,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Перезавантаження духу. Холодний Яр
  • 11 августа 2010 |
  • 12:08 |
  • Ded Pixto |
  • Просмотров: 29218
  • |
  • Комментарии: 14
  • |
0
Перезавантаження духу. Холодний Яр


Є боротьба за долю України, все решта — то велике мискоборство.

Ліна Костенко

Та не сумуйте Ви так.

Зараз, як ніколи, від кожного з нас залежить: чи стануть наступні роки новою Руїною, чи часом остаточного прозріння, пошуку нових і розчищення призабутих замулених джерел живлення нашої української пасіонарності.

Для нових перемог.

Не шукаймо причини нинішніх бід в політиках. Ні! Низька якість цих персон – не причина, а наслідок.

Порушення взаємозв’язків між людиною, нацією і вселюдською спільнотою; втрата системи психосоціальних механізмів розвитку особистості, пов’язаних з її національною суттю; викривлення цивілізаційного вектора, який пронизує поступ кожного Я через сім’ю, родину, рід, народ і вмонтовує таким чином оце Я у Всесвіт, – ось першопричини кризи людини і суспільства в Україні.

Тому й пишу про сучасну політику зі значно меншим бажанням, ніж про недалеке наше минуле. І зараз, і тоді було багато бруду. І тепер, і тоді були вороги, зрадники чи просто байдужі. Можливо, ще й тому, що тоді було більше героїв?

Хоч і тут можна сперечатися: о, скільки світлих облич, мужніх характерів і воістину героїчних доль наших сучасників тримають цю суспільну піраміду, на вершині якої – агресивні злодійкуваті невігласи (за рідким винятком)!

Для чого я це пишу? Якраз для того, щоб цих світлих хлопців і дівчат ставало все більше, і щоб вони, а не жуліки, стали нарешті героями нашого часу.

Тому в кожній статті – чи політичній, чи історичній, чи соціофілософській – я пишу перш за все про людину. І про націю – бо саме вони є головними цеглинами світобудови, визначальними пульсарами еволюції.

Пишу все це тому, що про це думаю. Як і ви також.

Так влаштований світ, – і нежива, і жива природа, і людська спільнота, і кожна людина приречені на ентропійні процеси спрощення, розпаду, деградації, якщо їх не підживлювати енергією.

Для людини, нації і всього людства ця енергія прагнень, творення, віри, любові, свободи продукується, зокрема, механізмами національної ідеї. Нація є тим життєздатнішою, чим сильніше вона здатна продукувати в собі цю енергію.

Я знаю де пульсує потужне річище, океан живої цілющої енергії, занедбаний мулом нашої хахляцької ліні і недопитливості. Ходімо, – покажу…

На презентації 10-го видання книги "Холодний Яр" було процитовано вислів класика, що українців можна поділити на тих, хто прочитав цю книгу і тих, хто ще ні.

"Кого ты хотел удивить?" – десь так скептично зреагували на цю тезу ті, хто "знає все", але ще не прочитав цю унікальну книгу спогадів учасника Великої вітчизняної війни за волю України 1917-22 років полтавця Юрія Горліс-Горського.

З’ясувалося, що таких, хто "щось чув але не читав" – чи не переважна більшість.

Прочитавши сотні речей на цю святу тему і дещо написавши, стверджую: це феноменальна книга , а ті події – до цього часу ще не пізнана галактика української величі, героїки, доблесті й честі, увійшовши в яку наша суспільна свідомість нарешті знайде поживу для довгоочікуваного нового якісного стрибка.

За своєю масовістю і силою Національно-визвольна боротьба у східній Україні 1917-20-х років має небагато аналогів у світовій історії, перевершуючи в якихось аспектах навіть рух ОУН-УПА – це була чітко організована, суцільна війна українства зі всіма окупантами від Збруча до Кавказу.

Зрештою, УПА зродилась не "на Волині" і не в Карпатах. Нове покоління борців за волю Заходу і Сходу України лише продовжило той змаг, зрісши на крові, найвищих взірцях звитяги, досвіді 7-річної (подекуди – до початку 1930-тих) праведної війни козацько-селянських сотень, полків і дивізій.

Під проводом холодноярців братів-вчителів Чучупак, Нестеренка-Орла, кубанця Уварова, звенигородських отаманів Цвітковського, Гризла, Лютого-Лютенка, витязя Чорного лісу Хмари, подільського полководця Орла-Гальчевського, командира двох Дніпровських дивізій (36 тисяч) Зеленого http://ukrlife.org/main/evshan/zelenyi.html, чернігівсько-сумського отамана Ангела, Головного отамана Херсонщини і Таврії Григор’єва, генерала Гулого-Гуленка (Катеринославщина), командира Степової дивізії Блакитного, батька і синів Соколовських (Радомишль) та їх сестру, юну гімназистку Сашу (отаман Маруся) і сотень інших героїв…

Ім’я їм – легіон http://www.ukrlife.org/main/evshan/kuli.htm. У "вузьких колах" життя, боротьба і подвиги цих лицарів вже добре досліджені, видано десятки книг http://nezboryma-naciya.org.ua/yar.php, а до українського суспільства за 20 років вони "не дійшли".

Чому? Штатні "українізатори" вкупі з Ющенком дочитали тільки до Крутів? "Кіношники" змізерніли? Для ЗМІ мужність – "неформат"? Для януковичів-табачників смерті подібно?

Так! Але що зробив для цього кожен з нас, дорогі мої патріоти і "патріоти"? Так отож…

Нагадаю любителям поплакати-позітхати: чомусь наші "історики поразок" не збагнуть, що з чотирьох українсько-більшовицьких воєн у трьох перших ми перемогли (самі чи з союзниками).

У першій з них, – наприкінці грудня 1917 року, коли сотні Вільного козацтва зі Звенигородщини, Черкащини і Смілянщини разом із українізованим корпусом Скоропадського в районі Шепетівки-Козятина-Вапнярки розбили і роззброїли збільшовизований Другий гвардійський корпус Бош, що сунув з Південно-Західного фронту до Києва.

Пихаті і бездарні керівники УНР побоялися (це ж можна і владу втратити!) організувати ці сили на захист Києва й України в січні-лютому 1918-го . Тоді б Крути стали символом нашого тріумфу, а історія пішла б іншим шляхом…

Вільні козаки все ж розбили бандитську армію Муравйова, але, на жаль, дещо пізніше: "Особливо видатна операція Вільного Козацтва проти 8-ї російської армії в районі станції Бобринська (нині станція імені Тараса Шевченка, – В. Г.), – писав у праці "Звенигородський Кіш Вільного Козацтва" генерал Тютюнник. – Тут були скупчені ліпші курені Звенигородщини, Черкащини та Єлисаветщини…

Вони прибули з власною артилерією і кавалерією. Бій тривав цілий день, при цьому обидві сторони зазнали значних втрат; він закінчився нічною атакою на росіян, по якій останні були розбиті... Тут мало не був захоплений командант російських військ на Україні Муравйов".

Як воювали ці українські витязі волі, можна – і треба! – зачитуватися довго. Приведу лиш розповідь очевидців з книги "Холодний Яр" про отамана Богдана з Кіровоградщини, який збирав проти денікінців 5-тисячну дивізію, але й мав "слабкість-розвагу" воювати в одиночку з побратимом на такому собі "козацькому танку":

"На тачанці – кулемет "Кольт", а до крила прив’язаний легкий німецький міномет. У візника ручний кулемет "Люїс". І ото під’їжджає було вночі під яку станцію, заповнену потягами та військом, найчастіше коли відступали большевики, а потім денікінці, та й пішов "воювати"! Лівою рукою стріляє з "Кольта", а правою одягає на міномет міни і пускає їх. Візник із "Люїса" строчить...".

Ким би були ми зараз, якби вони не згинули тоді? Нам завжди не вистачатиме тих мільйонів найкращих журавлів українського генофонду, які впали у рідну землю в герці з ворогом. Скільки таких невідомих "бандітов" Сосюр, Тичин, Довженків, Косинок, упавши, не осяяли своїм генієм вселюдський прогрес?

До 1928 року карав радянських окупантів, продовжуючи боротьбу земляка Зеленого, обухівець Петро Малишко. Його молодший брат Андрій визнавав: "Якби я писав вірші так, як Петро – ціни б мені не було!".

Щось ти мені привидівся, брате…

Наче ти йшов полями засніженими,

З вітрами лютими, з вовками ніжними, – писав про нього та про його побратимів-зеленівців Андрій Малишко в 60-тих.

З розсекреченої біографії великого українця Корольова ми знаємо, скільки разів він чудом рятувався від смерті у імпербільшовицьких тюрмах, ГУЛАГівських концтаборах. Щоб стати генієм космонавтики.

А ким мав стати інженер-воїн-підпільник із Золотоноші Мушкет , який мріяв передати свої унікальні винаходи тільки українській владі?

За свій короткий вік він винайшов: турбіну внутрішнього згорання до аероплана, що зменшувало його вагу в 5-6 разів; нову вибухову речовину, яка за силою вибуху перевищувала всі існуючі майже в 10 разів; спосіб уведення повітря у звичайні гранати-лимонки, що збільшувало силу вибуху в 5 разів.

Скільки ми б мали зараз Андріїв Шевченків, Кличків, Бубок, Вірастюків!?

А уявіть собі на мить, читачу, що ось зараз навпроти Вас у кабінеті сидить дуже красива дівчина з глибокими карими очима. Вона була б гідна стати "Міс Всесвіт".

Але її там немає. Бо вона не народилася. Тисячі таких українських дівчат-красунь не зробили щасливими тисячі красенів-хлопців. І не дали життя тисячам прекрасних діток.

Бо їхні "буржуазно-націоналістичні" бабусі, такі ж красуні, не дали життя їхнім ненародженим матерям, а були вбиті диким загарбником у тисячах казематів, як це описав Горліс-Горський у своїй великій і страшній книзі:

"Останньою переді мною роздягали молоду гарну дівчину. Очі чекіста масніли, коли він оглядав її стрункий стан. Дівчина щось тихо заговорила до голови ЧК, але той грубо пхнув її до черги.

– Хватіт тєбє кантррєвалюционниє пєсєнкі па тєатрах распєвать!

Артистка, яку розстрілювали за "контрреволюційні" пісні, стала в чергу. Роздягнули і мене. Скрутивши шнурком руки, поставили за нею. Тіло її торкнулося мого. Обернулася до мене з божевільним поглядом глибоких чорних очей.

– Я не хочу вмирати... Хочу жити... Чуєте? Хочу жити! – почувся її болісний напівшепіт.

Що я міг їй сказати?! Що від її дотику десь із глибини душі виринув образ Галі й на хвилинку нестримно потягнув до життя? Але погляд на трупи під стіною повернув до дійсності і знову занурив душу в глибоку апатію.

Почався розстріл. По одному брали із черги і підводили під стіну. …Жертву ставили лицем до стіни, і горбатий заслинений … стріляв їй у потилицю з короткого карабіна. Деякі черепи злітали, бризкаючи на стіну мозком.

Черга переді мною все скорочується... Серце млосно стискається... Хоч би скоріше скінчилося це очікування! Нарешті один із чекістів узяв за руку дівчину, що стояла поперед мене. Пішла слухняно, як дитина. Коли після пострілу вона впала, простягнувшись під стіною, я, не чекаючи більше, наближаюся і стаю над нею…".

Трагічне кохання автора "Холодного Яру" зі згаданою тут Галею – то окрема тема, незбагненна ще жодним письменником своєю страхітливою ірреальністю.

Якби серед наших очмошнілих прорабів-режисерів і продюсерів знайшовся хоча б один нераб, то мільйони прогресивних жіночок обговорювали б між собою деталі саме цього кохання з фільму-епопеї "Холодний Яр", а не мильно-латино-постсовкову банальщину.

А ідеалами чоловіка, кумирами підлітків були б воїн-аристократ Андрій Чорнота чи сотник Іван Компанієць , а не безвольні екранні хлюпики.

Є щось готичне, нині модне, в багатьох тих образах: розвідниця Оля, що несе свою таємницю в пітьму ночі і звідти ж завжди несподівано виринає, повертаючись з чергового завдання (це ніби про неї співає "Вийди, змучена людьми" рок-гурт "Кому вниз" ).

Ось Чорний Ворон веде свої три сотні вершників-"спецназівців" з 20-ма тачанками на тисячі будьонівців, щоби, розбивши їх, всім загинути, але врятувати Степову дивізію.

Ці реальні герої аж просяться у сценарії фільмів, стукаючи в зачинені двері наших душ. О, де ж ви є, нові Довженки!?

Якби політика Гриценка формував не "советский" патріотизм суворовського училища, а дух славних земляків-звенигородців, борців за волю України, він би не виглядав так жалісливо, він мав би значно більше аргументів, він не був би "десятим непрохідним".

Якби наші брати Клички краще знали – і відчували – могутній дух своїх великих земляків отаманів Келеберди і Савченка-Нагірного , їм не було б "всьо равно" і "какая разніца", їх не змогли б перемогти ні Льюіс, ні Черновецький.

Отаман Наддніпрянського партизанського загону Іван Савченко-Нагірний написав до своїх рідних у тюрмі перед стратою: "...Ви страждаєте... за те, що я мав щире і правдиве серце, щиро поважав свій край і нарід й з одвертою душою пішов боронити його... Я і вмру оборонцем, але оборонцем... тої святої ідеї, за яку я голову ніс і кладу її в могилу... Історія колись скаже, хто я був і де дівся... Прощай, моя люба Вкраїно, і ти, замучений нарід її...".

Політик спроможний заглянути вперед рівно настільки, наскільки він спроможний оглянутися назад, – казав колись де Ларошфуко.

Тому моя остання порада нашим улюбленим Януковичу, Ахметову, всім олігархам і "еліті".

Національна ідея , пам’ять, культура, патріотизм, ріднонаціональна мова – це ваша найміцніша "криша".

І "криша" не проста, а безкоштовна (себто без "оброку" і відкатів), всепроникна і всюдисуща. Ніхто і ніщо так не стоятиме на чатах вашого бізнесу, інтересів, як ця духовно-соціально-політично-психологічна "криша".

Без неї ви дуже швидко знову перетворитесь з "українських господарів" у малоросійських васалів.

Читайте "Холодний Яр", пізнайте боротьбу за свободу і велич нашого народу!

Бо це найцінніше, що у нас є!

Перезавантаження духу. Холодний Яр








Автор: Володимир Гонський

Автор вдячний Роману Ковалю, президенту Історичного клубу "Холодний Яр", за допомогу, фото та героїчну роботу в ім’я гордої України.

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх