,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Народження української історії
  • 8 мая 2010 |
  • 12:05 |
  • Batman |
  • Просмотров: 33676
  • |
  • Комментарии: 8
  • |
0
Народження української історії

Читаючи полеміку щодо встановлення єдиної "правильної" назви чи то "Велика Вітчизняна", чи то "Друга Світова", мимоволі виникає запитання - а коли ж пошуки "спільної історії" трансформуються у єдиний переосмислений досвід: "Війни більше не має бути ніколи".

Тільки з цього досвіду, а не зі "спільної історії" зможемо забезпечити подальший поступ і уникнемо повторення трагічних сторінок минулого, навіть визнаного спільним.

Української історії немає, є хронологія, збережена в історичних фактах. Але, доки хронологія не буде переосмислена в досвід, історія не з'явиться, і доти її будуть переписувати.

Історики встановлюють факти, суспільство переосмислює їх у досвід.

Історики визначають і вивчають кількісні оцінки фактів, суспільство визначає головні факти національної свідомості.

Спільними можуть бути факти та їх кількісні показники, але головні факти національної свідомості та їх переосмислений досвід у різних народів завжди буде різним.

Історію у нас завзято переписують і переписують тому, що досвід передбачає особисту відповідальність за наступну дію. Ми ж маємо значну частину населення, яке відповідати боїться за будь-що, воно ненавидить досвід, не визнає його, не бажає його формувати. Відтак, ми не маємо історії.

Тому-то й мила цій маргінальній публіці спільна історія, спільна історія з будь-ким, бо вона передбачає сурогатну відповідальність за подальший поступ. Але без досвіду та справжнього звіту за свої дії поступу не буває.

Повоєнна Німеччина пройшла через катарсис каяття, прощення та примирення. Це сформувало засади нового досвіду, який ліг в основу нового суспільного договору. Така трансформація лягла в основу поступу, який продемонструвала переможена Німеччина.

Так само імператорська Японія після капітуляції, пройшовши через зречення імператором своєї сакральної місії, свою історію переосмислила у нову практику дій. Як результат - стрімкий розвиток країни і повернення поваги до імператорської сім'ї.

Більшість пострадянських країн, і Україна в тому числі, не демонструють ні суспільної злагоди, ні економічного розвою. І причина полягає не в розірваних економічних зв'язках, на чому наголошують ностальгуючі і цілком забезпечені політики, а у відсутності волі нашу історію переосмислити в досвід, який би став джерелом формування нових смислів суспільного договору.

Справжня еліта, яка могла б забезпечити наповнення договору новим змістом, ізольована від прийняття рішень, дезорієнтована безпринципністю політиків, яким довірилась, і перебуває у стані соціальної апатії.

Політики, які мали б забезпечити "технологічну" сторону цього процесу, займаються самозабезпеченням, яке примушує їх будь-якою ціною утримувати свою присутність у владі. А таку присутність вони досягають не шляхом спрямування людей до важких, але необхідних рішень, а шляхом потурання і культивування у електорату настроїв можливої забезпеченої безтурботності.

Активна частина населення, здобувши свободу та власність, сформувавши певний достаток, не може отримати повного задоволення від своєї роботи, крім фізіологічного, тому що маргіналізоване суспільство не визнає їхні здобутки заслуженим успіхом.

Суспільство ототожнює успіх з грошима, яких саме не має, а відтак, достойний підприємець потрапляє в поле заздрощів, а ще гірше - ненависті. Успішний бізнес, який міг би стати провідником нових настанов суспільного досвіду, відчужений від носія цих настанов - суспільства.

Інститути слабкого громадянського суспільства можуть лише фрагментарно фіксувати настрої людей, консолідувати локальні громадські ініціативи, але не в змозі виступити модератором нового суспільного діалогу. На те є багато причин: починаючи від залежного забезпечення, закінчуючи відсутністю адекватної завданням нормативної бази.

Засоби масової інформації, які мали б створювати майданчики для діалогу еліти, політиків, бізнесменів, суспільства, змушені не добувати нові смисли, а шукати нові гроші. А роботу тих ЗМІ, де здійснюються спроби вийти з полону гламуру та реклами, залучити аудиторію до серйозної розмови, інакше як подвижницькою не назвеш.

Відтак, у тих припущеннях, які ми здійснили, можна стверджувати, що на даний момент, не сформувавши чіткого бачення свого майбутнього, його ознак, напрямків розвитку, Україна не може адекватно до цих завдань переосмислити свою історію в досвід.

Вона залишається країною без історії, радше, країною з аморфною історією. А це є небезпечною підставою нав'язати Україні ззовні власне бачення її майбутнього через концепції спільного минулого. Та слід розуміти, що якщо минуле і може бути спільним, то історія, як переосмислений досвід, у кожного народу своя, в залежності від майбутнього, яке він обирає і будує.

В цих умовах, коли розум вимушено пішов на відпочинок, натомість приходить рефлексія.

Переважна частина людей, що дезорієнтована постійними мобілізаційними політичними баталіями, не хоче чути про домовленості, які передбачають взаємні зобов'язання. Вона вибирає звичні і краще одноразові торги: "ви мені - гречку, я вам - лояльність", - найгірший та найнебезпечніший уламок успадкованого суспільного договору Радянського Союзу.

Але слід пам'ятати, що обравши хліб замість свободи, позбудешся і хліба, і свободи. Нажаль, кількість таких людей в Україні є значною. Вчорашній день - ось їх стихія. Минуле - це єдине місце, де у них збувається все!

Чому такій людині подобається апеляція до минулого? Тому що щодо минулого вона відчуває себе богом. Вона знає що добре, що погано; що і як робити, а чого потрібно уникнути. В цьому минулому у неї немає обов'язків, але є можливість до абсолютних нестримних імпровізацій.

Минуле можна довільним чином інтерпретувати і завжди собі на втіху, і завжди безвідповідально. Людина може поплескати по плечам Цезаря і дати пораду Наполеону, як діяти при Ватерлоо, але, при цьому, вона вагається чи сьогодні, чи завтра йти в ЖЕК платити комунальні платежі.

Таким людям байдуже чи зі спільним, чи з суверенним минулим їм доведеться жити. Це не народ, а населення, яке чекає від влади лише готових рішень з єдиним бажанням дорожче обміняти на них свою згоду і лояльність.

В цих умовах, як би це не виглядало утопічно, повинна піднести свій голос еліта, еліта не паркетна, не декоративна, не сформована технологічно і яку нам пропонують хвилі гламуру.

Це повинна бути компетентна еліта, яка відповідально планує майбутнє своє і своїх дітей нерозривно від майбутнього країни.

Ця компетентна еліта повинна зкоординувати історичний досвід з глобальними викликами завтрашнього дня. Саме вона повинна почати творити новий суспільний договір, в якому закладе чітке уявлення про мету країни, достаток родини та успіх людини.

Зараз ця еліта розпорошена: вона представлена і в аудиторії, і в конструкторському бюро, і за операційним столом, і в полі..., вона гуляє на весіллях і "носиться" по відрядженням, дивиться на світ і з вікна маршрутки, і з салону іномарки. Але вона - є!

Завдання нової генерації відповідальних політиків випитати очікування цієї компетентної еліти, знайти компроміси, узагальнити їх та перетворити у законність. При цьому в останню чергу перейматись питанням, чи є вони, нові політики, самі компетентною елітою. Люди, суспільство дасть вам відповідь на це.

Ось тоді стане можливим переосмислення хронології в досвід, і ми станемо свідками народження української історії.

Кажуть, що історія нічому не навчає. Це - неправда. Нічому не навчає хронологія, але, коли вона стає переосмисленою в досвід, отримуємо справжню історію і перестаємо бути заручниками минулого, бо майбутнє стає для нас відкритою книгою.

Воно збуджує, бентежить, але не лякає. Саме тому автор наголошує на ролі компетентної еліти, бо це люди, які мають досвід відповідальності за свої плани, дії та результати цих дій.

Їх досягнення сформовані не родинною лотереєю чи тендерною рулеткою. Вони господарі
своєї долі і готові відповідати за майбутнє дітей, родини і країни.

Валентин Ткач, Чернівці, для УП




Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх