Чого тут більше – відвертого прислужництва, кон`юнктури, чи політичного маскування – сказати важко, адже дописувачами були різні люди. Щодо останнього припущення, то воно набуває підтвердження, коли ми ознайомимося з протоколами допитів Власенка В.І. від 19 та 20 липня 1945 року. Власенко зізнається: «В разговоре со мной и его сыном за столом Сапун открыто стал ругать немцев за то, что они разоряют Украину, грабят ее и угоняют на каторгу в Германию украинцев. Притесняют украинцев законами. Закрывают школы.

Я спросил Сапуна, почему он раньше восхвалял немцев, а теперь ругает, на это он мне ответил, что: «ругаю заслужено, а восхвалял потому, чтобы казаться незамеченным. (…) Далее Сапун сказал, что уже есть у них люди, которые будут вести вооруженную борьбу против немцев – это подпольная организация украинских националистов»42,43.

Підсумовуючи результати початкової діяльності націоналістів Сумщини, спрямованої на розбудову підпілля, мусимо констатувати повну відсутність у протоколах допитів інформації про їх зв`язок зі згаданими вище учасниками похідних груп ОУН. Відомо інше: зимою 1941-1942 рр. Сапун розказав своїм однодумцям, що написав листа до Львова, «в центр ОУН», у якому змалював ситуацію в Сумах. Треба думати, що метою була організація бандерівського спрямування, бо невдовзі Сапун уже розповсюджував серед місцевих націоналістів брошури та газети випуску 1941 року, пражського видавництва «Пробоєм». Серед них: Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 року, брошура Д. Донцова «Де шукати наших історичних традицій» та інші видання44. Варто зазначити, що сумські оунівці, мабуть, не особливо переймалися поділом на бандерівців і мельниківців, або нечітко усвідомлювали цю проблему. Так, учасниця бандерівської групи С. Сапуна Марія Голубова підтримувала зв`язки з своїм племінником О. Ольжичем, який на той час перебував у Києві, керуючи крайовою організацією ОУН-м. Втім, це могло бути і свідченням суто родинних контактів.
Приблизно в січні 1942 року, як свідчить Г. Сергієнко, до Сапуна зі Львова прибули зв`язкові ОУН. Ними були Савченко Андрій «Гліб» і Чайка (в окремих протоколах спочатку помилково вказується прізвище Швачко), обидва віком приблизно 26-и років45. Цілком можливо, що Савченко міг бути і членом київського Проводу ОУН-Б, який вів роботу з розбудови підпілля ОУН на Чернігівщині. Як вказує у своєму дослідженні С. Бутко, Савченко і Остапенко як члени київського проводу ОУН-Б брали активну участь у створенні чернігівського обласного Проводу ОУН та районних ланок організації у березні-квітні 1942 року46.

Емісари ОУН зі Львова Савченко і Чайка влаштувалися сторожами на курси німецької мови. Директором курсів був Сапун, отже він мав можливість залучати їх до організаційної роботи, як інструкторів зі створення місцевих осередків ОУН. З цією метою під приводом різних господарських доручень, вони часто виїжджали до різних районів Сумської області: Лебединського, Краснопільського, Конотопського, Хотінського та інших. Про свою роботу в районах вони говорили тільки з С. Сапуном47. Можливо тому, про цей напрям діяльності сумської ОУН сьогодні так мало відомо. Порівнюючи деякі моменти з допитів різних осіб, можна приблизно уявити схему роботи в районах. Як правило, спочатку створювався осередок «Просвіти», а потім через нього «фільтрувалися» люди для більш серйозної політичної роботи. На цьому, другому етапі, їх знайомили з представником «центру ОУН». У Сумах таким представником був Савченко, в Лебедині – Самойленко48 (прибув з Ковеля) та Петренко49 (представник київського центру), в Конотопі – Теодор Таланчук50 (зі Львова), у Краснопіллі – Панас Негляд51 (уродженець с. Бранцівка, прибув зі Львова). Організація «Просвіти» в Сумах була доручена Микиті Тарасенку52. З цією метою в кількох місцях, а найчастіше – в театрі (теперішній театр юного глядача) організовувались збори інтелігенції. Згодом, коли «Просвіта» опинилася на межі закриття, оунівці не стали наполягати на її існуванні, бо розгадали хід німецьких спецслужб – через «Просвіту» виявляти членів ОУН.

Наступним етапом була активізація діяльності в кількох напрямках. Через «Просвіту» велася культурно-освітня робота зі створення гуртків, шкіл, театрів, різноманітних курсів, проведення урочистостей, приурочених до різних національних свят, ювілеїв українських діячів, влаштування лекцій і концертів. Паралельно відбувався відбір людей для залучення в ОУН, їх ідеологічний вишкіл через ознайомлення з націоналістичною літературою та бесіди. Під особливою увагою було питання придбання зброї (в Лебедині), технічних засобів радіозв`язку (в Сумах), організація підпільної друкарні (у Конотопі). Здійснювалася робота з просування націоналістів у місцевий адміністративний апарат, редакції газет, поліцію, кооперативи, школи. З одного боку ця стратегія мала хибу – основні люди підпілля були на виду, отже, у разі провалу одного, підозра падала на багатьох, а з іншого – робота підпільників у легальних установах допомагала в разі арешту когось із друзів «замітати сліди» (вислів одного з допитаних). Такою, наприклад була роль Горбаня на роботі в сумській поліції.

У питанні часу створення ОУН на Сумщині, точніше, організаційного оформлення осередку остаточний висновок робити ще зарано. Але, відштовхуючись від матеріалів допитів звинувачених у цій справі, таким часом можна визначити січень 1942 року. За свідченнями Сергієнка до обласного проводу ОУН входили: Сапун Семен Семенович, Сергієнко Григорій Іванович, Лозенко Гнат Олексійович, Власенко Віктор Іванович, Тарасенко Микита, Савченко Андрій, Чайка, Швачко Пилип Кіндратович53.

Кожен з них виконував певні завдання. Сапун був обласним провідником. Через Савченка і Чайку він тримав зв`язок з районами. Сергієнко займався питаннями пропаганди, спочатку через спробу створити видавництво «Слово», потім, використовуючи свою посаду заступника бургомістра, через газету «Сумський вісник», організацію пам`ятних дат, шевченківських святкувань, освітню і культурну роботу.

За словами Сергієнка, з кінця лютого 1942 року в Сумах було створено і міський осередок ОУН. В нього увійшли: Барило Анатолій Андрійович, Абрамович Петро Никандрович, Корнієнко Іван Петрович, Педерій, Горбань Федір Панасович, Зайцев Олександр Іванович, Черевко54.

Як кандидати на вступ до ОУН розглядались і жителі міста: Цикановський Олександр Абрамович, Грищенко Петро Федорович, Голубова Марія Іванівна, Шерстюк Ніна Юхимівна, Устименко Григорій Олександрович, Рубан Володимир Герасимович, Шовкун-Дунайський Яків Васильович, Гермаш Григорій Якович, Свободний (він же Фрей) Лев Миколайович. Дружина Сапуна на допиті 1 червня 1945 року називає й інших людей, які часто заходили на квартиру: Негляд Панас, Григорій, (обидва – учасники похідних груп), Долгопол Пилип Юхимович, Саленко Яким55. Усі вони були розстріляні німцями 20 лютого 1943 року, як українські націоналісти.

Важко судити, наскільки дані про персональний склад українського підпілля точні. Можна лише здогадуватись про те, як відбувалися допити і які мотиви мав звинувачений, називаючи (або не називаючи) певні прізвища. Але з цієї уривчастої інформації випливає один загальний висновок – ініціатива створення і основна робота по розбудові ОУН на Сумщині планувалась і проводилась силами місцевої інтелігенції. Допомога досвідчених націоналістів, які прибули пізніше, полягала в ідеологічній «кристалізації» мети та зв`язку з керівними структурами ОУН. Таких структур простежується дві: Львівський і Київський Проводи ОУН.

Про зв`язки сумських підпільників з керівними центрами та організацію роботи в районах можна починати розмову, процитувавши спогади одного з підпільників ОУН в Чернігові Володимира Макара: «(…) Коли мова про Суми, доцільно буде тут згадати, що ранньою осінню 1942 року Іван Легенда[2] вислав на Сумщину з організаційним завданням Теодора Т-ка, по всевдонімі «Хміль». Остання вістка від нього до брата була із Сумів у травні 1943 року, після чого слух за ним загинув56.» Довгий час не вдавалося з’ясувати, хто з діячів підпілля стоїть за цим загадковим криптонімом? Лише ознайомлення з оглядовою довідкою на Теодора Даниловича Таланчука57, арештованого транспортним відділом НКДБ Московсько-Київської залізниці 3 листопада 1943 року дає певну інформацію. Влітку 1941 року, як член ОУН він навчався в школі з підготовки керівників підпілля для східних областей України. Після її закінчення місцем призначення став Конотоп. Діяв під прізвищем Короленка Петра Івановича. Його завдання полягало у створенні бандерівського підпілля на території Конотопського, Кролевецького і Дубов`язівського районів Сумської області. Виконуючи доручення «Легенди», він у 1942 році створив у Конотопі окружний Провід ОУН, залучивши до підпільної роботи 15 чоловік. Весною цього ж року Таланчук установив зв`язок з Савченком «Глібом» і за його наказом двічі їздив до Києва на зустріч з керівником підпілля на східноукраїнських землях Дмитром Мироном «Орликом». Також був зв`язковим між Конотопським окружним і Сумським обласним проводами ОУН58.

Серед учасників підпілля ОУН в Конотопі Таланчук називає: Горбатюка з с. Підлипного, Сучка, Лисенка з с. Бочки, Захарченка Бориса. Свідчення Таланчука доповнює оглядова довідка на оунівців Сучка Луку Миновича та Школяренка Миколу Семеновича59. За їх даними учасниками Конотопського підпілля були також Косач, Пономаренко Степан, Яковина Никифор, Федько Гаврило Никифорович, Кривенко Семен Олександрович, Мозговий, Чернявський Семен, Сахно, Тхор, Глушман, Борис Середа, Микола Ковтун, Ожог Іван Степанович з Малого Самбора. Наскільки такі свідчення можуть бути точними і вичерпними – судити важко, потрібно для порівняння і подальшого уточнення виявляти й досліджувати інші джерела. З наявних документів з`ясовується, що сам емісар Львівського проводу ОУН Таланчук ніяких посад в місцевому підпіллі не займав. Керівником Конотопського Окружного Проводу ОУН з вересня 1942 року був Л. Сучко «Софрон», якого потім замінив агроном Косач60.

Районним підпіллям ОУН з цього ж часу керував М. Школяренко «Сагайдачний»61. Провідником ОУН по м. Конотопу був Горбатюк62. Подібна система простежується і в Сумах. Савченко «Гліб» у кількох документах визначається як зверхник Сапуна, але керівником підпілля був Сапун. Так само і в Лебедині. Сюди у березні 1942 року спочатку прибула з Харкова представниця ОУН-мельниківців Оксана. Після її виступу перед місцевою інтелігенцією було створено «Просвіту»63. Через кілька днів після її від`їзду до міста прибувають два бандерівці: Самойленко і Петренко64. Не виключено, що діяли вони під псевдо. За їхньої участі в Лебединському районі було створено осередок ОУН. До складу місцевого підпілля увійшли: Сик, Василенко, Ковтуненко, Козловський, Дерев`янко, Батюк та інші. Очолив районне підпілля ОУН Ковтуненко Пилип Павлович. Організація займалась розповсюдженням листівок, придбанням зброї. На початок липня 1942 року вона вже нараховувала 25 чоловік, мала на озброєнні 5 револьверів системи «Браунінг»65. В Краснопільському районі підпілля ОУН було створене за активної участі Савченка «Гліба» та члена похідної групи Негляда Панаса66. Він був уродженцем с. Бранцівка цього ж району. За свідченням Барановського С.З., 90% учителів району були членами ОУН67. Зрозуміло, що така цифра перебільшена, але вона показує успіхи підпільників з розбудови осередків ОУН. Учасниками підпілля були: зав. школою Федорова Марія, агроном Левицький, вчителі Лагодинський і Коваленко. Жителі Бранцівки: Колодка Дмитро Маркович, Дяченко Михайло, Крамаренко також були під слідством в кінці 1942 року по звинуваченню в націоналістичній діяльності68, але невідомо, чи були вони членами ОУН насправді. Раніше стало відомо, що членом ОУН був також бургомістр Краснопільського району Мірошниченко Гаврило Єлисейович, розстріляний разом з Сапуном, Неглядом та іншими підпільниками 20 лютого 1943 року на території сумської тюрми. Разом з ними загинув і бургомістр Хотінського району Довгопол, який у свій час по лінії ОУН відвідував Сапуна. Провідником ОУН по Хотінському району був працівник маслозаводу Тарасенко Микита69.

Діяльність націоналістів у Сумській області відслідковувалась німецькими спецслужбами досить давно. Так, у липні 1942 року в Сумах проводилась нарада старост сільських управ. На ній виступив керівник СД Ганьйон, який попередив, що його служба має відомості про діяльність українських націоналістів у прилеглих до Сум районах70.

У серпні 1942 року керівники обласного Проводу ОУН отримали зі Львова директиву про активізацію боротьби проти німців71. Директива вимагала перебудови роботи всього підпілля, проведення саботажних акцій проти німців. Аналіз документів, які відображають роботу підпілля в районах, показує, що директива була доведена до місцевих клітин ОУН. У Лебедині продовжилось накопичення зброї, в Конотопі готувався випуск підпільної газети. Там же, за деякими джерелами, планувалося створити центр з випуску зброї та боєприпасів.

З протоколів допитів ми можемо тепер отримати інформацію і про обставини арешту сумських оунівців. За свідченнями Власенка В.І., Сапуна та частину підпільників було арештовано 7 жовтня 1942 року72. Проведенням арешту особисто керував начальник СД Ганен. На міську площу, до будинку курсів німецької мови (нинішня Червона площа, 11) було стягнуто весь особовий склад поліції73. Під час арешту С. Сапуна і А. Савченка «Гліба» була знайдена націоналістична література. 10 жовтня арештували Власенка. Спочатку він втік з-під варти, але на базарі був арештований і конвойований до СД по вул. Радянська, 3574. З його зізнань ми можемо судити про перебування оунівців у в`язниці та деякі деталі слідства75. З інших документів ми можемо бачити, що слідство тривало майже 5 місяців – до 20 лютого 1943 року. Основний склад підпілля ОУН на Сумщині було розстріляно і спалено на території тюрми. Скільки всього було знищено членів ОУН тієї ночі – невідомо, але за свідченнями Н. Гнатченко, по справі націоналістичного підпілля було арештовано близько 90 людей76. Цікаво, що відомості про окремих страчених підпільників свого часу потрапили і до обласного тому Книги Скорботи України, але без зазначення їхньої належності до ОУН. Усього вдалося ідентифікувати 5 чоловік. Інформація про їх загибель у книзі звучить так:

Богуш Іван Петрович, українець, розстріляний фашистськими карателями в лютому 1942 р. Похований у м. Суми77.

Долгополов Яків Кирилович, 1904 р., росіянин, фельдшер. Спалений фашистськими карателями живим у лютому 1943 р. за вбивство поліцая78.

Саленко Никифор Іванович, 1904 р., українець, директор школи № 18. Спалений живим фашистськими карателями в лютому 1943 р. Похований у м. Суми79.

Ожог Іван Степанович, 1912 р., с. Малий Самбір, українець, секретар сільської ради. Розстріляний фашистами в липні 1942 р. як активіст. Похований в братській могилі, м. Конотоп80.

Мірошниченко Гаврило Єлисейович, 1917 р.н., смт. Краснопілля, українець, колгоспник. Розстріляний гітлерівськими окупантами 16 лютого 1943 р. за зв`язок з партизанами. Похований на селищному кладовищі81.

В цій інформації, на жаль, не уточнюється, з якими партизанами був пов`язаний Мірошниченко, або активістом якої організації був Ожог, хоча їх неналежність до радянського підпілля очевидна.

Ті учасники ОУН, які уціліли від гітлерівських репресій після війни розроблялися уже сталінськими каральними органами. Окремі з них, як, наприклад Власенко, Барило, Сик за цей час встигли побувати на фронті, були нагороджені орденами і медалями. Та це не врятувало їх від розправи, адже для радянських слідчих боротьба проти німців за створення незалежної України була таким злочином, який перевершував усі фронтові заслуги.

На виявлення уцілілих членів ОУН була спрямована і директива МВС УРСР за підписом генерал-лейтенанта Т. Строкача № 92 від 10/VII – 46 року. Вона була отримана Управлінням МВС Сумської області 13 липня і розіслана Начальникам МВ і РВ МВС 26 липня 1946 року. 12 вересня Відділом ББ була дана додаткова вказівка Начальникам МВ і РВ МВС. В звіті про її виконання повідомлялося: «В розрізі виконання директиви № 92 по м. Суми Відділом ББ був завербований агент «Спасский» та інформатор «Голуб», які мали широкі зв`язки серед інтелігенції, а в період тимчасової окупації м. Суми німецькими військами були тісно пов`язані з українськими націоналістами Довгополовим та іншими, котрі в 1942 році були розстріляні німецькими окупантами. За даними джерела «Голуб» Відділом ББ в жовтні місяці заведена облікова справа на Брязкуна Федора Пилиповича, котрий в період окупації мав тісний зв`язок з українським націоналістом Довгополовим. За даними агента «Спасский» в листопаді місяці ц.р. взято 12 чоловік на списочний облік, котрі мали зв`язки в часи окупації з українськими націоналістами (…)»82. Тут же згадується повідомлення агента «Пчела» від 14 жовтня 1946 року про те, що в період окупації у с. Малий Самбір діяла ОУН, і називається чотири її учасники: Салій, Ожог, Пономаренко, Кривенко та ін. Як повідомлялось далі: «(…) Конотопським МВ МВС дані вказівки через агента «Пчела» взяти в активну розробку проживаючих в Конотопському районі Салія і Кривенка та з числа виявлених їх близьких зв`язків провести додаткові вербовки для перекриття даних джерела «Пчела»83.

Як свідчать документи, діяльність ОУН на Сумщині не припинилася з поверненням радянської влади. Навпаки, подекуди вона навіть переходила в партизанську форму боротьби. Дослідник визвольного руху С. Бутко, посилаючись на документи архівного підрозділу УСБУ в Чернігівській області, повідомляє, що у травні 1944 року з Волині була направлена для підпільної роботи в Чернігівську та Сумську області група учасників УПА, чисельністю понад 20 осіб84. Усі вони були уродженцями тих країв, куди прямували. У червні 1945 року на території Шосткинського району було затримано одного з учасників цієї групи Захарченка Михайла Васильовича, 1923 року народження, уродженця с. Богданівка Шосткинського району, який в районі м. Дубно, потрапив до одного з загонів УПА. Пробув у цьому загоні 7 місяців. «(...) Откуда в сентябре 1944 года прибыл по заданию командования УПА на территорию Шосткинского района, для организации бандгруппировки. Следствие ведет Отдел ББ.»85

Особливо активізувався повстанський рух на Сумщині в період голоду 1946-1947 років. Так, 26 серпня 1947 року Кролевецький районний відділ МВС повідомляв, що в ніч на 26 серпня 1947 року трьома невідомими, озброєними автоматами скоєно напад на колгоспну ферму. Ними було розірвано 2 портрети, залишено «контрреволюційнну листівку»86. Було з`ясовано, що напад вчинила група УПА Кобзаря. За повідомленням Охтирського РВ МВС 25 листопада 1947 року в м. Охтирка виявлено п`ять «контрреволюційних листівок» повстанського характеру87. 15 грудня 1947 року на пошту м. Лебедина із Станіславської області поступило 3 листи з «антирадянськими націоналістичними листівками», віддрукованими друкарськми способом88. В ніч на 25 листопада 1947 року у м. Охтирці в різних місцях виявлено 25 «контрреволюційних листівок» писаних від руки друкарським шрифтом на стандартних листах паперу89. Наведені факти показують, що командування УПА після закінчення ІІ Світової війни не полишало надії на відновлення підпільної мережі та посилення своєї не тільки ідеологічної, але й військової присутності на північному сході України.

Робота з документами радянських спецслужб має велику перспективу, ще й з огляду на те, що свого часу в області, як і по всій Україні була створена широка мережа секретних співробітників (сексотів).

Один з документів навіть подає кількісні показники за 1944 рік:

«Резидентов – 13

Агентов-внутренников – 12

Агентов-маршрутников – 8

Осведомителей – 875», отже всього 908 чоловік були агентами НКВС90.

Нескладно провести попередні підрахунки, щоб уявити масштаби незаконних стежень за громадянами. Отже, напередодні війни населення Сумської області складало 1 707 тис. чол91. З фронту не повернулося 154 тис. 462 воїни92. Жертвами війни стали ще понад 43 тис. мирних жителів93. Як стверджується в третьому томі обласної Книги Пам`яті України „За роки війни на фронтах, в партизанській і підпільній боротьбі, від бомб, снарядів і репресій окупаційних властей область втратила понад 200 тисяч чоловік. 78 тис. 038 жителів області гітлерівці вивезли на каторжні роботи до Німеччини94.” Таким чином, прямі втрати Сумщини становили 278 тис. чоловік. Значить, після війни населення області приблизно становило 1 429 тис. чоловік, тобто відсоток агентури складав 0.06 %, або 1 таємний агент НКВС на 1500 чоловік.

При такій мережі агентів інформація про український визвольний рух на території області займала значне місце серед оперативних донесень того часу, отже і надалі можна очікувати виявлення нових документів цієї тематики, насичених невідомими іменами та фактами.

Дослідження українського визвольного руху середини минулого століття на території Сумської області протягом майже 10 років уже дало змогу знайти близько двохсот документів. На їх основі зроблено перші узагальнення. Робота науковців найближчим часом має бути спрямована як на подальше виявлення та накопичення матеріалів, особливо документів самих структур ОУН-УПА, так і на розробку досліджень про районні особливості націоналістичного руху, створення персональних баз даних та уточнення біографій учасників боротьби. Крім наукового значення, проведення цих досліджень матиме безумовну моральну цінність. Адже нарешті, за допомогою документів можна буде зняти фальшиві нашарування в нашій історії, зроблені не без участі ворожих спецслужб. Коли наступні покоління українців отримають чесну історію своєї держави, учасники ОУН-УПА – державне визнання, а їх онуки будуть пишатися подвигом своїх рідних, будемо вважати свій обов`язок виконаним.

_________________________________________________________

1. Проблема ОУН-УПА: Звіт робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА. Основні тези з проблеми ОУН-УПА (історичний висновок). – К.: Ін-т історії України НАН України, 2004. – 95 с.
2. Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (1940-1950). – К.: ПП Сергійчук М.І., 2007. – Т.1, 2.
3. Літопис УПА. Нова серія. Том 8. Упорядники: О.Вовк, С. Кокін. – Київ – Торонто. – 2006. – 1445 с.
4. Косик В. Правда історії. Роки окупації України 1939-1944 (Збірник статей) – Київ.: Українська видавнича спілка, 2008. – 184 с.
5. Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920-1939 роки. Видання третє, доповнене. – Київ: Українська видавнича спілка, 2007. – 1006 с.
6. Стародубець Г. ОУН (б) в українському національно-визвольному русі на Волині в роки Другої світової війни (1941-1943). – Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. – 144 с.
7. Сиряченко В. Почести убийцам и бандитам? // Ленінська правда. – 5 липня 2007 року. – С. 2.; Куликов А. Семен Сапун: истинное лицо нового героя. // Казачье слово. – 26 сентября 2007 года. – С.1.
8. Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-1845, арк. 5.
9. Там само, арк. 10.
10. Там само, арк. 10.
11. Комаров В. Радянська модернізація України (1928-1938) // Історія в школі.- № 11-12’2002. - С. 20-25.
12. Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-1845, арк. 10.
13. Там само, арк. 19-21.
14. Там само, арк. 18.
15. Там само, арк. 18.
16. Там само, арк. 30.
17. ДАСО. Сумський вісник. 7 червня 1942 р. – С. 3-4; 17 червня 1942 р. – С. 4; 19 червня 1942 р. – С. 4.
18. Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-1845, арк. 34.
19. ОУН-УПА на Сумщині: Т.1. / Упоряд. Іванущенко Г.М. – Київ: Українська видавнича спілка ім. Юрія Липи, 2007. – С. 114-115.
20. Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. – К.: Дніпро, 1996. – С. 241.
21. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993. - С.114.
22. Там само. - С.511.
23. Климишин М. Похідні групи ОУН. // Альманах видавництва «Гомін України». – Торонто. – 2001. – С. 68.
24. Там само. – С. 69.
25. Там само. – С. 69.
26. Там само. – С. 69.
27. Там само. – С. 72.
28. Сергійчук В. Діяльність підпілля ОУН на Сході України. // Визвольний Шлях. 1995 р. ч.8. C. 965-971.
29. Сколівщина. Науковий редактор Степан Павлюк. - Львів. – 1996. – С. 559.
30. Русначенко А. Народ збурений. – К.: Пульсари. – 2002. – С. 24.
31. Відновлення Української держави в 1941 році. Нові документи і матеріали. – К.: Українська видавнича спілка, 2001. – С. 112-113.
32. Плющ В. Боротьба за Українську державу під совєтською владою. – Лондон.: Українська видавнича спілка. - 1973. – С. 39.
33. Шанковський Л. Похідні групи ОУН. – Мюнхен.: «Український самостійник». – 1958. – С. 12-13.
34. Там само. – С. 22.
35. Там само. – С. 63.
36. Матла З. Південна Похідна група. – Мюнхен, 1952. –– «Ціцеро». – С. 19-20.
37. ОУН-УПА на Сумщині: Т.1. / Упоряд. Іванущенко Г.М. – Київ: Українська видавнича спілка ім. Юрія Липи, 2007. – С. 27.
38. Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-13667, т. 1, арк. 59-81.
39. Там само, арк. 59-81.
40. Там само, арк. 59-81.
41. Там само, арк. 31.-36.
42. Там само, арк. 183-186 зв.
43. Там само, арк. 185 зв.-201 зв.
44. Там само, арк. 59-81.
45. Там само, арк. 59-81.
46. Бутко С. Національно-визвольна боротьба на Чернігівщині у 1941-1945 рр. // Сіверянський літопис. – 1995. – вересень-жовтень. – С. 9.
47. Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-13667, т. 1, арк. 59-81.
48. Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-12105, арк. 89-89 зв.
49. Там само, арк. 80-81.
50. Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-13667, т. 2, арк. 350-351.
51. Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-13667, т. 1, арк. 59-81.
52. Там само, арк. 59-81.
53. Там само, арк. 59-81.
54. Там само, арк. 59-81.
55. Там само, арк. 204-205.
56. Макар В. Бойові друзі. В 2х томах. – Т. 1. – Торонто, 1980 – „Гомін України”– С. 84.
57. Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-13667, т. 2, арк. 350-351.
58. Там само, арк. 350-351.
59. Там само, арк. 352-353 зв.
60. Там само, арк. 352-353 зв.
61. Там само, арк. 352-353 зв.
62. Там само, арк. 352-353 зв.
63. Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-12105, арк. 85-85 зв.
64. Там само, арк. 80-81.
65. Там само, арк. 80-81.
66. Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-13667, т. 1, арк. 169-174 зв.
67. Там само, арк. 223-223 зв.
68. Там само, арк. 169-174 зв.
69. Там само, арк. 59-81.
70. Там само, арк. 59-81.
71. Там само, арк. 59-81.
72. Там само, арк. 183-186 зв.
73. Там само, арк. 222-222 зв.
74.Там само, арк. 185 зв.-201 зв.
75. Там само, арк. 185 зв.-201 зв.
76. Там само, арк. 204-205.
77. Книга Скорботи України. Сумська область. Том 1. – Суми: „Мрія”, 2003. – С. 33.
78. Там само. – С. 39.
79. Там само. – С. 56.
80. Там само. – С. 342.
81. Там само.– С. 378.
82. Архів УМВС в Сумській області, оперативна звітність відділу ББ за 1947 рік, арк. 114 зв. – 115.
83. Там само, арк. 115.
84. Бутко С. Національно-визвольна боротьба на Чернігівщині у 1941-1945 рр. // Сіверянський літопис. – 1995. – вересень-жовтень. – С. 10.
85. Архів УМВС в Сумській області, доповідні записки відділу ББ УНКВС за 1945 рік, спр. 2, папка 1, арк. 136.
86. Архів УМВС в Сумській області, книга обліку бандпроявів, вбивств, поранень, втрат працівників МВС, арештованих за 1947 рік, арк. 12 зв.
87. Там само, арк. 16.
88. Там само, арк. 18 зв.
89. Там само, арк. 50 зв.
90. Архів УМВС в Сумській області. доповідні записки за 1944 рік, спр. 3, арк. 195-195 зв.
91. Книга Пам`яті України. Сумська область. Том 3. – Суми: „Слобожанщина”, 1995. – С. 10.
92. Там само. – С. 30.
93. Там само. – С. 30.
94. Там само. – С. 30.

Геннадій Іванущенко, директор Державного архіву Сумської області



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх