,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Небезпечні ігрища
-1
Всі вісімнадцять років відновленої державності на етнічній Українській землі спостерігається парадоксальна ситуація. Внутрішня орда (п’ята колона) за потужної підтримки північно-східного сусіда України веде наступ на все українське, а саме – докладаються серйозні зусилля щоб призупинити процес відновлення історичної пам’яті (мови, культури, історії) і відродження української нації. Цей антиукраїнський демарш складається з багатьох чинників. Три чинники є найбільш небезпечними – мовний, історичний і чинник державного устрою.

Національно відродження народу після віків денаціоналізації – це людське право тих, кого примусово денаціоналізовано. Адже факти денаціоналізації, лінгвоциду, етноциду – це реальні факти історії, і, засуджуючи їх, світ має визнати право на національне відродження – невід’ємним правом асимільованих народів. Історія знає приклади такого відродження і приклади таких держав. Коли з різних куточків світу з’їхались до Ізраїлю русифіковані, германізовані, американізовані євреї, держава Ізраїль забезпечила їм відродження національної культури на базі староєврейської мови. Процес цей глибоко демократичний та історично справедливий. Саме на таке повернення мають право примусово русифіковані українці.

Енергетика землі і мови підтримують одна одну і оберігають. Доки народ зберігає свою корінну мову, він зберігає свою землю, в прямому і переносному значенні. Втративши свою мову, цей народ втрачає енергетичну підтримку землі, і енергетика цього краю руйнується під впливом чужинецької мови.

Наслідки цього руйнування катастрофічні. Цю землю і народ потрясають всілякі катаклізми (нищення самої землі, її родючості а також народу посередництвом хвороб), а найстрашніше – втрата духовності.

Якщо народ здобув самостійність, але продовжує розмовляти чужою мовою, то в енергетичному плані він незалежності не здобув. А відтак у такій державі ніколи не буде порядку і стабільності.

Причиною початку розпаду Римської Імперії стала двомовність, вплив Грецької культури і енергетики тут був безумовним. Ця різна енергетика і спричинила початок розвалу, соціальні і політичні суперечності послужили тільки наслідками.

Нав’язується думка, що українцям притаманний природний білінгвізм (двомовність). Одним із промоутерів цієї ідеї, яка не має під собою ні наукового, ні історичного підґрунтя, є доктор радянсько- історичних наук Дмитро Табачник.

Віками російська мова на українських землях насаджувалась силоміць, і за часів Російської імперії, і особливо за 73 роки більшовицької імперії (СРСР).

Доки на українських землях переважала корінна мова навіть в умовах окупації, лихо і негаразди її оминали. Вторгнення Росії і перманентне переселення в Україну величезної кількості росіян, які зневажливо ставляться до інших мов і культур, привело до втрати рідної мови значної кількості українців. Тому українці мають природне право на відновлення рідної мови на своїй Богом даній землі.

Нещодавно запорізькі депутати міської ради продовжили наступ на державну мову. Цього разу вони вирішили, що Запоріжжю не потрібна єдина україномовна газета «Запорозька Січ».

В Харкові може закритися єдина українська газета «Слобідський край». Водночас цього року обласна рада ухвалила рішення направити третину мільйона гривень на «Програму розвитку та використання російської мови у Харківській області». Програма розрахована на п’ять років, у її рамках планується витратити більше двох мільйонів гривен. Коментарі зайві.

Велетенські зусилля направлені також на те щоб українці ніколи не пізнали правдивої історії, щоб дивилися на власну історію крізь радянсько-московські окуляри, продовжували вивчати ту псевдо - історію, яку нам викладали за часів існування УРСР.

Найбільш новітніх україноненависників хвилює те, що все глибше висвітлюється історична правда про історію трьох Голодоморів двадцятого століття, про роль і участь українців у другій світовій війні, про національних героїв.

Ось один з останніх прикладів: донецькі депутати пропонують «школярам критично сприймати інформацію, яка подається в підручниках «Історія України» та « Всесвітня історія». Міському управлінню освіти депутати доручили змінити підхід до викладання історії в школах міста. «Те, що написано в шкільних підручниках історії, не сприяє консолідації нації, не об’єктивно висвітлює історичні події і носить тенденційний характер», - таке рішення прийняли 52 із 54 депутатів, присутніх на сесії Донецької міськради. Донецькі депутати визначили також « спірні» питання історії України. До таких віднесли діяльність Івана Мазепи, однобічне висвітлення подій Другої світової війни та Помаранчевої революції, не згадується назва «Велика Вітчизняна війна». Напевно, донецькі місцеві депутати є «найкращими фахівцями» у галузі історичної науки. І чи входить у сферу їхньої компетенції вирішення таких питань?

Володимир Сергійчук, доктор історичних наук, професор, директор Центру українознавства КНУ ім. Т.Шевченка прокоментував дії донецьких депутатів: « Якщо для окремих депутатів питання постаті Івана Мазепи чи Голодомору є «спірними», то це проблема їхньої освіченості. Це темні люди! А українська історія – одна, і вона не може поділятися на донецьку або якусь іншу».

В Конституції України записано що Україна – унітарна держава. Порушувати питання про зміну державного устрою в часи глобальної нестабільності, це закладати бомбу сповільненої дії під фундамент української державності.

При всій своїй привабливості автономно-федеративна ідея у прикладанні до конкретно-історичного буття українського народу дуже небезпечна і шкідлива.

По-перше, при своїй реалізації федеративний устрій України закріплював би створені історичним минулим усі регіональні відмінності у сфері мови, культури, етнонаціональних відносин, які планомірно насаджувалися та формувалися політикою русифікації; по-друге, федеративний устрій України породив би не цілісну державу, а ефемерний конгломерат, у якому, на юридичній основі утверджувалась би та посилювалась відчуженість окремих регіонів, замість зближення та природного єднання народу; по-третє, автономно-федеративний устрій ллє воду на млин імперської Росії (і не тільки Росії), оскільки він знову розірвав би Україну на етнічні шматки-території і зруйнував би ЦІЛІСНІСТЬ НАЦІЇ. Це дуже небезпечна політична гра зовнішніх і внутрішніх політичних сил, яким мусимо протиставити національне єднання в Україні, міжрегіональну і міжнаціональну злагоду, державотворчий розум та активність Духа.

Видатний український історик професор Ярослав Дашкевич писав наступне: «На відміну від держав, що мають по традиції федеративний устрій як результат історичного формування своєї території (кантони Швейцарії, штати США), існують держави, яким накинено – зі страху - федеративний устрій, щоб позбавити їх централізованої політичної і військової сили (так накидували Україні федеративний лад у 1918р., так сьогодні існують землі ФРН). Україна жодних традицій федеративності – формування своєї території шляхом збирання земель – не має, а накинення їй федеративного устрою – зліпку автономій – передбачається тільки як засіб, знищити її єдність, одноцілість, і політично-військову силу».

«При повній демократії - будь-яка федералізація-автономізація не потрібна. Територіальна автономія Криму перетворила цей півострів у заповідник постпартійної номенклатури з національним гнобленням українців і кримських татар. Це досить наочний приклад української автономії в дії».

Наступний регіон, де час від часу, місцеві «князьки» намагаються зворохобити питання автономного устрою – Закарпаття. Це дуже перспективний регіон України, який має потенціал стати потужним центром туризму і культури, при залученні зовнішніх і внутрішніх інвестицій. Але ж місцеві можновладці і новоспечені скоробагатьки чинять всілякі перешкоди. Вони самі не вкладають кошти в розвиток краю і іншим не дають такої можливості. Уявімо собі, що Закарпаття отримало автономію. За такого розвитку подій декілька «місних» кланів остаточно приватизують все Закарпаття. У простих пересічних людей по великому рахунку залишиться два шляхи вибору, або поповнювати армію заробітчан, або залишатися на не своїй уже землі новітніми «кріпаками» з жебрацьким заробітком, як в найбільш відсталих країнах Африки.

Черговий «постріл» на тему федералізації-автономізації пролунав зі шпальт газети «Старий Замок. Паланок». Назва публікації просто фантасмагорична – «Держава може називатися будь-як…», ( кожен розумій як хочеш: Малоросія, УРСР, Хохляндія, можливі інші варіанти). Хоча добре відомо, що як назвеш пароплав, так він і попливе.

А назва Україна в письмових згадках відома від 12 століття.

Окремі твердження автора, радянського історика не тільки за освітою, але напевно і за станом душі, викликають різке заперечення. Автор намагається довести, що 18 років тому держава Україна на мапі Європи виникла випадково, через збіг обставин, це прямий виклик (плювок) в лице всім українцям в Україні і поза її межами сущим. Вважаю за необхідне наголосити, що 24 серпня 1991 року була ВІДНОВЛЕНА ДЕРЖАВНІСТЬ УКРАЇНИ, а не виникла, як зазначає автор статті. Начебто і не було праукраїнської форми державності Київська Русь, Козацько-демократичної республіки 1648-1654р.р., боротьби великих гетьманів Мазепи і Виговського за українську державність, не було боротьби за Україну в 1917-20-х роках (не було УНР, Гетьманату, Директорії), не було Руху ОУН-УПА. Хоча існує ймовірність того, що про ці знакові події в історії України авторові мало що відомо…, хто зна?

Але головна ідея його статті в наступному, що порятунок України полягає в зміні державного устрою, від унітарності до федералізації. Складається враження, що автор виступає «придворним» лобістом інтересів одного з кланів. Комусь видно, дуже вже не терпиться усістися в крісло Прем’єр-міністра (удільного князя) «федеральної землі» Закарпаття. Дуже прикро, що в Україні поповнюються лави політологів, журналістів і соціологів, які працюють «під замовлення», дуже часто на шкоду інтересам народу і держави.

І, насамкінець, слід зауважити, що збереження рідної мови, культури, менталітету, державного устрою, що відповідає характеру народу, це не гра у патріотизм, а шанс на виживання і на відродження української нації.

Ссылка



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх