,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Партизанський генерал Андрій Шкуро
  • 14 сентября 2009 |
  • 17:09 |
  • BROVKO |
  • Просмотров: 39486
  • |
  • Комментарии: 19
  • |
0
А зараз - розповідь про людину, яка в 1918 - 1919-му роках, здається, побила всі рекорди популярності серед кубанців. Ця людина за життя пізнала щастя всенародної любові та слави. Цього козака обожнювали, закидали горами квітів, йому цілували руки, кричали "Ура", грали військові марші, на його честь влаштовувались паради. Його поява викликала небувалий ентузіазм населення, а на фронті вносила рішучий перелом у битви... Він розбивав більшовицькі полки, бригади і дивізії. Визволив сотні станиць та десятки міст. Він брав у полон десятки тисяч своїх противників. В 32 роки цей нащадок запорожця став генералом-майором, а в 33 роки - генералом-лейтенантом Кубанського козацького війська...
Мова йде про Андрія Шкуро.
Народився він 7 лютого 1886 р. в станиці Пашківській у родині кубанського козака Григорія Шкури. Саме так насправді звучить це прізвище. Саме під таким прізвищем фігурує Андрій у довіднику "Генерали і офіцери, які числяться в списках Кубанського козацького війська за 1907 рік". І пізніше, в 1918-му, в документах його прізвище писалося як "Шкура".

Своє раннє дитинство Андрій провів коло Катеринодара, в станиці Пашківській. Він часто засмучував матір, яка постійно латала його вічно порваний у бійках одяг.
Спочатку хлопець навчався в Ставропольському комерційному училищі та його бурхлива натура вимагала військової долі. І 1896-го, коли Андрієві виповнилося 10 років, його відправили до Москви в 3-й кадетський корпус. І тут, попри суворі закони, виявилася його неспокійна, войовнича натура...
В жовтні 1905 року він став одним із організаторів бунту в кадетському корпусі. Андрій емоційно читав перед своїми однокласниками власні вірші, в яких засуджував начальство. І його поетичне слово перевтілилося в дію: кадети поламали парти і лавки, побили лампи, розігнали педагогів, розгромили квартиру директора кадетського корпусу... Закінчилося все тим, що головних заколотників, серед них і Андрія, було виключено з корпусу.
І все ж російське військове начальство виявило гуманізм, чи радше, розсудливість, і за місяць Андрію дозволили відновити навчання. Успішно завершивши кадетський корпус, він поступив до Миколаївського кавалерійського училища, про яке мріяв із дитинства.
В травні 1907 р. Андрій Шкура став офіцером. Наказ про це він отримав особисто з рук імператора Миколи II, який і змінив з естетичних міркувань його прізвище на "Шкуро". Невдовзі пашківський козак вже воював у Персії, проти племені шахсеван, яке боролося за свою свободу... Звісно, що і це плем'я, як й інших борців за свободу, називали розбійниками і бандитами. Так що пішов Андрій стезею свого батька, який у 1880-х роках брав участь у походах проти, як тоді казали, "немирних горців"… Під час карної експедиції до Персії Андрій відзначився - і отримав свою першу нагороду - орден Станіслава 3-го ступеня... І перший досвід партизанщини.
У Світовій війні Андрій Шкуро взяв участь від самого початку. Воював у Галичині. В першому ж бою отримав поранення. І орден Святої Анни 4-го ступеня.
Нащадок запорожців був палким противником оборонних дій. Його стихією стала партизанщина з її несподіваними - і підступними - нападами... Вже в роки Першої світової він створив свій перший партизанський відділ, який спеціалізувався на диверсіях у запіллі ворога. Його було сформовано виключно з кубанців. І називався він Кубанським особливим кінним загоном. Відділ швидко уславився зухвалими нападами на запільні відділи ворога, штаби німецьких частин. Із рейдів кубанці приводили сотні полонених німців та австрійців.
Під час боїв Андрія Шкуро кілька разів було поранено, а одного разу контужено. За героїзм його нагородили Золотою георгіївською зброєю, представили до Георгіївського хреста.
Після Лютневої революції російська армія почала деморалізуватись і розвалюватись. Андрій Шкуро, щоб зберегти свій загін, повернувся з ним на Кубань...
Невдовзі його було обрано делегатом Кубанської крайової ради. Та активної участі в її діяльності він не взяв. Спочатку на перешкоді став тиф, а потім війна за визволення Кубані. Повстання проти совєтської влади він розпочав у Баталпашинській окрузі, маючи за плечима лише загін у 25 вершників.
На все життя запам'яталася йому мобілізація перших добровольців у станиці Бекешинській... Вдвох із місцевим козаком Перваковим почав він стукати у хати, де світилося, - мовляв, "час настав". За кілька хвилин із подвір'я мовчки виїжджав готовий до бою козак. Особливо запам'ятався Андрію перший мобілізований. На стук вийшов у самій білизні старий козак. Впізнавши Первакова, запросив до хати.
Увійшовши, Андрій Шкуро скинув бурку і сказав:
- Здравствуй, хазяїне. Я - полковник Шкуро, починаю війну. Давайте Вашого сина! Я його знаю, він добрий козак!
- Благослови, Боже, нашу справу, - була коротка відповідь. - Мати, сідлай коня!
За хвилину-другу під розпачливі крики дружини та матері молодий козак вже "їхав на війноньку"...
Успіхи Андрія Шкуро були вражаючими від самого початку. В основі небувалих військових перемог над червоними лежала не тільки його особиста хоробрість, віра в свою зірку, але й амбітність та авантюризм...
Щоб вплинути на козаків у потрібному напрямі, він міг, сидячи на ґанку станичного правління, на очах у людей приймати "повідомлення" своїх ординарців від неіснуючих частин. Він міг публічно оголосити наказ, в якому згадувались неіснуючі сотні, полки, дивізії, батареї. Це робилося для того, щоб переконати козаків, що повстання буде успішним, адже така сила вже піднялась на боротьбу проти совєтської влади.
Завдяки зухвалості, рішучості та військовому таланту 1918 року на Північному Кавказі він визволив від більшовиків Ставрополь, Єсентуки, Кисловодськ, П'ятигорськ, Мінеральні Води, Владикавказ, Нальчик...
Козаки охоче йшли до частин уславленого командира. Магія його імені призвела до того, що партизанський загін дуже швидко виріс вубригаду, а потім у дивізію повного складу. Однією з важливих причин його перемог було те, що він зумів опоетизувати бойову діяльність "романтикою козацького минулого".
Величезне враження на ворогів і друзів Андрія Шкуро справляла так звана "вовча сотня" (його особиста охорона), яка йшла до бою з прапором, на якому було зображено вовчу голову на чорному тлі. Козаки цієї сотні були вдягнені в шапки з вовчого хутра. Вони мали особливий бойовий клич, подібний до вовчого виття і на вітання командира відповідали вовчим підвиванням.
Внаслідок постійних успіхів, ім'я цього невисокого зростом командира виговорювати з пошаною та обожнюванням. Про нього складались легенди та пісні. Ось одна з них:
А у перших рядах
Ой, та сам Шкуро,
Гей, на конику він вихиляється,
Своїм військом вихваляється:
Ой, та в мене військо,
Ой, та все кубанське
Та ще й сотня Бургустанська...

Коли Андрій Шкуро з'єднався із Добровольчою армією і підпорядкувався її головнокомандувачу Антону Денікіну, перед кубанцями швидко поставили завдання виходити на "велику московську дорогу", тобто йти на Москву, щоб скинути більшовиків. Багато кубанців дивилося на Андрія Шкуро. Як вчинить він?
Якби Шкуро закликав козаків залишатися на Кубані для її охорони, немає сумніву, що доля його батьківщини пішла б іншим, не московським шляхом... Та всеросійська слава, як видно, запаморочила йому голову і він вказав своїм землякам шлях на Москву... Витворилась дивна ситуація: козаки, які в масі своїй були кубанськими республіканцями, склали хребет армії запеклого російського монархіста Антона Денікіна.
Шлях на Москву лежав через Україну. І тут удача довгий час не залишала Андрія Шкуро... Він відбив у червоних Горлівку, Юзівку (тепер Донецьк), Дебальцеве, Синельникове... Воював і проти махновців. Захопив їхнє Гуляй-Поле... Під Горлівкою взяв у полон 5000 червоних, у Воронежі - 13 тисяч, під Старим Осколом - 35000.
У складі Добровольчої армії Андрій Шкуро командував козацькою бригадою, дивізією, а від травня 1919 р. - кінним корпусом. Очолював він і Західний фронт Добровольчої армії...
Пізніше Денікін призначив його командувачем Кубанської армії, але в цей час авторитет Андрія Шкуро серед кубанців різко впав - адже він завів земляків під дурного хату, закликаючи визволяти Росію від більшовизму, яка зовсім не хотіла від цього більшовизму визволятися. Через національну інфантильність Андрія Шкуро десятки тисяч козаків загинуло або скалічилось у війні за чужі інтереси...
Коли більшовики притисли деморалізовану Кубанську армію до Чорного моря, серед кубанців закружляли чутки, що в Україні почав бити більшовиків Петлюра, що його війська визволили від червоних Одесу, Миколаїв та Херсон. Як і 1918 року, кубанці чекали порятунку з України. Вони вже забули, що заподіяли своїй Прабатьківщині в складі денікінської армії, і з тугою виглядали українські пароплави, які ось-ось, ніби, мали з'явитися на горизонті...
Думав свою думу і командувач Кубанської армії Андрій Шкуро - він почав розпитувати козаків, яких вважав за "петлюрівців", "чи не можна було б, дійсно, як небудь перехопитися на Україну. Адже він, Шкуро... нащадок чубатих запорожців і нічого не мав би проти, щоб разом із Петлюрою відновити Січ"...
Та було пізно будувати Січ. Хіба десь в Югославії чи Перу…
Ставши на початку 1920 р. емігрантом, Андрій Шкуро жив у Парижі та Югославії. Колишній командувач фронтом очолював тепер групу козаків, які виступали в цирках із кінними номерами…
На еміграції Андрій Шкуро багато чого переосмислив…
А тут грянула й Друга світова війна, яка розбудила надії про перемогу над московським більшовизмом…
1941 року в Хорватії з ініціативи українських націоналістів почав формуватися полк добровольців. Кубанські козаки, значна частина яких осіла в Сербії, довідались про це і вислали своїх представників. Саме через них українські націоналісти і передали Андрію Шкуро, який на той час формував козацьку дивізію, відозву голови ОУН Андрія Мельника. 19 серпня 1941 р. Андрій Шкуро у відповідь на це звернення пише листа голові Проводу українських націоналістів. У ньому, зокрема, зазначалося: "Я, Андрій Шкуро, генерал-поручник Кубанського Козачого Війська, зголошую готовність стати під прапори Українського Націоналізму... На це моє рішення вплинули такі обставини: ...часи, що їх тепер переживаємо, покладають на всіх українців обов'язок скупчення всіх творчих сил під одним проводом у боротьбі з відвічним ворогом Української Нації для виборення її суверенного державного життя в усіх її етнографічних границях..."
На це рішення Андрія Шкуро вплинуло і жахливе становище кубанських емігрантів у Сербії та бажання козацької верхівки в Сербії "повести козацтво визволяти Батьківщину..." Козацька старшина доручила Андрію Шкуро розпочати переговори з Андрієм Мельником "у справі включення козацтва до активної боротьби з московським більшовизмом у складі української самостійної формації, а коли це неможливо, то у складі козацьких частин у складі німецького, або хорватського війська". "...Нашим безумовним бажанням, - писав Шкуро, - (є) вжити нас в операціях тільки на українських етнографічних територіях".
"Про все це договорився я з Вашим уповноваженим представником... - закінчував свого листа Андрій Шкуро Андрієві Мельнику, - і складаючи оцим мою чолобитню, підтверджую своїм власноручним підписом. Слава Україні!"…
Та планам галичанина Андрія Мельника і кубанця Андрія Шкуро не судилося здійснитися - адже німецькі війська йшли в Україну не визволяти, а завойовувати...
Після завершення Другої світової англійці в Австрії заарештували Андрія Шкуро. Англійці, які 1919 року урочисто нагородили Андрія Шкуро від імені Його Королівської Величності орденом Бані - "за заслуги в боротьбі з більшовиками, як зі світовим злом" - віддали його на вірну смерть тим же більшовикам, вкотре підтвердивши, що англійські національні інтереси не ґрунтуються на принципах моралі та етики.
17 січня 1947 року Андрія Шкуро, який, до речі, ніколи не був громадянином СССР, а отже, був непідсудний органам юстиції Совєтського Союзу разом із колишнім донським отаманом, 77-милітнім письменником Петром Красновим, кубанським воєначальником Султан-Килич Гиреєм та іншими за вироком Військової колегії Верховного Суду повісили на Луб'янці в Москві.
Так трагічно закінчилася доля визначного сина Кубані Андрія Шкуро.




Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх