,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Ніхто не говорив із українцями так ласкаво!
  • 3 августа 2009 |
  • 11:08 |
  • bayard |
  • Просмотров: 37920
  • |
  • Комментарии: 16
  • |
0
Юрій ЛУКАНОВ, Тетяна КОЗИРЄВА. — «День», 24 червня 2009 року

«Судячи з усього, візит Папи Івана Павла ІІ став дійсним струсом для нашого суспільства. Струсом глибинним як на історичному рівні, так і на рівні психіки нашого народу. Піде в небуття — не одразу, але обов’язково — ще одне старе пошарпане пугало, винайдене, аби тримати Україну подалі від сучасних магістральних шляхів людства. Численні соціологічні опитування свідчать, що всього 5% українців були налаштовані проти візиту папи. І це при тому, що православні становлять приблизно 51% віруючих країни. Іншими словами — тільки незначна частина пастви УПЦ Московського патріархату поділяє думку свого священоначалія. То ж сьогодні, завдяки приїзду Івана Павла ІІ, ми фактично проголосували за відкритість і терпимість у релігійному житті, проголосували проти середньовічної замкнутості й хуторянської обмеженості. Ці результати — дійсна радість для всіх нас. Радість і надія.
Кілька років тому Кароль Войтила, гуманіст, філософ, вчитель життя сказав своїм землякам: «Свободу не можна просто мати — її треба постійно утверджувати... Іспит мого народу на людяність, національну гідність, на європейськість триває. Не гайте часу! Не бійтеся!» До цього він постійно закликає й українців».

Клара ГУДЗИК, «День», 2001 р.

Вісім років тому саме в ці дні, з 23 по 27 червня 2001 року, нашу країну відвідував не хто-небудь, а сам антихрист. Але наші наївні співвітчизники не виявили належної пильності: вони не стали воювати з ним, а навпаки — показали найвищу гостинність. «Антихриста» навіть прийняв тодішній глава держави Леонід Кучма. У ролі представника «нечистої сили» виступив… легендарна особистість Папа Римський Іван Павло ІІ.

Антихристом його змальовували представники всіляких православних громад, які ходили Києвом походами, співали пісень і тримали у руках плакати з відповідними написами. Це все ті ж самі бабусі з палаючими поглядами, які тепер моляться проти НАТО, не розуміючи достеменно що воно таке. Вони організовані Московським патріархатом Української православної церкви для відстоювання «исконно православних земель». Їм плювати, що кількість вірних католицької й греко-католицької церков в Україні нараховується мільйонами. Найвищі ієрархи московського православ’я висловлювали невдоволення тим візитом. Це щось дуже схоже на позицію сьогоднішнього державного московського керівництва, коли воно намагається втручатися в українську політику методом брутального тиску і пошуку антихристів серед наших можновладців.

Автор цих рядків працював у прес-службі католицьких церков, яка готувала візит Папи. Я мав нагоду спостерігати за ним під час аудієнції на Площі Святого Петра у Ватикані. Він щойно виголосив промову і сидів з похиленою головою. Виглядав дуже втомленим. Здавалося навіть, що він цілковито відключився від того, що відбувалося навколо. Мене тоді мучили сумніви, як така квола людина зможе витримати п’ять днів в Україні, коли йому треба буде виступати кілька разів перед кількасоттисячними натовпами людей у Києві та Львові. Та коли Папа Іван Павло ІІ прибув в Україну — всі сумніви розвіялися. Як це не дивно, його зігнута від літ фігура випромінювала енергію. Він блискуче володів аудиторією. Коли під час зустрічі у львівському мікрорайоні Сихові раптом пішов страшний дощ, то Папа пожартував «Дощ падає — діти ростуть». А тоді заспівав пісеньку польською мовою: «Не падай, дощу, бо тебе тут не треба. Обійди гори, обійди ліси і вернися до неба!» Якщо хтось і збирався тікати від дощу, то він передумав і прослухав проповідь Папи до кінця.

Папа Римський під час свого візиту закликав до справ, які є очевидним для тих, хто хоче мира і добра, але які чомусь так нелегко втілюються у життя. Він твердив про необхідність діалогу між різними церквами. Закликав мирно співіснувати. Це так контрастувало із войовничістю московської церкви. Він нагадав можновладцям, що їх завдання полягає в тому, щоб служити народові, забезпечувати всім мир та рівність у правах. Римський архієрей закликав «чинити опір спокусі використати владу для особистих чи групових інтересів». З борта літака Папа Римський надіслав телеграму президенту України, у якій побажав, «щоб процес приєднання України до Європі та до співдружності народів продовжувався з бажаним успіхом».

І що ми маємо через вісім років? Ми вже інтегрувалися до Європи? Чи перестали воювати між собою конфесії? Чи наші люди при владі дослухалися до його порад? Відповіді очевидні — маємо те, що маємо. Та чи винен у цьому Папа Римський? Може, антихрист сидить у кожному з нас і він нам заважає?

КОМЕНТАР

Мирослав МАРИНОВИЧ, віце-ректор Українського католицького університету, правозахисник, публіцист, релігієзнавець, член-засновник Української Гельсінкської групи, організатор амністерського руху в Україні:

— Спершу мені хочеться сказати про всіх українців. Мені здається, що головне повідомлення, головний зміст усіх проповідей Івана Павла ІІ зводився до одного — не дайте сильним погубити людину. Не пригадую точно, де він сказав ті слова Володимира Мономаха — чи на летовищі, чи вже в іншому виступі... Але я пригадую собі, що це було дуже сильно. Це було сказано для України періоду Кучми, коли людина була дуже потужним об’єктом зловживань із боку влади. Сьогодні маємо іншу, але дуже подібну в цьому плані ситуацію — людина знову в нас без пошани, людиною знову маніпулюють, її інтересами знову нехтують. Отож в цьому плані українці вислухали Івана Павла ІІ, але висновків не зробили. Влада тоді попорадувалася на тлі Івана Павла ІІ, але продовжила робити свої справи, що й довело згодом до помаранчевої революції. Тому уроки Івана Павла ІІ все ще актуальні для нас, ми їх все ще не засвоїли. Якщо ж говорити про львів’ян, то мені пригадується перший тиждень після паломництва Івана Павла ІІ до Львова. Згадую, якими чемними були водії, якими чемними були продавці, як уступали одне одному дорогу, як допомагали одне одному, якими зичливими ми всі були. Це було вражаюче, всі дивувалися, багато людей зауважували такий наслідок — всі хотіли бути кращими. Але дуже швидко маховик звичайного нашого життя знову повернув нас на старі пази — в звичному режимі зневажаємо одне одного, є агресивними одне до одного... На жаль, і в цьому плані можу сказати, що візит Івана Павла ІІ залишився поки що у нашій пам’яті як оаза гарного духовного просвітлення, що відійшла, залишилася позаду оазою, а ми далі живемо в пустелі. Так само залишилася позаду оаза майдану — світлою плямою любові на тлі загальної нелюбові. Але я не хотів би, щоб із тих двох моїх висновків ви зробили висновок про те, що візит Івана Павла ІІ був надаремно. Ні, і це очевидно! Я думаю, що, скажімо, помаранчева революція непрямими зв’язками, але все-таки пов’язана з візитом Івана Павла ІІ. Це є дві спроби жити краще, жити морально, спроби, які поки що не утвердилися в нашому житті, спроби, які все ще тривають і... відходять, напливають на наше життя, як морські хвилі. Проте ці спроби дуже важливі, й я щасливий, що вони були в нашому національному бутті, тому що це є ті віхи, які складають долю нашого духовного зростання.


ссылка



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх