,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


«Краплені» карти Західної Європи: до сорокаліття подій у Північній Ірландії
  • 12 октября 2009 |
  • 13:10 |
  • Inadaptats |
  • Просмотров: 107449
  • |
  • Комментарии: 3
  • |
0
«Краплені» карти Західної Європи: до сорокаліття подій у Північній Ірландії

Країни західної демократії не люблять показувати свої непривабливі сторони. Для східних мешканців усе має виглядати неначе в казці: привітні менеджери, чуйні власники, товариська корпорація.

Історія країн, які нині є членами ЄС і дбайливо розбудовують свій добробут, повна кривавих плям. І ці плями не завжди закінчуються Нюрнбергом.

Цьогорічний сорокалітній ювілей подій у Північній Ірландії нечасто пригадують. Втім, дарма: механізм боротьби зі спротивом місцевого населення, який нині застосовується в боротьбі з афганськими партизанами та інших країнах Сходу, напрацьовувався в Ольстері та Північній Ірландії.
Шістдесяті роки для світової політичної історії і досі не позбавлені ореолу «осьового часу», який визначив сучасну ситуацію на кілька десятиліть вперед. Тут можна знайти багато чого – хтось бачить у них бодріярівську «оргію», яка клекоче вивільненою вітальною енергією, хтось – останній вибух пролетарського духу, хтось – «відлигу» в СРСР, культурну революцію в Китаї чи події на Кубі.

Політична реальність із двома світовими центрами – СРСР і США – не дуже подобалася меншим країнам, влади яких не хотіли ставати фігурами другого порядку. Європейський економічний союз, який потроху інтегрувався в «мирське життя» зовнішніх відносин, ховав складні стосунки між Британією і, скажімо, тією ж Францією.

Парад деколонізації і серія диктатур в Африці та Азії, пов‘язана з новим витком перерозподілу впливів, військова хунта в Пакистані – гарячі точки анітрохи не змінилися за сорок років. Як і географія поганого «Іншого», на противазі до якого вибудовується респектабельний європейський образ.

На момент написання матеріалу можна констатувати, що події на Корейському півострові набувають гарячіших форм. У 1960-х «корейська морковка» уже перчила шпальти більшості газет. А збиття в квітні 1969 року розвідувального американського літака над Північною Кореєю розжовувалося із завзяттям не меншим, ніж сучасні випробовування ядерних боєголовок.

У комуністичних країнах теж вирували суперечки: варто згадати лише протистояння між Китаєм і СРСР, радянські танки у Празі, відмову Румунії та Югославії підтримати брєжнєвську доктрину однакової зовнішньої політики соціалістичних країн.

Не був чужим тогочасній політиці націоналізм та расизм. Тут мало що змінилося. Через кілька місяців після вбивства Мартіна Лютера Кінга громадський діяч Інок Пауел закликав вислати з Британії усіх чорношкірих мігрантів.

Аналізуючи ситуацію, в якій почалася з новим запалом ірландська боротьба, варто пригадати, що 1960-і – це доба розквіту тероризму. Як лівого та мусульманського, так і ультраправого. На Близькому Сході тривало бродіння, а нові революційні комітети намагалися знайти собі союзників у Європі.

Основним питанням, яке підживлює сили північноірландських католиків і протестантів є питання того, з ким бути Північній Ірландії. Як протестанти, так і католики бачать регіон своєю батьківщиною.

Ірландське питання не лише питання про націю чи релігію – це також і питання соціальне. Політика британської корони характеризувалася пільгами для протестантів, які, з часом, перетворилися у власників різного гатунку, випереджаючи у майновому вимірі корінних ірландців-католиків.

Бунти 1969 року почалися з урізань в громадянських правах католиків. Подивімося на соціальний фон: у 1967 році Британії довелося брати кредит у МВФ на суму 1,4 млрд. доларів. Профспілкова боротьба змусила владу схилити до себе профбосів: внаслідок консенсусу Британський конгрес тред-юніонів пообіцяв вживати заходів до неофіційних страйків. Після поділу Ірландії в 1921 році на чолі Північної Ірландії став юніоністський уряд, який мав важіль впливу у вигляді майнового цензу.

Ірландські страйки за рівні громадянські права було спочатку подавлено місцевими силами протестантських парамілітарних утворень – Асоціацією громадської самооборони Деррі та Королівським Констебліатом Ольстера (місцевою поліцією). Хоча до цього, 12 серпня, протестанти провели марш пам‘яті битви при Деррі 1689 року, де вони перемогли католиків і їм це робити не заважали. У відповідь проірландська частина вийшла на свою демонстрацію – подальша сутичка переросла у Богсайдську битву, а період історії з 1969 року до белфастського договору 1998 року отримав назву ‘The Troubles’. Прем‘єр Ірландії Джек Лінч, який незадовго до цього був у Лівані, закликав народ бойкотувати британські товари та звернувся до ООН із проханням втрутитися в перебіг заворушень.

Уже 14 серпня було введено регулярні війська, які в момент піку конфлікту досягали 28 тисяч осіб. Підтримані такими діями протестанти пішли у наступ, підпаливши вночі всі будинки католиків на Бомбей-стріт у Белфасті, близько півтори тисячі католиків залишилися без даху над головою.

Варто сказати, перебіг подій вказує на те, що Ірландська республіканська армія не була готовою до масових заворушень – свідченням цьому є повільна реакція на підпали. І перехід до міської війни (герильї), зроблений тоді, швидше був вимушеним або прискореним зовнішніми факторами кроком. Натомість, протестантські парамілітарні структури показали себе як більш підготовлені до дій у перші дні заворушень. Читаючи про тогочасну ескалацію конфлікту, складається враження, що, підтримані спецслужбою МІ-5, юніоністи знали, що коять. Підтримка у вигляді регулярних військ, схоже, була домовленою на рівні лідерів.

Кількома словами варто згадати те, що до Північної Ірландії було відправлено також загін спеціального призначення SAS, відомий своєю військовою холоднокровністю. Діячі ІРА, які ходили без зброї, ліквідовувалися без суду. Ці страти виправдовувалися тим, що «підозрюваний смикнувся, поліз до кишені і т.д.» Це формулювання надалі використовується військовими у конфліктах в Іраку. Так само „випадок” став поясненням військових злочинів імперіалістів, пригадайте „випадкові” бомбардування цивільних у Югославії та «випадкові» БПЛА, що бомбардують Пакистан. Загін SAS було поділено на 4 групи по 16 бійців, які займалися диверсійною діяльністю в різних частинах регіону. Фактично, це була свідома партизанська боротьба проти повстанців із ІРА.

Період ‘The Troubles’, заснований на фоні задавнених ворожнеч на базі ідентичності, допоміг Великій Британії гарно зіграти на кризі, що наростала. Увесь бруд інформаційних каналів було кинуто на бунтівні колонії, емігрантів та ірландських націоналістів. Пересічному „порядному” та „патріотичному” профспілковому діячеві в такій ситуації було соромно виступати проти власника заводу, мовляв, який страйк, якщо країна в небезпеці. А сам Ольстер став зоною відпрацювання методів боротьби з міським мирним та збройним спротивом. Набутим досвідом західноєвропейські сили користуються до цього часу.

Як показують політичні події на континентах, для фінансової кризи світовий капітал має кілька «краплених» козирів, які ховаються на випадок чогось. Уже знову пахне конфліктом в КНДР. А 31 березня 2009 року вже було підірвано «пілотні» бомби в Північній Ірландії. Схоже, толерантність і відкритість суспільства вимірюються в доларовому, а не людському еквіваленті.

http://politcom.org.ua/?p=622

http://livasprava.info/images//14897_1761_m.jpg



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх