,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


УПА проти гітлерівців
  • 7 ноября 2010 |
  • 09:11 |
  • bayard |
  • Просмотров: 52720
  • |
  • Комментарии: 11
  • |
0
У результаті боротьби УПА з німцями в Західній Україні виникали цілі повстанські партизанські краї, де гітлерівці боялися навіть з’являтися. Один із таких було створено в травні 1943 року, де повстанці проголосили Колківську республіку.

Я свідомо не використовую націоналістичні джерела, а тільки звіти німецького СД і партизанських з’єднань. Думаю в неправдивості цих документів годі сумніватися. Ці дані можна отримати в Центральному архіві вищих органів влади та управління України, що на Солом’янській площі в Києві, та в Центральному державному архіві громадських об’єднань України (вул. Кутузова, 8). У першому, у фонді 4628, містяться німецькі документи, котрі проливають світло на цю проблему. У другому – потрібні дані знайдете у фонді 1, опис 22, де зберігаються звіти радянських партизанів перед Українським штабом партизанського руху (далі – УШПР).

Невже радянські партизани «брешуть»?

Отже, розпочнемо з партизанських звітів, адже партизанів як представників радянської влади лідерові КПУ Петру Симоненку, представникам Партії регіонів та їхнім прихильникам важче буде звинувачувати в брехні.

Про бойові дії українських повстанців проти Вермахту в УШПР повідомляв 1 червня 1943 року штаб партизанських загонів Житомирської області: «20.5.43 року націоналісти напали на німецький гарнізон с. Чудель, що в 20 км на Південний Схід від Сарн, у результаті було вбито 30 німців». Командир Рівненського партизанського з’єднання №1 Василь Бегма у своєму черговому звіті писав: «26.6.43р. в с. Хараїмівка Деражнянського району німці вели бій з націоналістами. Убито 4 німці й 19 націоналістів. При виїзді з Хараїмівки націоналісти влаштували засідку та вбили 7 німців».

Українсько-німецьке протистояння підтверджує у власному щоденнику відомий комісар Сумського партизанського з’єднання Семен Руднєв: «Наконец мы попали в район действия так называемых «бульбовцев», это одна разновидность украинских националистов, которые дерутся против немцев и партизан. Здесь же в этих районах находятся «бандеровцы», тоже националисты, которые дерутся против немцев, «бульбовцев» и партизан». У наступному записі від 24 червня 1943 року він ще раз наголошує на збройній боротьбі УПА з німцями: «За эти дни… нервы настолько напряжены, что я вторые сутки почти ничего не кушаю. Так как здесь такое политическое переплетение, что надо крепко думать, убить – это очень простая вещь… Националисты – наши враги, но они бьют немцев. Вот здесь и лавируй, и думай».

Свідчення німецьких документів

А ось що з цього приводу пишеться в німецьких документах. У звіті СД за 19 березня 1943 року йдеться: «У генеральному окрузі Волинь-Поділля націоналістично-українська… банда розвиває власну активність. Численні напади на територію східніше від шосе Рівне – Луцьк проводять переважно члени цієї банди». В липні 1943 року занепокоєність ситуацією з УПА висловив керівник генерального округу Волинь – Поділля Шене в записці на ім’я А.Розенберга: «На Волині немає жодної області не зараженої націоналістичними бандами. Особливо в західних областях – Любомль, Володимир-Волинський, Горохів, Дубно, Крем’янець – діяльність банд прийняла такі форми, що вже декілька тижнів можна говорити про збройне повстання».

Шеф СД в Галичині телеграфував 22 квітня 1944 року керівникові СС Г.Мюллеру: « УПА виступає в регіоні як переконлива дестабілізуюча сила, вона має намір посилити цю діяльність надалі й намагається захопити всю українську молодь так званою «лісовою ідеєю»… Окремі групи, особливо в південній частині регіону, не бояться навіть нападати на підрозділи німецького». У свою чергу, керівник охоронної поліції і СД в Тернополі у звіті за 22 травня 1944 року писав: «10 травня 1944 р. УПА знищила обоз жандармського пост Бучача, коли він перебував у Річиці, округ Дрогобуж».

Колківська республіка

У результаті боротьби УПА з німцями в Західній Україні виникали цілі повстанські партизанські краї, де гітлерівці боялися навіть з’являтися. Один із таких було створено в травні 1943 року на територіях Колківського, Маневицького, Рожищенського, Ківерцівського районів, у його межах проголосили так звану Колківську республіку. Як відомо, вона проіснувала до жовтня 1943 року й була знищена саме німецькими військами.

До речі, аналогічні утворення виникали на звільнених від окупантів землях радянськими партизанами. Командир 1-ї Української партизанської дивізії ім. Ковпака П.Вершигора, описуючи це явище, зазначав: «Усе Полісся, за винятком великих комунікацій Сарни – Ковель, Ковель – Брест і Сарни – Лунинець, було повністю вільне від німців, величезна територія від Сарн до Буга було поділена між УПА і з’єднаннями радянських партизанів, виштовхнутих з-за Горині… Західний берег р. Горинь, райони Стиндень, Степань, Домбровиця, район Колки – Рафалівка були в руках УПА, за ними до Стохода – радянські партизани, і від річки Стоход на Захід – повністю націоналістичні райони УПА, партизанами навіть не розвідані, – якась біла пляма на карті Полісся».

«Суперсекретний» документ російських спецслужб

Зовсім інша ситуація щодо співпраці УПА з Вермахтом. Справа в тому, що в архівах є безліч документів, котрі підтверджують наявність відповідних договорів, на них і спираються відповідні політичні сили. Однак вони свідчать про підписання з кінця 1943 року лише локальних домовленостей, на окремо взятих територіях, але не було загальної угоди між вищим керівництвом Рейху та ОУН (б), про що говорять комуністи й окремі представники партії регіонів, явно маніпулюючи даними.

До цього питання варто підходи не з позицій сьогодення, а тогочасної ситуації, яка склалася в західноукраїнських землях. Наступ Червоної Армії поставив українських повстанців перед необхідністю вести боротьбу на два фронти. Розуміючи її безперспективність, націоналісти шукають контактів із Вермахтом. І справа не в прихильності до нацистського режиму – командири окремих загонів УПА намагалися в такий спосіб убезпечити себе від повного розгрому радянськими військами, адже розуміли, що в недалекому майбутньому саме з цією силою доведеться вести боротьбу за незалежність, тому й прагли отримати від німців зброю, звільнити своїх бійців із в’язниць та захистити місцеве населення від свавілля німецьких солдатів.

Відповідні угоди підписувалися на тих територіях, де повстанці не мали змоги вести боротьбу з переважаючими силами противника. У свою чергу, радянські партизани, що перебували в таких районах, робили суперечливі звіти щодо діяльності УПА.

Наприклад, у змісті одного з договорів, укладеного з німецьким керівництвом Володимирського округу 5 грудня 1943 року, ішлося про те, що нацисти зобов’язуються не нападати на українські села з боку залізничних доріг (окупанти проводили каральні акції як відплату за диверсії червоних партизан на залізниці. – Авт.), відпускати полонених, відмовитися від практики переслідування сімей повстанців, вести спільні військові дії проти радянських партизан. У свою чергу, українці, мали проводити диверсійну та розвідувальну роботу в тилу радянських військ. З такою ж метою використовував УПА в районах Постойно, Кременець, Верба, Кохін, Бережанце, Подкамень, Деражне керівник відділу розвідки бойової групи «Прюцман» штурбанфюрер СС Шмітц.

Варто визнати, що була спроба підписати загальну угоду щодо спільних дій. Такі переговори велися з січня 1944 року, проте безрезультатно. Обидві сторони зрозуміли, що не в змозі виконати вимог один одного. Упівці – не нападати на німецькі частини, не вести пропагандистську роботу серед поліції та солдат дивізії СС «Галичина», припинити терор проти польського населення. Німці – не проводити продуктові та каральні операції, не відправляти українців на роботи до Німеччини.

Уже в ході цих перемовин нацисти дійшли висновку, що українські повстанці їх використовують. «Незважаючи на те, що контакти з Герасимівським (уповноважений для проведення переговорів зі сторони ОУН(б). – Авт.) і командирами УПА більш низького рангу підтримуються доволі довго, видається, що всі ці старання охоронної поліції залишаються безрезультатними, – писалося в одному зі звітів СД. – Хоча Герасимівський запевняє, що будуть негайно віддані накази про заборону завдання збитків німецьким інтересам… За діями загонів УПА в регіоні Галичина не помітно, що вони отримали від свого керівництва накази, що виходять із домовленостей… І надалі… українська сторона знищує німецьких поліційних чинів… Дезертири й перебіжчики з дивізії СС «Галичина» приймаються в загони, посилюється терор української сторони проти польських населених пунктів.

Ці факти підтверджують припущення, що для бандерівської групи неважливо дотримуватися вимог німецької сторони та зміцнення співпраці. Поставши перед необхідністю боротьби на два фронти, вона, використовуючи тактику затримок та обіцянок, намагається опертися на німецьку сторону й дочекатися, доки остаточно проясниться військова ситуація».

До речі, саме цей документ наводять противники УПА, говорячи про підписання договору як про доконаний факт. А російські спецслужби, після того як у СБУ почали розсекречувати документи тих часів, навіть вивісили його на своєму сайті, «відкопавши» його у своїх фондах, і піднесли як суперсекретний. Звідки ж їм знати, що в Україні кожен дослідник може безперешкодно ознайомитися з його змістом у Центральному архіві вищих органів влади.

Німецькі документи доводять, що для окупантів ці переговори були вигідні з декількох причин: по-перше, зменшувалися напади українців на тилові продуктові склади; по-друге, з’являлася можливість у ймовірному збройному конфлікті з поляками отримати в особі повстанців якщо не союзників, то принаймні помічників для забезпечення порядку в тилу; по-третє, давали можливість отримати розвіддані про ворогів Вермахту від УПА, що полегшувало роботу німецьких спецслужб; по-четверте, зустрічі з представниками різних течій українського націоналістичного руху сприяли поглибленню розколу в ОУН; по-п’яте, знайомство з ватажками повстанської армії давало змогу її контролювати, а в майбутньому, за необхідності, ліквідувати.

Співпраця УПА і партизанів

Варто зазначити, що аналогічні угоди в 1943 році підрозділи УПА укладали з радянськими партизанськими з’єднаннями. Щоправда, умови в них відрізнялися: як правило, партизани прохали повстанців пропустити їх через свою територію, націоналісти – не розповсюджувати більшовицьку пропаганду. Нерідко і ті, й інші відзначали, що роблять спільну справу – б’ють гітлерівців.

Коли партизани тільки з’явилися в західноукраїнських землях, то воліли не конфліктувати з націоналістами через слабкість своїх позицій у регіоні, відсутність підтримки населення та утримування повстанцями кращих вогневих рубежів, що могло призвести до непотрібних втрат серед особового складу. Причому підписання угоди про ненапад у одній області не убезпечувало від бойових дій в іншій.
Деталі одного з таких договорів описав у своєму щоденнику вже згадуваний Руднєв: «Нам сегодня предстоит задача форсировать Горынь, переправ нет, за исключением Яновой Долины, но там немецкий гарнизон… Решили делать наплавной мост через Горынь между селами Крчин – Здвиждже, но националисты, человек 500, заняли Здвиждже и заявили, что переправу строить не дадут. Ковпак решил раз так, то дать бой и смести это село, чему я решительно воспротивился; это просто не требуется большого ума, но жертвы с одной и другой стороны, жертвы мирного населения, детей и женщин. Я решил пойти на дипломатические переговоры… Договорились не трогать друг друга. Наша бескровная дипломатическая победа является блестящим маневром… Оказывается, здесь надо быть не только хорошо грамотным в военном и политическом отношении, но и применять «дипломатию». Бойцы смеются, что придется писать 3-й том дипломатии» (напередодні війни було написано тільки два томи. – Авт.).

Аналогічний договір уклали «народні месники» Григорія Балицького. Під час переговорів з повстанцями під командуванням Карпенка в листі до нього вони писали: «Шановний Карпенку! Одержавши Вашого листа, повідомляємо Вас і Ваших друзів у тім, що ми загін Червоних Українських партизан: наше головне завдання, як нам відомо, і Ваше, вести боротьбу з німецькими загарбниками. А тому зрозумійте Ви, що ми не ведемо боротьби проти Вас і мирного населення, а навпаки разом з Вами воліємо знищувати спільного ворога – німця». Після підписання договору партизани Балицького безперешкодно пройшли необхідною їм територією.

Утім, партизанські ватажки не завжди притримувалися визначеної тактики.

Невдоволення з цього приводу висловлював в своєму звіті секретар Рівненського підпільного обкому Василь Бегма: «Отдельные командиры партизанских отрядов стали на путь переговоров с полевыми командирами УПА и даже заключали с ними договоры о нейтралитете».

Балицький у своєму щоденнику за 1 серпня 1943 року з цього приводу зробив ще більш гнівний запис: «Вечером приехал полковник Медведев со своей свитой. Поставил мне несколько вопросов, обвиняя меня в том, что я беспощадно бью националистическую сволочь. Я ему ответил, дипломатически: «Пошел ты к х-м, ты можешь вести дипломатические переговоры с этой сволочью, но я буду вести разъяснительную работу из автоматов и пулеметов». І це незважаючи на те, його з’єднання також підписувало мирні домовленості.

З наближенням до регіону Радянської армії дипломатія партизан змінилася, вони відмовилися від підписання будь-яких домовленостей і розпочали активні воєнні дії проти УПА, чим, власне, і підштовхнули упівців до пошуку союзника в особі німецького Вермахту. Неабияку роль у цьому відіграв і той факт, що радянська влада засуджувала й не сприймала дії українських націоналістів, спрямовані на відновлення української державності.

…Як бачимо, у той час договори про неведення військових дій з УПА укладали не тільки німці, а й радянські партизани. Причому кожен із партизанських загонів чи німецьких військових гарнізонів переслідував власні цілі – у конкретний момент і в окремо взятому регіоні. Тому говорити в такій ситуації про співпрацю УПА з Вермахтом одночасно на всій території Західної України, на нашу думку, є абсурдним і некоректним. Мову можна вести про підписання локальних домовленостей, при цьому не варто забувати, що аналогічні угоди укладалися між українськими повстанцями й радянськими партизанами.

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх