,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Хроніки трагічного протистояння
  • 16 августа 2009 |
  • 18:08 |
  • bayard |
  • Просмотров: 76939
  • |
  • Комментарии: 13
  • |
0
Бубнівська сільська рада
Руснів


Вбиті поляки:

1-3. Вчителька, її мама та бабуня.

Записано 16.07.1994 р. зі слів Никошука Степана Фотійовича, Родзенюка Івана Ананійовича, зош. 4, с. 167 168.

Галинівська сільська Рада
Галинівка


Вбивств не було.
Воля Свійчівська (Вілька Свійчівська)

В селі вбиті поляки на прізвище Росецькі (дві особи). Записано 13.05.1995 р. зі слів Литвинюка Степана Юхимовича, зош. 4, с. 31.

Видихай Карпо Борисович і Кирик врятували двох дітей, хлопчика 6 років і дівчинку 8 років, Ліфяш Юзефу. Записано 8.07.2001 р. зі слів Видихая Карпа Борисовича (1910 р.н., с. Воля Свійчівська), зош. 8, с.102.

Свійчів


Після жнив 1943 р. у селі повстанцями були вбиті поляки:

1. Добровольська Анна, 60 р.
2. Добровольський Фелікс, 20 р.
3–5. Савицькі – мати, син, дочка.
6. Бучко Янек, 60 р.
7–10. Павловські – мати, невістка й дитина.
11. Криштоп Юзеф, 35 р.
12–17. Криштоп Антек (однофамілець), дружина Яніна і четверо дітей.

За спогадами Каліщук (Дубенчук) Антоніни Іванівни (запис 01.02.2003. зош. 15, с. 61, 62), вона та її батько врятували сусідських дівчат Стасю і Янку Русецьких.

У лютому 1944 р. напад польської боївки на село був відбитий. Вдруге поляки, що зосередились у Вовчку, напали в середині березня 1944 р. на село Свійчів і знову були відбиті самообороною. Трагічна доля спіткала учасників самооборони села після “визволення” в 1944 році. Дубенчук Олександр загинув на фронті, Дубенчук Володимир Іванович був засуджений на кару смерті. Глембіцький у 1944 р. підірвався у Вовчку на міні. Гуд Федір Андрійович, 21 р., відступив з УПА на Горохівщину і пропав безвісти. Сачук Андрій Трохимович, 1922 р.н., 3.09.1944 р. загинув у бою з НКВД в селі Березовичах. Корчик Іван Ісакович, 1911 р.н., мобілізований на фронт в 1944 р., повернувся в 1945 р., нагороджений, працював в колгоспі, заарештований 17.03.1951 р. і засуджений на кару смерті, яка була замінена 25 роками виправно-трудових таборів. У 35 лагпункті району Чусово відбував покарання разом з Левком Лук’яненком, який увесь вільний час щось читав чи писав, був разом з Юрієм Шухевичем, Євгеном Сверстюком. Відсидів рівно 25 років і звільнений 17.09.1976 р.

Записано 19.11.1992 р. зі слів Корчика Івана Ісаковича, зош. 2, с. 150; 5.09.1994 р. – Мацьоха Івана, зош. 4, с. 184; 14.07.2001 р. – Пилипюк (Гуд) Ганни Андріївни, зош. 8, с. 105; 8.07.2001 р. – Петровича Олексія Юрійовича, зош. 13, с.104; 1.02.2003 р. – Дубенчук (Мартин) Ольги Павлівни, зош. 15, с. 56.

За Сємашками, в селі Свійчові загинуло 96 поляків (с.938). За словами мешканця села Павла Романюка (інтерв’ю від 15.06.1999 р.), у Свійчові всього налічувалось 35 дворів. Підірвано костел, і це зробив під маркою УПА мешканець Свійчова Колембицький. У колонії Вандиволя вбито польську сім’ю Зінкевичів: подружжя і діти Костик, Мирослав, Феня, Сташка.

Зарічанська сільська рада
Заріччя


Жителі села, які загинули від польських воєнізованих формувань:

1. Вижва Дмитро Леонтійович, 1924 р.н.
2. Вижва Іван Леонтійович. 1922 р.н.
Десь під осінь 1943 р. поляки з колонії Комарівки, що була поміж Заріччям та Новосілками, напали на село Заріччя. На захист встала самооборона села. Відбувся бій, поляків відігнали, але два хлопці в цьому бою загинули. Поховані на кладовищі Володимира-Волинського.

Записано 28.04.1992 р. зі слів Бугайчука Сидора Аполоновича, Бугайчук Єфросинії Андріївни (с.Заріччя), зош. 2, с.93.

Новосілки

Блащуки – поляки, сім’я з п’яти чоловік, вбиті на початку 1944 р. Записано 4.08.1993 р. зі слів Назаровського Володимира (с. Новосілки), зош. 4, с. 72.
Орані

Шліхта Микола Харитонович, 28 р., курінний УПА, загинув під осінь 1943 р. в бою з польською поліцією в колонії Комарівка, захищаючи село Заріччя, до якого входила ця колонія. Похований на кладовищі села Орані.

АУСБУ у Волинській області, ф. П 4419, арк.14, 23, 26, 54, 56; ф. П 3333, арк.19. Доповнено за свідченнями, записаними 4.06.1992 р. у Нововолинську зі слів Сапіжук Надії Савелівни (нар. у с. Орані), зош. 2, с. 44; 10.11.1996 р. у Володимирі-Волинському зі слів Полюско (Дзюрун) Олени Никипорівни (нар. у с. Орані), зош. 8, с. 61.

Суходоли

1-2. Кореневський Петро Іванович, 57 р., і Кореневська Марія Василівна, 56 р. У вересні 1943 р. німці з поляками це подружжя і дочку Дарію вивезли в м. Володимир-Волинський у тюрму за те, що їхній син і брат Дарії Василь був в УПА. Батьків на другий день розстріляли, а Дарію, побиту до напівсмерті, відправили на роботу до Німеччини. Дарія з дороги зуміла втекти, повернулась додому, хворіла, кашляла кров’ю і у вересні 1947 р. померла. Записано 18.07.1995 р. зі слів Шарко (Кореневської, дочки сетри) Лариси Петрівни (м. Нововолинськ), зош. 6, с. 199.

3. Котилко Сергій, 70 р. Його і Мазурок Марію забрали німці з поляками, завезли у Володимир-Волинську в’язницю. Котилка поляки катували, розрізали навпіл поперечною пилкою, а Марію після побоїв німці відпустили, і про все побачене вона розповідала.

Записано 1.06.1995 р. у Суходолах зі слів Карабася Івана Омеляновича, зош. 6, с. 60.

Загинули поляки:

1. Пшеворський Боліслав Станіславович.
2. Пшеворський Станіслав.
3. Пшеворська Марія.
4. Пшеворська Яна.
5. Банук Пічеколян Тихон (з православної родини)
6. Банук-Пічеколян Зося.

Записано 31.03.2003 р. зі слів Яковинець Віри Семенівни, Матіюк Євгенії Антонівни, обоє з с. Суходоли.

Федорівка

Гладкова Ганна, вбита 15.02.1944 р. на горищі своєї хати поляками з Білина. Спалено стодолу, оборіг, хлів, худобу. На відплату син Ганни Гладков Олександр Артемович закидав польську хату гранатами і підпалив її, де загинули Ґура Гелька, Каркушевський Генек і ще 10 поляків. Хата була поляка Риліга.

Записано 16.04.1997 р. зі слів Здіховської Люби Степанівни, зош. 8, с. 92; 14.02.1997 р. зі слів Гладкова Петра Артемовича, зош. 8, с. 93; 19.01.1999 р. зі слів Мельничука Миколи Лаврентійовича, зош. 10, с. 182.

Зимнівська сільська рада
Зимне

Мешканці села, які загинули від польських військових формувань:

1. Гордіюк Ольга, 45 р.
2. Дубенчук Федір, 70 р.
3. Карабась Ольга, 50 р.
4. Карабась Гнат, 25 р.
5. Кухарук Дарія, 65 р.
6. Михалюк Євдокія, 50 р.
7. Мирошниченко Григорій, 38 р.
8. Назарук.
9. Михалюк Федір Данилович, 17 р.
10. Наумчук Петро, 32 р.
11. Романюк Андрій, 50 р.
12. Сапіжук Палагія, 60 р.
13. Слісарук Дмитро.

Всі ці люди були вбиті польською поліцією, яка доїжджала в село разом з німцями з весни 1943 р. до лютого 1944 р. Поховано вбитих на кладовищі с. Зимне. Записано 9.02.1994 р. зі слів Денисюк (Пуцерук) Анісії Яківни, Клапанюк Олени Григорівни, Подзизей (Михайлюк) Ольги Флорівни. Зош. 4, с. 114; 3.06.1996 р. зі слів Козуба Івана Даниловича, зош. 8, с. 8; 1.06.1999 р. зі слів Подзизей Наталки Феодосівни, зош. 11, с. 64.

Селяни, поранені під час нападу поляків з німцями:

1. Гордіюк Лідія Василівна, 14 р., була поранена в жнива 1943 р. в ногу. Вилікувалась у білій лікарні міста Володимира-Волинського. На 1.04.2000 р. проживала в с. Зимне. Показувала рану на нозі.

2. Михалюк Флор Якимович, 58 р. Влітку 1943 р. поляки з німцями прийшли в село, забирали коні, вози, упряж, збіжжя і все, що знайшли. Флора на своєму подвір’ї дуже побили, та так, що він довго не міг встати, потім поволі відійшов, але не міг нічого робити, все в нього всередині, казав, відбито прикладами. Так і не вилікувався, і хворіючи, намучивши себе і всіх біля себе, помер 1.07.1946 р. Похований на кладовищі с. Зимне.

Записано 1.04.2000 р. зі слів Денисюк (Пуцерук) Анісії Яківни, Подзизей (Михалюк) Ольги Флорівни, зош. 11, с. 153.
Вілька Фалемичівська

Вбиті поляками:

1. Верешко Сергій, 40 р.
2. Верешко Михайло Сергійович, 20 р.
3. Павлюк Андрій, 36 р.
Поховані на кладовищі села Фалемичі.

Записано 12.07.1998 р. зі слів Ваврищука Миколи Борисовича (с. Житані), зош. 10, с. 89.
Колонія Зиґмунтівка

Тепер не існує.

Вбиті селяни-поляки:

1–2. Буряк з сином.
3. Коза Юзеф, багатий, у 1941 році його почали розкуркулювати, забирали майно, і він так переживав, що почав боятися людей. Влітку 1943 р. їхала польська поліція з німцями, а він був у садку, бігав від одного до другого дерева. Поляки почали стріляти і вбили.
4–5. Новицькі (він і дочка).
6. Яршак (жінка).
7–8. Янечко з сином Болеком. Син був дорослий і закохався в українку Наталку Михалюк. Поляки попередили Болека, аби він забув про дівчину і знайшов собі польку. Та кохання не знає страху. Його ще раз попередили й пригрозили, але Болек продовжував ходити до Наталки. Тоді поляки приїхали в село Зимне до двора Михайлюків, схопили Болека, який був тоді там, а сама Наталка встигла вискочити з хати та заховатись на городі серед соняшників. Поляки вбили матір Наталки Євдокію Михалюк, спалили всі будівлі та, забравши з собою Янечка Болека, поїхали на пляцувку. Відчуваючи зле, пішов батько і почав просити за сина, плакати. Це ще більше розлютило поляків і вони постріляли обох. Так і залишили Янечків, батька з сином, в рові вбитими біля ліска Борок, що ріс тоді під горою, де нині цукроварня. Селяни-українці закидали землею їх тіла. Красуня Наталка виїхала з села, проживала в місті Ізмаїл Одеської області, вийшла заміж, народила двоє дітей, померла в 1998 році.

Записано 9.02.1994 р. зі слів Денисюк (Пуцерук) Анисії Яківни, Клапанюк Олени Григорівни, Подзизей Ольги Флорівни. Зош. 4, с. 114; 1.06.2000 зі слів Романюк Надії; 1.06.2001 – Сорочук (Романюк) Якуліни Василівни; 1.06.2002 – Пастищук Єлизавети Антонівни (всі мешканці с. Зимне). Зош. 11, с. 62, 63.

У кн. В. Сємашка і Ю. Туровського (1990 р., с. 83) написано: “11 липня 1943 р. українські націоналісти знищили понад 100 поляків на колонії Зиґмунтівка”. У кн. В. і Е. Сємашків (2000 р., с. 871) кількість польських жертв вказана приблизно 55.
Фалемичі

У селі добре пам’ятають напад польського озброєного загону в дні жнивування 1943 р. Пророчили жінки якусь біду, щось лихе, коли в неділю, під час Служби Божої, до церкви зайшло кілька німців. Німецькі вояки зняли головні убори, постояли, нікому й слова не мовили, нікого не зачепили і тихо вийшли. А на дворі, на дорозі біля двох автомобілів стояло близько двох десятків озброєних поляків, так звана польська поліція. Тоді вони поїхали всі. Через кілька днів польська банда увірвалась у село. Марія Мазурок була в хаті з двома дочками – старшенькій, Надійці, мало виповнитися десять років і вона була в мами перша помічниця, а меншенькій навесні минуло тільки чотири. У хату увірвалося кілька озброєних бандитів. Один з них штрикнув плоским багнетом, що був на гвинтівці, Марію в груди з такою силою, що назад його ледве вирвав, а другий прикладом ударив по маленькій голівці, потім по голівці десятирічної Надійки.

– Дай єще.
– Она юж готова.

Але Надійка залишилася живою, і після того, як поляки пограбували все в хаті, стодолі, хліві, підпалили будівлі, Надійка виповзла з палаючої хати і порачкувала в поле, в достиглу пшеницю. А мама з сестричкою так і згоріли в хаті. Їх кісточки поховав батько і чоловік Іларіон на сільському кладовищі. Тоді ж, у той день, була убита на своєму подвір’ї біля хати Максимюк Наталія, 55 р., Королюк Василь – теж на своєму подвір’ї, а дівчина Ліда, 20 р., вбита і згоріла в хаті (зош. 10, с. 58).

Зачувши стрілянину, люди поховались хто де міг: одні лізли під ліжка, інші – в льох, у схрон, якщо він був, а то тікали далі від смерті, куди очі бачили. Але не всім вдавалося втекти, а тим більше заховатися. Десятирічна Ліза Пастущук сховалася в льох. Поляки кинули в льох гранату і, накидавши соломи, підпалили. Там і згоріла.

Сім’я Юхна була баптистською і вважала, що їй нічого не загрожує, бо вони ні з ким ніколи не сварилися. 45-річний Полікарп і його дочка, красуня на все село, 20-річна Олена з хати нікуди не тікали, а, зачувши стрілянину, почали молитись Богу, старша, 22-річна Євдокія не витримала і заховалась на горищі хати. Сокирники вскочили в хату і, побачивши надзвичайно красиву дівчину, кинулись до неї, щоб поглумитись, але батько вступився і давай соромити ґвалтівників та відпихати. Тоді його потягли надвір і за таке зухвальство розіп’яли на дверях хліва, прибивши руки зубцями від дерев’яної борони. Після того притягли під хлів дочку Олену, поклали перед конаючим батьком, розвели руки за головою, а потім такими ж зубами дерев’яної борони прибили руки до порога дверей хліва, поряд з батьком, що висів на другій половині дверей, а хлів підпалили. І тут вбивці притягли ще й поглумлену Дусю (так звали її в сім’ї), взяли її за руки й ноги, розгойдали і жбурнули через конаючу сестру в розчинену половину дверей хліва, в полум’я, що вирувало. Олена кричала, рвалася, її босі ноги весь час тікали від пекельного вогню та смерті, аж вирили дві глибокі борозенки в землі. Юхно Палагія з синами Ігорем, Леонідом та Арсеном при нападі поляків заховалися в льосі. Поляки кинули в льох гранату і всі були поранені по ногах, по всьому тілу, самій Палагії вирвало сідницю. Десятирічного Леоніда витягли з льоха, насипали на нього корости з конопель і підпалили. Непритомному хлопцеві відгоріло три пальці на лівій руці, п’ята на нозі, обличчя було суцільною раною, але він залишився живий. Того страшного дня польські бандити наносили снопів збіжжя в церкву і підпалили.

Українські селяни, вбиті в Фалемичах:

1. Королюк Василь.
2. Ліда (прізвище невідоме), 20 р., вбита і згоріла.
3. Куролюк Артамон, 55 р., вбитий на полі під час жнивування, 1943 р. Похований у м. Володимир-Волинському.
4. Мазурок (дочка, 4 р.) вбита прикладом і згоріла разом з мамою в своїй хаті. Похована в Фалемичах.
5. Мазурок Марія, вбита багнетом у груди, згоріла в своїй хаті в жнива 1943 р..
6. Максим’юк Наталія, 55 р., застрелена.
7. Музичук Дмитро, 10 р., застрелений на пасовищі, коли пас корову.
8. Пастущук Ліза, 10 р., вбита і згоріла.
9. Юхно Полікарп, 45 р., розіп’ятий на дверях стодоли зубцями від борони, згорів живцем.
10. Юхно Євдокія, 22 р. Згоріла живцем.
11. Юхно Олена, 20 р., прибита до порога стодоли зубцями від дерев’яної борони, згоріла живцем.

Сім’я Юхно і Пастущук Ліза поховані в одній спільній могилі на кладовищі села Фалемич. Є пам’ятник.

Поранені:

1. Мазурок Надія, 10 р., побита прикладом в голову.
2. Никанор, 40 р., побитий в голову прикладом, довго лікувався, вижив.
3. Юхно Палагея, поранена від гранати, вирвало сідницю, побило ноги.
4. Юхно Ігор, поранений осколками в льосі від гранати.
5. Юхно Леонід, поранений осколками в льосі від гранати, обгоріли пальці на руках.
6. Юхно Арсен, поранений осколками від гранати.

Ні один поляк у с. Фалемичі не загинув, хоча В. і Е. Сємашки в своїй книзі на с. 861 пишуть, що загинуло в селі три поляки, а українців жодного.

Записано 23.04.1993 р. зі слів Шевчук (Слюсарук) Марії Петрівни, зош. 4, с. 26, 27; 2.05.1944 р. зі слів Пастушук Марії Прокопівни, зош. 4, с. 126, 127, Музичука Арсенія Пантилеєвича, зош. 9, с. 128, Музичука Анатолія Івановича, Пастущук Марії Прокопівни, зош. 10, с. 158.

Шистів

Мешканці села, забрані польською поліцією, подальша доля яких невідома:

1. Ляшук Ігор, 43 р.
2. Подзизей Пантелеймон Омелянович, 33 р.

Записано 1.07.1999 р. у с. Шистові зі слів Подзизей Віри Пантелеймонівни, зош. 11, с. 77.

Знищено 23 садиби селян (ДАВО, ф. 164, оп.1, спр. 30, арк. 113-136).
Октавин

Було до 80 дворів у 1941 році, з них дві сім’ї українців. Всі поляки виїхали за Буг, ні один поляк не загинув.

Записано 3.07.1994 р. зі слів Новосад Ганни Іванівни, Дуди Віри Прохорівни (с. Октавин), зош. 4, с. 159-160.


Зорянська сільська радаtc "Зорянська сільська рада"
Пузів (тепер Зоря)

На село було вчинено кілька нападів з Білинської бази. Перший раз в жнива 1943 р., коли було вбито 5-7 людей.

У польських джерелах згадано, що на Пузів, поряд з іншими селами, були спрямовані “наступальні акції” в листопаді 1943 р. чоти сержанта “Бистрого” (50 жовнірів) і 8 лютого 1944 р. більшого згрупування під командою поручника “Бялого”* . Відділ самооборони, сотня “Пйот­руся”, батальйон “Леха” і “Чеха” витіснили відділ УПА”* *.

Ніхто зі старожилів не пригадує, щоб у селі був “відділ УПА”, чи хоча б самооборона. Але люди згадують, що справді, в перших числах лютого 1944 р. рано-вранці на село напав великий польський загін.

Тоді загинули:

1.Блага Анісія Василівна, 55 р.
2.Виноградський Володимир Петрович, 30 р., застрелений.
3.Виноградська Марія (дружина), застрелена.
4.Виноградська Людмила, 7 р., вбита обухом сокири.
5.Виноградська Сусана, 3 р., вбита обухом сокири.
6.Виноградський (немовля, два тижні від роду, вбитий обухом сокири).
7.Виноградська Феня. 50 р.
8.Виноградська Лариса, 30 р.
9–10. Виноградські – Ірина, 7 р., Алла, 3,5 р. – діти Лариси.
11-12. Виноградські Ярослав і Ярополк по півтора роки, сім’я постріляна і спалена.
13. Виноградський Петро, 30 р., застрелений в хаті поляка вчителя Бухенека, куди втік сховатись.
14. Воєвода Тодось Антонович, інвалід з царської війни, вбитий в с. Тростянка, похований на кладовищі села Хотячева.
15. Головацька Степанка, 30 р., вагітна на шостому місяці.
16. Грицюк Леонтій, 70 р., застрелений.
17. Грицюк Олександр, 83 р.
18. Данильчук Анастазій, 78 р., закатований, порізаний, випущені кишки.
19. Данильчук (жінка), 65 р.
20.Жук – вбив поляк Краков’як Ясько в селі Дубниках.
21. Костюк Прокіп, 74 р. застрелений.
22.Лабиш Василь, 40 р. – закатований в жнива поляком із села Корчунок.
23. Лоборук Семен, 80 р. церковний староста, вбитий в жнива 1943 р.
24. Ляшук Фелько Якубович, 33 р.
25–26.Ляшук (бабуся) із внуком Костюком, 9 р., їхали з лікарні м. Володимира-Волинського взимку 1944 р., перестріли поляки та вбили.
27.Мельницький Леонтій, 33 р.
28.Мороз Віктор, 40 р., вбитий у жнива 1943 р.
29.Мосорук, 80 р., застрелений поляком з с.Корчунок.
30–32.Троцюк Павло, вбитий пострілом на санях, так і лежав, тримаючи на руках вбитого синочка, а старшенький лежав застрелений поряд на санях. Це сталося 8.02.1944 р.
33.Хилевський Сергій, 15 р.
34.Шарко Палагея, 44 р.
35.Шумовська (Хилевська) Валентина, 34 р., убита в хаті поляка Бохенека, куди втекла.
36.Щербинський Володимир Гнатович, 18 р., каліка, вбив поляк Задеревенський.
37.Щербинська Людмила Зосимівна, 47 р.
Лоборук Тихон Антонович, 50 р., поранений від пострілу поляком родом з с. Корчунок, в живіт.

Довідка з архіву: “В селі Пузові (тепер Зоря) із загаль­ного числа вбитих 50 людей убито 12 дітей”. (ДАВО, ф. 164, оп. 3, с. 11, арк.1-6).

Встановити прізвища 13 осіб не вдалося через дав­ність подій.

В селі вбито дві особи польської національності:

1.Туровчук Кароліна Станіславівна.
2.Просабчук Марія.
Записано 14.09.1990 р. зі слів Виноградського Петра (с. Зоря), Петрич (Комаревич) Ніни Володимирівни, родички Виноградських (нар. у с. П’ятидні, пізніше жила в Луцьку), зош. 1, с. 84; 27.01.1992 р. зі слів Мельницького Володимира Володимировича (с. Зоря), зош. 2, с. 37; 1.02.1999 р. зі слів Василєвої Ольги Мусіївни, Стемковської Люби Гнатівни (с. Зоря), зош. 2, с. 180; 8.06.2000 р. зі слів Ящук Мелентини Петрівни (с. Зоря), зош. 13, с. 12.

Знищено 108 хат мешканців, 141 господарська будівля (хліви, стодоли). Спалена церква. Список складений 15.07.49 р. (ДАВО, ф. 164, оп.1, спр. 209, арк. 66-183).
Верів (Вєрів)

Село нині не існує.

Жителі села, які загинули від воєнізованих польських фор­мувань, що стаціонували в селах Селиськах та Білині (з кінця січня 1944 р. – солдати 27‑ої Волинської ди­визії АК).

1. Гаврилюк Петро Назарович, 18 р., замордований 10.01.1944 р.
2.Лоборук Іполіт, 38 р.
3.Лоборук Олена, 37 р.
4.Лоборук Галина Іполітівна, 10 р.
5.Лоборук Ольга Іполітівна, 8 р.
6.Ляшук Христина, 59 р. (в кінці січня 1944 р. підвішена за руки до балки в хаті, де колись колиску чіпляли, зірвано з неї одяг, тіло різане, колоте, кров стікала в підставлені дерев’яні ночви).
7.Микитюк Феофіл Іванович, 18 р., закатований 10.01.1944 р.
8.Романюк Григорій Д., замордований 10.01.1944 р.
9.Трус Олена Іванівна, 84 р.
10.Чижевська Катерина, закатована в кінці січня 1944 р.
11.Шевчук Антон Петрович, 38 р., замордований 10.01. 1944 р.
12.Шевчук Катерина, 69 р. закатована в кінці січня 1944 р. “Ви молоді тікайте, – а ми старі, кому ми потрібні, хто нас зачепить?” – так говорили Ляшук Христина, Чижевська Катерина, Шевчук Катерина. Але старість їх не врятувала. Всі покатовані.
13.Шевчук Степан Володимирович, 18 р., зака­то­ваний 10.01.1944 р.
14.Шевчук (хлопчик, 8 років).

ДАВО, ф. 164, оп. 3,спр. 11, арк. 14.

На день перемоги у 1945 р. рідні відкопали могилу в запіллі стодоли Ліщука Гната Івановича, де було 10 трупів закатованих людей з Верова та Селисьок. Перепоховали в сад під яблуньку, а останки Шевчука Степана рідня поховала на кладовищі села Зоря. В 1970 р. дев’ять останків були перепоховані на кладовище села Зоря в спільну могилу і поставлений пам’ятник з написом: “Тра­гічно загинули 1943 р. Лисюки Семен, Михайло і Юхимія, Худий Степан, Каліся, Оля і Романюк Григорій Д., Лоборук П., Чиж М.”.

Поляки забирали жертви з хати під виглядом червоної партизанки. Макух Ясько був справжній бандит.

Записано 30.10.1992 р. у с. Селиськах зі слів Зінкевича Сергія, Зінкевич Олександри Володимирівни, Лоборук Надії Іванівни, Лоборука Никифора Тихоновича, зош. 2, с. 145, 146; 1.07.1993 р. зі слів Лисюк Надії Дмитрівни і Лисюка Володимира (родом з Вєрова), зош. 4, с. 47, 48.

У селі в роки війни спалено 29 садиб. (ДАВО, ф. 164, оп.1, спр. 212, арк. 109-144).
Ворчин

Мешканці села, які загинули від польських воєнізо­ваних формувань

№ п/п Прізвища, імена Поховані

1. Богдан Дем’ян Устилуг
2–4.Бронський Федір (з родиною); Едвардполе
5–6.Вербіцька Антоніна (з родиною); Едвардполе
7.Гловецька; Зоря
8-9.Дубінський Іван (з родиною); Зоря
10.Дячук Микола; Зоря
11.Єгер Пистимія; Тростянка
12–14. Іщук Павло (з родиною); Володимир-Волинський
15.Корчаковський Едмунд, поляк (батько поляк, мати українка) не хотів убивати українців, палити будівлі. Після кількох попереджень був убитий. Похований в Устилузі на кладовищі. Записано 5.01.2001 р. у Володимирі-Волинському зі слів Мосорука Віктора Михайловича (нар. у с. Ворчин), зош. 13, с. 80.
16.Лащ Катерина Іванівна (вкинута в колодязь) Зоря
17–18. Марчук Харитон Дмитрович (сім’я);Ворчин
19–22. Максимчук Яків Семенович (з родиною); Хотячів
23.Марчук Микола; Зоря
24–25. Мосорук Костянтин Зоря
26.Онофрійчук Микола Й.; пропав безвісти
27–29. Озимчук Антоніна (з родиною); спалені
30–32. Остап’юк Лукаш
33.Гекротюк Гнат Сидорович Залужжя
34–35. Слотвинська Параска (сім’я); Зоря
36.Трачук Антон Мартинович спалений
37.Троцюк Агропина Іванівна
38.Троцюк Август Дорофійович (вкинутий в колодязь)
39.Троцюк Хома Карпович пропав безвісти
40–41. Чижевський Олексій (сім’я); Зоря
42–44. Шандалко Роман (сім’я); П’ятидні
45.Шарко Дем’ян; пропав безвісти
46.Шарко Єва Климівна; спалена
47.Шарко Остап Ілліч Зоря
48.Адамчук Люба, 33 р.
49.Адамчук Олена, 31 р.
50–51. Боярчуки Іван Федорович, 42 р. і Софія Кузьмівна, 40 р. – подружжя замучено в жива на полі під час в’язання вівса. Раніше Іван був у полоні в німців і втік з німецького табору.
52.Котов – замучений під час жнивування на полі в 1943 р.
53.Котова – застрелена взимку, 10.02.1944 р.

54.Мосорук Юстина, 80 років – вбита і спалена.
55.Лащ Антон Тимофійович, 43 р.
56.Лащ Тимофій.
57.Троцюк, 61 р., вбитий в лісі 10.02.1944 р.
58.Троцюк Тимофій, 81 р.
59.Троцюк Дем’ян, 55 р.
60.Троцюк Терентій, 80 р.
61.Троцюк (дружина) – всі застрелені 10.02.44 р.
62.“Совєтка”, 26 р., дружина офіцера-прикордонника.
63–65. Фем’як – сім’я розстріляна і спалена 10.02.1944 р.

Записано зі слів свідків: 15.02.1993 р. Марчука Павла Адамовича, Троцюка Тимофія Тимофійовича, Мосорук (Шандалко) Олени Романівни, Шарка Олександра Пили­повича, зош. 2, с. 189-193; 23.07.1993 р. зі слів Малінкіної (Максимчук) Катерини Яківни, зош. 4, с. 64.

Сім’ї Остап’юків та Іщуків були вбиті в лютому 1944 р. Убивали поляки Садовські з села Стенжарич і грабували теж вони. Драчук Оксана Павлівна, 41 р., дочка Іщука пішла в Устилуг, що був тоді районним центром, до ко­менданта і йому розповіла, як поляки убивають і грабують українців, назвала хто і звідки. Комендант виділив солдата-німця з перекладачем і підводою поїхали в Стен­жаричі. Оксана в Садовських упізнала свого бика, барана, знайшла забрані речі і все забрала. Записано 15.07.2000 р. зі слів Сташук Віри Леонтівни (зош. 13, с. 38).

Максимчуків було шість душ: господар Яків, його дружина Олександра, три дочки – Оля (18 р.), Катерина (16 р.), Ніна (12 р.). Та ще з ними жила теща Якова і мама Олександри Оксана Франчук. Мали свою землю, будівлі, домашню живність, сад, пасіку. Господар належав перед війною до членів КПЗУ. Коли прийшли німці, то старшу дочку забрали на роботу в Німеччину.

10 лютого 1944 р. вранці почалася стрілянина з боку Вердполя, і люди кинулися тікати до Пузова. Їхали на санях, підводах, вели з собою корів, гнали телят. Шістнад­цятирічна Катя взяла в руки шнурок, на якому була нали­гана корова, і пішла через рів навпростець в Пузів, а тато з мамою й меншою сестрою возом обминали рова, щоб виїхати на дорогу, що веде до Пузова. Уже звідтіль Катя стала позирати на Ворчин і побачила, як до тата підійшло двоє людей. Зупинили, і він тут же подався назад додому. Катя й собі хотіла повертатись, але її не пустили хлопці – сусіди Женя Троцюк і Вітя Романовський. Коли втікачі зайшли до Пузова, то побачили, як з Білина від самого кла­довища і ген до шляху, що веде на Селиськи, рухається живий ланцюг озброєних людей. Перед селом заграла сур­ма. Відразу ж залунали постріли. Люди тікали через село на Турівку, далі - на Стенжаричі, Микитичі. У той день Пузів дощенту спалено, а всі, хто не втік, вбиті й покато­вані. Катя, тікаючи далі від Білина, опинилась у Русові, в мами­ної сестри, що була тут замужем. Вона вже знала, що нікого з їхньої сім’ї немає живого, але не відала, де тіла тата, мами, сестри, бабусі. На поляків стали наступати німці, і тоді вони почали тікати на Білин, у Володимир і за Буг. Селян кортіло подивитись на своє село, на погра­бо­ване чи спалене обійстя, і вони просили козаків (ма­буть, мельниківців), які охороняли п’яти­днівський міст, і під їхнім захистом подалися підводами на Ворчин. Про­їжджаючи через Вердполе, жінки стали свідками по­спіш­ної втечі поляків, побачили розкидані чи погублені речі, й одна з них впізнала матрацову наволочку, що нале­жала колись Максимчукам, а друга – їхню дерев’яну хліб­ницю, що завжди стояла на столі. Підібрали й завезли їх Каті.

Ворчинський староста Роман Терентійович Процюк із сім’єю жив у П’ятиднях. Коли поляки тікали за Буг, то він в одного з них упізнав кобилу, яка колись належала Мак­сим­чуку. Випряг її серед дороги і ще й накричав на по­ляка. Кобилу привів до Русова і віддав Каті. Ото все, що за­ли­шилось від колись заможного господарства. Дівчина про­­дала конячину й купили собі чоботи, солдатську ковдру, подушечку і ще щось з одежини, бо ж зовсім нічого не мала.

Сам староста мав жінку польку, Аделькою звалась, був добрий та чуйний. Ще за німців він попереджував людей села про всі акції, про які довідувався раніше від одно­сельчан: “Ховайтесь!” – застерігав, коли мали заби­рати продукти. “Ховайтесь!” – казав односельцям, коли плану­валася облава на молодь для відправки в Німеччину. Свого сина послав теж на роботу в райх, мовивши: “Як же я людям дивитимуся в очі, коли залишу його дома, а інших відправлю?”. Де тільки мав змогу, заступався за одно­сельців. Коли прийшли червоні “визво­лителі”, Роману за його порядність і доброту виділили 25 років і заслали в один з багатьох сибірських гулагів. Там він і помер.

Як уже згадувалось, старшу із дочок Максимчуків Олю забрали на роботу в Німеччину. Вона довідалась про те, що всю її рідню вбили поляки і тому не повернулася в село, а поїхала до чоловіка в Польщу, бо він був поляк. Під час весілля вона, плачучи, промовила: “Моїх батьків і всю рідню вбили поляки, а я виходжу заміж за поляка!” Нарече­ний страшенно налякався, його мама теж. Вони давай її впрошувати, аби більше ніколи нікому не казала, що вона українка. “І не говори по-українськи при людях”, – застері­гали. А тоді за столом якось ніхто не почув цих слів, і все зам’ялося. Вони жили в Щеціні. Чоловік Мільрачик Мечислав був добрий, спокійний, його мама, свекруха Олі, теж була доброю та щирою. Порядна та чесна сім’я. Народилося троє дітей. Всіх Оля навчила української мови, співати українських пісень. Але тільки вдома, тихо, щоб не чули сусіди.

Загинули поляки:

1.Круліковський, 53 р. – забрала поліція і здала коменданту Устилуга за переховування зброї.
2.Сулик Оксентій (Вікентій), 45 р., вчитель, офіцер польської армії. Пропав безвісти.
Записано 15.02.1993 р. зі слів Мосорук (Шандалко) Олени Романівни, зош. 2, с. 191; Шарка Олександра Пилиповича, зош. 2, с. 193.

На вербну суботу польської паски, 1944 р. німці бомбардували Білин. І відтоді поляки почали виїжджати в Польщу.

У мешканців Ворчина знищено 49 садиб. (ДАВО, ф. 164, оп. 1, спр. 212, арк. 2-67).
Корчунок

Нині не існує.

В селі в основному жили поляки. У 1940 р. в селі було до 300 дворів, з них близько 20-и, в яких жили українці.

Нищення села почалося в 1940 р., коли радянська влада виселила до 20 сімей осадників, десь біля 10 було засуджено, виїхали дві сім’ї німців до Німеччини. Шість поляків і один українець загинули при наступі німців на початку війни 23 червня 1941 р. У червні 1941 р. згоріло повністю кілька десятків дворів і з них люди виїхали, влітку 1943 р. ще згоріли будівлі українські, а весною 1944 р. мадяри майже знищили все село.

Після війни жило до 20 сімей українців, які побу­дували, підремонтували хати і допоміжні споруди. В серпні 1947 організовано колгосп. Село було визнане неперспек­тивним, здирали стріхи з хат, силою змушували залишати свої оселі, вибиратись до Ворчина, Зорі, Залужжя і Усти­луга. Починаючи з 1947 р., на місці колишнього села посаджено ліс на площі 535 гектарів.

Записано 20.02.1999 р. зі слів колишнього лісника Мосорука Віктора Михайловича, 1922 р.н. (м. Володимир-Волинський), зош. 11, с. 15.

Мешканці, які загинули з рук польських боївок:

1.Карван Йосип Якубович, 1895 р.н., 4 класи школи, 22.03.1944 р. застрілений в потилицю.
2.Сиротинська Ганна Трохимівна, 70 р., застрелена. Обох покидали в колодязь. Поховані на кладовищі села П’ятидні. Двір пограбували, забрали зерно, застрелили кабана. Керував і приймав участь у вбивствах і грабежі Балей Тадзік поляк родом з Фунди (тепер Дарницьке).

Записано 16.07.2000 р. зі слів Лігерко (Стельмащук) Марії Деонизівни, 1928 р.н. у с. Корчунок (зош. 13, с. 40); 19.08.2000 р. зі слів Карвана Сергія Йосиповича (сина) 1930 р.н. (нар. у с. Корчунок, живе у с. Залужжя, зош. 13, с. 48).
3.Дубіцький, 35 р. (родом з Ішева).
4.Дубіцька (дружина), 30 р. постріляні влітку 1943 р. Поховані на кладовищі с. Зоря.
5.Маслій, 35 р.
6.Маслій, жінка, 30 р. – постріляні влітку 1943 р.
Записано 16.04.2000 р. у м. Володимирі-Волинському зі слів Лігерко (Стельмащук) Марії Деонизівни, зош. 13, с. 40-41; 20.07.2000 р. зі слів Губерук Софії Миколаївни, 1930 р.н. (нар. у с. Корчунок, жила у с. Тростянка), зош. 13, с. 42; 19.08.2000 р. зі слів Каравана Сергія Йосиповича, 1930 р.н. (нар. у с. Корчунок, мешканець с. Залужжя), зош. 13, с. 48.

Дуже багато молодих поляків забрано на роботу до Німеччини.

Близько 10 поляків вбито німцями, три поляки вбиті весною 1944 р., ймовірно при наступі мельниківців.

Записано 20.07.2000 р. у Тростянці зі слів Губерук Софії Миколаївни (нар. 1930 р. у с. Корчунок), зош. 13, с. 42, 43.
Селиськи

У 1943-1944 рр. у селі була база польських формувань. Часто польські боївки акти терору здійснювали під вигля­дом червоних партизанів, як це було в Людмильполі і Селиськах.

Загинули мешканці села Селиськи:

1.Брудньовський Степан, 69 р., вбитий у липні 1943 р. в Лісках.
2.Брудньовська Катерина, 70 р. вбита в липні 1943 р. в Лісках.
3.Ващук Леонтій Йосипович, 13 р.
4.Дем’янчук Володимир, 55 р.
5.Дем’янчук Єлизавета, 49 р. – подружжя вбите 14.02.1944 р. в селі Пузові (Зоря) в льосі поляка Бухенека. Поховані на кладовищі с. Зоря.
6.Зінкевич Федір Гаврилович, 62 р., вбитий у липні 1943 р. у Селиськах. Похований на кладовищі с. Зоря.
7.Зінкевич Марія Андріївна, 62 р. вбита 14.02.1944 р. у с. Пузові (Зоря). Похована на кладовищі с. Зоря.
8.Корван Параска.
9.Корван Петро.
10.Корбень Надія, 53 р.
11.Курилюк Олексій Миколайович, 17 р., закатований 10.01.1944 р. в с. Селиськах.
12.Курило Прокіп Остапович, 63 р.
13.Ліщук Григорій Гнатович, 21 р., вбитий у червні 1943 р.
14.Лисюк Михайло Іванович, 53 роки, вбитий 10.01.1944 р. у с. Селиськах.
15.Лисюк Семен Іванович, 69 р., вбитий 10.01.1944 р. у с. Селиськах.
16.Лисюк Юхимка, 49 р., підвішена за руки до балки в хаті, знято одяг, різана, кров стікала в ночви під­ставлені під нею, замордована.
17.Ляшук Григорій Антонович, 33 р.,закатований 10 січня 1944 р. Сиротами залишилося четверо дітей.
18.Рекротюк Семен, 40 р.
19.Худий Степан Іванович, 38 р.
20.Худа Каліся, 37 р.
21.Худа Ольга Степанівна, 14 р., сім’я проживала на колонії Королівка на Кутку, де всі були вбиті 1944 р.
22.Чиж Йосип, вбитий.
23.Трус Олена Іванівна, 84 р.

Відразу після закінчення війни в селі було виявлено два поховання. 9.05.1945 р. розкопали могилу в запіллі стодоли Лещука Гната Івановича, де було 10 трупів, перепоховали в садку, а в 1970 р. – на кладовищі села Зоря.

Друга могила була в одного з Маркевичів, де в клуні була катівня. Після війни її теж розкопали, своїх забрали, а невпізнаних засипали. Так і була могила посеред городу до весни 1999 р., коли могила була розкопана і в ній виявилося дев’ять останків. Перепоховані на кладовищі села Зоря 4.06.1999 р.

Записано 30.10.1992 р. зі слів Зінкевича Сергія, Зінкевич Олександри Володимирівни, Лоборук Надії Іванівни, Лоборука Никипора Тихоновича, зош. 2, с. 145; 7.06.1993 р. зі слів Шуби Марії Іванівни, Клипи (Лещук) Галини Гнатівни; 14.06.1993 р. зі слів Пращерука Анатолія Михайловича (племінника Дем’янчуків), зош. 4, с. 46, 47. Див. також: ДАВО, ф. 164, оп. 3, спр. 11 , арк. 14.

Знищено 20 садиб. (ДАВО, ф. 164, оп. 1, спр. 212, арк. 109-144).



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх