,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Однострой
  • 2 июня 2009 |
  • 17:06 |
  • bayard |
  • Просмотров: 83364
  • |
  • Комментарии: 12
  • |
0
Однострой

Однострой

Однострой

Однострой

Однострой[center]
[center]Однострой



Через віки дійшли до нас згадки і про уніформу українських збройних формувань — козаків Запорізького Війська XVII століття та руського ополчення 1848 р. у складі Австрійської імперії. Мали власні однострої Українські Січові Стрільці, вояки Армій УНР та ЗУНР, українські парамілітарні формації міжвоєнного періоду (загони УНДО, “Чорноморська Січ”, “Пласт”) та вояки “Карпатської Січі” (1938 р.).

Після поразки визвольних змагань у 1920 р. українські збройні сили припинили своє існування, але військовики-українці не відкинули ідею збройної боротьби за власну державу. У 1921 р. було створено нелегальну Українську Військову Організацію, а згодом (у 1929 р.) — Організацію Українських Націоналістів, які ставили собі за мету встановлення незалежної соборної національної держави шляхом національної революції.

ОУН постійно проводила військово-вишкільну роботу серед своїх членів і прихильників, приділяючи їй велику увагу. Значною мірою ця робота активізувалася у 1940 р., коли Революційний Провід розпочав підготовку зі створення майбутньої національної армії, яка мала би взяти участь у війні Німеччини проти СРСР — війні, що давала шанс відновити незалежну Українську державу. Було проведено облік усіх військовиків, організовано вищі військові курси для фахових старшин, старшинські та підстаршинські вишколи, нелегальні табори для навчання військової справи української молоді тощо.

Природно, що розглядалося також і питання уніформи для всіх родів української армії і поліції. На одному із засідань РП ОУН референт пропаганди С. Ленкавський подав проект уніформи і відзнак, у розробці якого взяли участь митець Едвард Козак, маляри С. Дядинюк, Семків, М. Черешньовський, театральний майстер М. Чирський і Лев Лепкий. Серед іншого Е. Козак подав проект спрощеної зубчатки на комір (на зразок УГА), яка мала різні кольори для різних родів військ: піхота — синій, кавалерія — жовтий, артилерія — червоний, летуни — білий, технічні частини — чорний. Роман Шухевич, який брав участь у нарадах, запропонував проекти мазепинок з відзнаками — тризубами1. З об’єктивних причин ці проекти не були втілені в життя, лише частково реалізувалися в однострої української порядкової поліції в Генеральній Губернії.

Згідно з планами провідників ОУН, головна збройна боротьба українського народу повинна була розгорнутися у формі всенародного антирадянського повстання, піднятого спеціально сформованими на території УРСР підпільними повстанськими групами. Для них були розроблені таємні інструкції під загальною назвою “Боротьба й діяльність ОУН під час війни”, які складалися, крім інших, з розділів “Військові інструкції” та “Інструкції Служби безпеки”. У “Військових інструкціях” давалися вказівки і щодо уніформи повстанських загонів: від самого початку їх організації необхідно було намагатися однаково обмундировувати та озброювати поодинокі відділи в захоплену радянську уніформу або, за її відсутності, — хоча б в однаковий цивільний одяг. Передусім необхідно було виготовити синьо-жовту опаску шириною 10—15 см для ношення на лівому рукаві. Вояки окремих відділів по можливості повинні були мати й однакове накриття голови — “інакші шапки”, або “перемальовані шеломи”. Інструкціями передбачалося також застосування спеціальних відзнак для старшин та підстаршин: першим необхідно було мати на комірі обшитий білим полотном ріг кляпи (лацкана), а другим — білу стрічку на кляпі2. У документі було вказано, що в обставинах, коли неможливо буде створити свою армію, підпільники повинні у крайньому разі, “переформуватися на горожанську міліцію”, організація якої передбачалася “Інструкціями Служби безпеки”. Щоб відрізнити міліцію, пропонувалося виготовляти синьо-жовті або білі пов’язки з написом “Народна міліція”3.

Після вторгнення німецької армії на територію України в західних її областях, відповідно до планів Революційного Проводу ОУН було створено загони Української Національної Революційної Армії, що об’єднували до 4-х тисяч осіб. Бійці, що мали на рукавах синьо-жовті або блакитні пов’язки з написами “Українське військо”, “УА” (Українська армія), встановили контроль в 11-ти районних центрах і в десятках менших населених пунктів. Однак німці вдалися до акцій роззброєння оунівських загонів, і більшість їх членів перейшла до відділів Народної міліції.

Новостворена порядкова служба не отримала власного однострою, але деякі характерні елементи зовнішнього вигляду (шапки-мазепинки з тризубами, шапки-петлюрівки, синьо-жовті погони та петлиці, опаски на рукавах) виконували функцію відзнак (світлина 1).

Ще деякий час в українців зберігались надії на створення власної армії. У Рівному було створено 1-й курінь Українського війська ім. Холодного Яру, а в Луцьку — Відділ особливого призначення ім. Є. Коновальця. Але вже восени рівненська частина була переформована в поліційну школу, а луцький відділ — у “Господарський курінь”, хоча деякий час вони ще зберігали український характер — мали однострої з українськими відзнаками та тризубами (світлини 2, 3).

У Станиславові в листопаді 1941 р. також було оголошено набір українців у національні бойові частини. Із тисяч добровольців, що зголосилися, лише невелика кількість людей була відібрана і включена у вермахт. Ширились чутки про те, що в Берліні створюється національна армія і що “вже пошито двісті тисяч одностроїв для українських вояків”4.

Однак дійсність була іншою. Військові загони були розформовані, народна міліція проіснувала лише до листопада 1941 р., а репресії проти командного складу міліції та керівників ОУН змусили крайових лідерів перевести весь злегалізований актив у підпілля і перейти до протинімецької ді­яльності.

Уже в липні 1941 р. окружними проводами ОУН було наказано збирати і магазинувати зброю, боєприпаси, одяг, білизну, взуття тощо. Влітку 1942 р. у відповідь на німецьку сваволю почали створюватись самооборонні боївки. Восени того ж року кількість подібних відділів зросла настільки, що вже відкрито говорили про армію.

Після початку офіційного творення збройних відділів УПА наприкінці 1942 р. (згідно з наказом УГВР, з 1947 року днем створення УПА визначено 14 жовтня — Свято Покрови), із збільшенням кількості людей у підпіллі постало важливе питання матеріального забезпечення повстанських сил. У нормальних державних умовах не важко забезпечити армію всім необхідним. На те працює весь державний апарат. Однак в умовах, у яких доводилось діяти армії підпільній, усе було набагато складніше.

У початковий період відділи використовували господарчі запаси ОУН, що збиралися віддавна. Основною ж матеріальною базою було українське населення.

Згодом для полагодження побутових потреб було організовано мережу підпільних майстерень-цехів для виготовлення всього необхідного, у тому числі — уніформи та іншого одягу.

Крім створених відділів УПА, існували ще воєнізовані відділи, які формально не входили до УПА, але виконували важливі завдання самооборони, розвідки, охорони господарчих підприємств, транспорту та ін. Вояки цих відділів повинні були бути обмундировані та одягнені відповідно до сезону, тож від самого початку розбудови військової господарки пильну увагу звернено на організацію дрібного промислу.

У кожному районі по селах створювалися невеликі підприємства, на яких працювали ремісники різного профілю: ковалі, столяри, колодії, муляри, стельмахи, кравці, шевці тощо. Виконання замовлень для УПА, таких як пошиття одягу, взуття та ін., переважно компенсувалося харчовими продуктами, збіжжям, сіллю. У кравецьких майстернях (як, наприклад, у Дермані) з пофарбованого в зелений колір полотна шили однострої, у шевських цехах зі шкіри, що поставлялася з гарбарень, виготовляли взуття. По селах збирали вовну, яку звозили до майстерень і підготовляли до прядіння (така фабрика була, наприклад, у селі Кусничах Турійського р-ну). Потім вовну розвозили по селах, де дівчата її пряли. З готових ниток, відісланих до інших майстерень, виробляли для УПА светри, рукавиці та інші теплі речі. Як писав полковник М. Омелюсік, “…відділи УПА, які не могли спиратись на влаштовані державною владою господарські бази засоблення у всі необхідні господарські засоби, — мусіли спиратись виключно на місцеві, як харчування, так і різні господарські речі, як взуття, одяг тощо. З липня 1941 р. українська міліція використовувала, як правило, стару радянську уніформу або виготовлену індивідуально за зразком польських чи німецьких мундирів. Голови покривали переважно саморобними шапками-мазепинками або каш­кетами, які згодом отримали назву “петлюрівки”. Пізніше українська допоміжна поліція отримувала литовську, чеську, голландську уніформу, а в 1942 р. з Німеччини було доставлено 2 млн чорних уніформ СС, що були зняті з ужитку в 1939 р. і використані для обмундирування допоміжної поліції в рейхскомісаріатах “Остланд” та “Україна”. Від 1943 р. служба порядку вже використовувала уніформу німецької поліції. Тому і в УПА того ж року з’явилися різні однострої і не можна було зустріти вояків, одягнених однаково (світлина 4).

З початком активних військових дій проти німців організовувались акції для здобуття зброї та одягу зі складів, транспортів, що йшли на фронт, а найчастіше уніформу добували в бою. Про одну з акцій, що відбулася 29 серпня 1943 р. на дорозі біля села Крупець на Дубенщині, знаходимо таку згадку: “Спалено дві машини, третю забрано цілою… З машини забрано 98 пар чобіт військових, 73 шт. штанів, 74 мундури, понад 1000 шапок військових і ще деякі речі”


ссылка







Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх