,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Криза надспоживання
  • 5 ноября 2008 |
  • 12:11 |
  • kasi |
  • Просмотров: 44722
  • |
  • Комментарии: 2
  • |
0
Криза надспоживання

Щоб бачити перспективи кризи і здолати її, слід зрозуміти суть кризи, правильно її називати, відкрито прогнозувати її розвиток та діяти достатньо широкими засобами для подолання, а не зводити все винятково до монетарних механізмів.

Як виникає криза надспоживання?

Минулі світові кризи були або кризами надвиробництва (як от в 30-тих роках ХХ століття) або кризами перерозподілу капіталу на різних ринках (наприклад, на ринку енергоносіїв у 70-ті роки ХХ століття), або кризами виникнення нових ринків (як от "криза доткомів" в 2000-му році).

Криза перевиробництва, якщо говорити просто, пов’язана з тим, що товарів та послуг виробляється більше, ніж люди можуть купити та спожити. Кризи перерозподілу капіталів в деякому існуючому секторі економіки виникають тоді, коли починається чисто суб’єктивний перерозподіл капіталів між корпораціями та/чи країнами.

Кризи переінвестування виникають тоді, коли на ринок починають виходити нові сектори економіки, де інтенсивні інвестиції через початкову їх штучно роздуту привабливість не підтверджуються зростанням споживання.

Починаючи з 60-тих років ХХ століття кризи перевиробництва починають пом’якшуватися широким розвитком масового кредитування. Але кризи продовжують виникати — вже як результат чисто суб’єктивних спроб перерозподіляти капітали на ринках.


Така криза виникла в 70-ті роки ХХ століття. Коли спроби перерозподілу капіталів нафто-газовими країнами Близького Сходу показують їм, що насправді ніякого перерозподілу не можна зробити, бо зароблені кошти знову тікають туди, де розвиток економіки вищий, вони перестають різко робити такі спроби, хоча і продовжують намагатися перерозподіляти поступово.

Вже починаючи з 80-тих років ХХ століття кризи надвиробництва практично відсутні, а підвищення цін на енергоносії вже не створює криз. Одначе світ починає стикатися з новим типом криз. Чому так відбувається?

Це пов’язано з тим, що в 90-ті роки ХХ століття виникають нові сектори економіки, які геть зовсім не пов’язані з виробництвом матеріальних товарів та послуг — в фінансовому секторі виникають деривативи та так звана Інтернет-економіка.

Деривативи, тобто похідні фінансові інструменти, коли актуальні гроші використовуються одночасно в різних місцях та/або в різний час, і Інтернет-економіка, тобто різні економічні операції через Інтернет, створюють віртуальні гроші, які не підкріплені товарами та послугами, але можуть бути конвертовані в кредитні зобов’язання під застави реальних товарів та послуг.

Так звана "криза доткомів", тобто Інтернет-компаній з окремими Інтернет-адресами, які ведуть електронний бізнес, мала місце в 2000 році, і вона була пов’язана з надмірними інвестиціями в Інтернет-економіку, які не могли бути підтверджені відповідним зростанням споживання чистих Інтернет-продуктів.

Хоча криза і вдарила по Інтернет-економіці, вона не призвела до її повного знищення, просто вимоги до ліквідності Інтернет-проектів підвищилися.

Саме ці віртуальні сектори економіки призводять до збільшення загальної маси грошей, що не підтверджена матеріальними товарами та послугами. Оскільки кількість грошей різко збільшується, виникає можливість для банків видавати все більше кредитів, бо ці гроші знову швидко повертаються в економіку.

Тобто віртуальні гроші через банки обмінюються на кредитні зобов’язання тих, хто хоче витратити ще незароблені гроші на реальні товари та послуги. Це зумовлює повну неможливість криз надвиробництва, і породжує нові можливості для бізнесу — масове шалене, нічим необмежене, кредитування та, відповідно, — споживання.

Тобто деривативи, що були спочатку інструментом міжкорпоративного та міжбанківського ринку, стають інструментами ринку індивідуальних споживачів.

Щоб видавати більше кредитів індивідуальним споживачам, потрібно було серйозно змінити декілька засадничих підходів в усьому світі.

По-перше, переконати корпорації різних секторів економіки, що продавати товари та послуги в кредит не менш вигідно, ніж продавати їх безпосередньо.

По-друге, переконати уряди різних країн, що брати кредити вигідно (бо берете і знімаєте вершки ви, а розплачуються ваші наступники, на яких і вішають усіх собак).

По-третє, створити зв’язку маркетинг-реклама, де маркетинг прогнозує нові потреби, а реклама одразу говорить про те, що у споживача такі потреби вже є, тобто створюється маркетингово-рекламний маховик, який підганяє розвиток споживання.

Все це було зроблено за 90-ті роки ХХ століття. Так було створено світ "інтенсивного розвитку споживання". Реклама просто шаленіє від надмірного втовкмачування у мізки: споживай більше, споживай одночасно багато товарів та декілька послуг; відпочивай не раз на рік, а декілька разів; бери кредити, бери великі кредити, бери декілька кредитів; люби гламур, змінюй менш гламурні речі на більш гламурні.

І споживачі майже всі споживали, брали кредити, любили гламур і хизувалися цим, витрачаючи дедалі більше ще не зароблених грошей.

Так було закладено умови нинішньої кризи.

А тепер — розплата і похмілля. Ця криза — не фінансова і не пов’язана з надвиробництвом у фінансовому секторі. Сам по собі фінансовий сектор не може видавати стільки кредитів, як це відбувається сьогодні, без мартекетингово-рекламного комплексу.

Отже це — системна криза надспоживання (російською — кризис перепотребления, англійською — crisis of overconsumption).

Вона охоплює всі сектори суспільства — виробництво матеріальних та віртуальних товарів та послуг, фінансовий сектор, маркетингово-рекламний комплекс, урядові політики, сфери державних послуг, зокрема, галузь освіти, медицини, пенсійного забезпечення та військову сферу.

А також суспільні очікування, які досі формуються інтенсифікуючою споживання рекламою та неадекватними урядовими заявами про те, що це фінансова криза, та про те, що її можна подолати монетарними засобами.

Чому важливо правильно називати кризу та попереджати про її наслідки?

Здавалося б, ну яка різниця, як цю кризу називати — криза, то й криза, будь-яка криза погана. Але називати кризу "фінансовою" це означає дезорієнтувати людей. Бо вони продовжуватимуть думати, що ця криза пов’язана винятково з негараздами в банках та з курсом валюти. Така дезорієнтація вже призводить до масових фрустрацій, відчаю, депресії і може призвести до поламаних людських доль.

Кризу прямо і відкрито потрібно називати такою, якою вона є — кризою надспоживання. Правильна назва вказує на суть походження кризи і вірно орієнтує людей на дії. Раз це криза надспоживання, то маємо обмежити надмірне споживання

Маємо переглянути мотивації людей до праці. Влада має чесно та недвозначно сказати: ні — розкошам, ні — розвагам, ні — гламуру; обмежте надмірне споживання; якщо ви взяли багато кредитів, поверніть або кредит, або заставу, хоча б частину, а держава — гарантує допомогу банкам щодо інфраструктури реалізації заставних товарів на ринку.

Якщо не зробити цього сьогодні, то вже через місяць матимемо лавиноподібний процес відмови від сплати за кредити.

В ситуації кризи потрібно завжди говорити правду і обов’язково попереджувати про наслідки паніки, що може виникнути від різкої реакції людей на правду. Людям потрібно довіряти інформацію про майбутнє. Більше того, паніка зазвичай виникає від недовіри до влади, а не від адекватно змальованої перспективи розвитку подій.

Чому люди забрали гроші з банків? Тому що публічна позиція влади з цього питання була відсутня, а не тому, що в банків почалися труднощі.

Чому почався ажіотаж на ринку валюти? Через абсолютно непродуману позицію Голови Нацбанку, який заявив, що до Нового року долар буде коштувати 6 гривень, а не через відсутність доларового резерву у Нацбанку. Отже поки що кризу створює влада, а не економічна ситуація як така.

Окрім того, в попередній статті "Світ змінюється", на перше місце серед базових процесів та серед інструментів боротьби з кризою поставили рекламу. Коментатори та колеги поки що дуже неохоче взагалі дослухаються до такого підходу.

Звичайно, якщо вважати, що це криза фінансова, то ваші дії будуть адекватні фінансовим процесам — тобто монетарними. Якщо ви починаєте розуміти суть кризи як надспоживання, то робота зі змістом реклами вам не здаватиметься нісенітницею.

Отже правильні дії влади полягають у тому, щоб запросити копірайтерів, рекламодавців та телевізійників і повідомити їм, що зміст маркетингових послань у рекламі не повинен бути спрямований на надмірне споживання, на зростання розваг та відпочинку, на просування гламуру.

Навпаки, зміст реклами має обумовлювати помірне споживання, зменшення розваг та відпочинку, вибір не гламурних, а функціональних товарів та послуг.

Якщо неправильну назву та суть кризи населення через свою некомпетентність не зможе закинути владі, то експерти, а головне — бізнес, їй цього не пробачить. Це означає, що владі потрібно вірно зорієнтувати бізнес.

Тобто, від влади потрібні чіткі послання для бізнесу: спрямовуйте бізнес на внутрішню ліквідність продукції металургії та хімії; орієнтуйтесь на відновлення тих структур економіки, які лінувалися створювати раніше: машинобудування, будівництво мостів та залізниць, будівництво житла на засадах лізингу, а не кредитування, де гарантом виступатиме держава.

Згортайте виробництво гламурних товарів та послуг; спрямовуйте діяльність на розвиток інфраструктур, де держава буде вас підтримувати.

Нарешті найголовніше — невірно зрозуміла суть кризи та її невірна назва призводить до того, що використовуються для її подолання винятково економічні теорії, навіть вужче — фінансові теорії, і навіть ще вужче — монетарні теорії.

Звичайно, якусь частину кризи можна подолати економічними, ще меншу — фінансовими, і дуже малу частину — монетарними інструментами. Але якщо діяти тільки цими інструментами, то кризу не подолаємо.

Отже сьогодні потрібно чесно сказати, що в Україні немає адекватної теорії, яка би дозволяла зрозуміти та подолати кризу. Розвиток та загострення цієї кризи буде пов’язаний саме з цим — влада та експерти будуть застосовувати наявні економічні теорії та відомі фінансово-економічні засоби.

І лише, коли влада зайде в глухий кут, вона буде готова до якихось теоретичних інновацій або буде зметена силовим чином більш компетентною владою.

Коли ви чуєте слова "фінансова криза", знайте, що або їх говорить некомпетентна людина, або вам брешуть, або вами маніпулюють.

Що робити далі?

Перш за все, потрібно вже зараз почати розробляти теорію сучасної світової кризи, яка би дозволила діяти досить широкими економічними, політичними, соціальними та культурними засобами, щоб її подолати. І в цьому, перш за все, має бути зацікавлений бізнес, бо влада, працюючи в режимі авралу, поки що неспроможна думати про майбутнє.

Але є деякі фундаментальні засади кризи, розуміння яких значним чином впливає на кризу.

Перш за все, під час кризи та рецесії, не можна підвищувати ціни, тарифи та податки. Звичайно це дуже хочеться зробити. І аргументи зрозумілі — люди забрали гроші з банків, їх треба повернути в економіку.

Але робити цього за будь-яких обставин не можна. По-перше, люди цих грошей не віддадуть. Підвищите ціни, будуть шукати щось дешевше, або взагалі відмовлятися від даного сегменту товарів.

Підвищите тарифи, це призведе до масштабної кризи неплатежів. Підвищите податки, люди шукатимуть способи, як уникнути оподаткування або просто не платитимуть.

Під час кризи це відбувається тому, що люди, які забрали свої гроші, вже самі придумали їх використання: на якусь частину вони купили товари довгострокового вжитку, а якісь тримають на життя або на "чорний день".

Ці гроші — це їх персональна або сімейна перспектива. Втрутитися в їх перспективу з боку держави чи бізнесу означатиме налаштувати їх проти держави чи бізнесу.

Більше того, підвищення податків та тарифів не тільки не вирішує головного завдання — повернення грошей до економіки — але і створює додаткові проблеми: підвищення тарифів створює лавиноподібне підвищення цін.

Зрештою, скільки грошей отримає державний чи міський бюджет через підвищення тарифів, скільки ж і втратить на підвищенні цін, що залежать від цих тарифів. Підвищення цін з боку виробничих компаній призводить до зменшення закупівлі товарів цих компаній, а це, в свою чергу, змушує їх скорочувати робочі місця, тобто вигоди ніякої, а соціальна напруга зростатиме.

Підвищення податків у короткостроковій перспективі може дати зростання їх надходження, але вже через місяць це призведе до зростання безробіття та виникнення нових способів уникнення підвищеного оподаткування.

Отже в ситуації кризи найкращий вихід — замороження цін, податків та тарифів, повернення вже підвищених цін та тарифів після початку кризи, до попереднього рівня. Економіку і так лихоманить, будь-які зміни цінових, податкових та тарифних параметрів не вирішують завдань, які при цьому ставляться, а лише погіршують ситуацію.

Спокуса для чинної влади перекласти видатки, пов’язані з подоланням кризи, на залишки працюючої промисловості та підприємців, а також звичайних громадян, шляхом підвищення тарифів, пояснюється тим, що носії цієї влади є лідерами гламурного споживання.

Саме вони першими запровадили моду на надлишково дороге житло, автомобілі, одяг, курорти. Це споживання чиновників-депутатів-бізнесменів живилося значним чином корупцією та тіньовою економікою.

Їм не хочеться відмовлятися від цього, а доведеться.

Підвищуючи тарифи, вони демонструють не лише прагнення зберегти для себе, через тіньовий перерозподіл, докризовий спосіб життя, але і свою власну неадекватність та некомпетентність.

Саме з цієї ж причини держава, як уряд, теж має обмежити своє надспоживання. Це означає, що брати будь-які зовнішні кредити під час кризи є не просто безумство, це політична помилка. Під час кризи брати зовнішні кредити означає брати на себе зобов’язання, які з точки зору сьогоднішнього дня, здаються здоланними, але можуть бути зовсім нездоланні в післякризовий період.

Звичайно, гіперінфляція світових валют може допомогти в повернені кредиту, якщо станеться. А якщо не станеться? Якщо навпаки гіперінфляція гривні буде такою нищівною, що навіть десята частина нинішнього зовнішнього боргу буде для нас непідйомна щодо його обслуговування та повернення?

Більше того, під час кризи будь-які кредити надзвичайно швидко використовуються. Отже це дозволяє уряду ще деякий час не робити кардинальних змін в економічній політиці, тобто запас монетарної ліквідності створює хибне уявлення про стан економіки. В такій ситуації взятий у МВФ кредит краще комусь позичити — це найкраще, що можна з ним зробити.

Існуюча структура органів влади не здатна подолати цієї кризи. Вони збираються скоротити кількість людей, які працюють у державному апараті на двадцять відсотків, в той час, коли слід скорочувати видатки на утримання апарату на двадцять відсотків — погодьтеся, це не одне і те ж, бо скорочення людей не означає аж ніяк зменшення видатків на державний апарат.

Те, що пропонується, призведе до вимивання найменш політично-захищених службовців нижнього рівня, які найближчі до громадян, вони ж часто є людьми старшого покоління та носіями чиновницької компетентності.

Нове покоління високопоставлених чиновників, які отримали свої посади через родинні зв’язки та близькість до політичних партій та бізнес-груп, більш зубате у відстоюванні власних інтересів. Але менш сумлінне та відповідальне. От саме їх і слід скорочувати, а не рядових виконавців.

Українці стоять також перед необхідністю змінити управлінські підходи до економіки країни. З точки зору ліквідності економіки цілої країни, існує два розрізнення: внутрішня та зовнішня ліквідність країни, монетарна та немонетарна (промислова, інфраструктурна та інноваційна) ліквідність країни.

Зовнішня ліквідність означає, що активи країни мають попит на зовнішньому ринку, внутрішня — на внутрішньому. Монетарна ліквідність досягається виняткового фінансовими механізмами, немонетарна – структурною перебудовою економіки, розвитком інфраструктури та інноваціями (розвитком науки та технологій).

Перший урок кризи — зовнішня ліквідність країни повинна конвертуватися у внутрішню, тобто країна повинна бути здатною швидко переорієнтовувати всю свою продукцію на внутрішнє споживання.

Яку б зовнішню ліквідність не мали ті чи інші сектори економіки та яких впливових олігархів вони не породжували б, справжня їх ліквідність є внутрішньою. Інакше кажучи, олігархи, що працювали на зовнішній ринок, тепер сподіваються на допомогу цілої країни.

Держава звичайно має допомогти, але нехай власники металургійних та хімічних підприємств пам’ятають про те, що прибутки від експорту продукції металургії та хімії вони не використовували для модернізації технологій та підвищення зарплати, а спрямовували на власне споживання та корупційне політиканство.

Другий урок кризи: дерибан та проїдання зароблених на експорті коштів смертельно небезпечний в ситуації кризи. Експортна орієнтація економіки в докризовий період могла б бути тимчасово виправданою, коли країна здійснювала б в цей час структуру перебудову економіки та інфраструктурний розвиток.

Але зароблені на експорті гроші проїдалися та розкрадалися, що вже призводить до вкрай важких наслідків. Отже, потрібно наново збудувати економіку для внутрішнього споживання.

Третій урок кризи: державна політика скорочення машинобудування, знищення науки, відмови від інновацій, стимулювання втечі мізків за кордон — масштабно, кардинально, різко знижує немонетарну ліквідність країни та здатність опиратися кризі.

Політики витіснили тих людей, які могли б не допустити кризу чи ефективно протистояти їй. Отже підвищення внутрішньої ліквідності країни повинно бути здійснене через підвищення промислової, інфраструктурної та інноваційної ліквідності, а не через підвищення винятково монетарної ліквідності.

Четвертий урок кризи: підвищення монетарної ліквідності країни не породжує немонетарної її ліквідності, якщо нема політичної волі та стратегії кризових дій.

Криза — це шанс. Саме зараз можемо зробити структурну перебудову та бюджетну революцію в країні. Саме зараз можемо відтворити машинобудування, закласти розвиток інфраструктури, провести управлінську, територіальну та соціальну реформи.

Саме зараз можемо почати відроджувати науку та запроваджувати інноваційні підходи. Але якщо влада буде і далі діяти в авральному режимі, вона приречена. Не хотілося б, аби доля влади спіткала і суспільство.

Сергій Дацюк, Костянтин Матвієнко, Корпорація стратегічного консалтингу "Гардарика",
http://www.pravda.com.ua/news/2008/11/4/83931.htm



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх