,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Захист національної мови. Досвід європейських держав
  • 24 января 2010 |
  • 00:01 |
  • Batman |
  • Просмотров: 330978
  • |
  • Комментарии: 34
  • |
0
Захист національної мови. Досвід європейських держав

Ідея цієї статті виникла у мене після ряду заходів, вжитих ГО „Люстрація” у напрямку українізації закладів громадського харчування нашої столиці, а також у громадських та публічних місцях. Виявилося, що наше мовне законодавство недосконале - на 18 році незалежності ми і далі послуговуємося Законом України “Про мови в Українській РСР” від 28 жовтня 1989 р. Що це: неповага до титульної нації чи свідомий лінгвоцид українців? Спробуймо пригадати нашу історію та проаналізувати досвід європейських держав.
За підрахунками науковців, за всю історію української мови було прийнято понад 200 законодавчих актів, які різною мірою обмежували права української мови. Цей жорстокий мартиролог започаткував Петро I, видавши в 1720 році указ про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних, правопис яких слід було узгоджувати з російським. У 1753 році указом Катерини II було заборонено викладати українською в Києво-Могилянській академії, у 1808 закрито Руський (слово “руський” використовувалося як синонім до слова “український” до середини 19 століття) інститут Львівського університету, на двох факультетах якого було викладання українською мовою.
У 1863 році з’являється сумнозвісний циркуляр міністра внутрішніх справ Валуєва про заборону друкування літератури українською мовою, якої “не было, нет и быть не может”. Навіть у таких умовах українська інтелігенція знайшла вихід: літературу друкували за кордоном і ввозили в Україну. Але Емський указ 1876 року поклав цьому край.
Політику законодавчих обмежень української мови продовжив радянський уряд. Так, у 1938 році виходить постанова про обов’язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР, а всього через 20 років з’являється малопомітне положення про вивчення другої мови за бажанням батьків і учнів. Положення не відміняло постанови 1938 року, а отже, фактично робило російську мову обов’язковою для вивчення, українську ж - необов’язковою навіть для корінних українців.
З цього погляду двомовна ситуація, що склалася в Україні, суттєво відрізняється від європейських стандартів.
Російська мова практично витіснила українську з міст центральної і східної України, в тому числі і з української столиці. На телеканалах України абсолютно переважає російськомовна продукція. Майже цілком витіснено українськомовну культуру з радіо, особливо FМ-ефіру.
У 2002 році в Німеччині в розрахунку на одного жителя було видано 12 книг німецькою мовою, у Польщі польською 8, російською на одного росіянина 3,5 книги і одну книгу на трьох українців. Книжковий ринок України на 92% окуповано дешевими російськими книжками.
Правові норми, що регулюють порядок застосування мов в Україні, містять Конституція України, Закон України “Про мови в Українській РСР” від 28 жовтня 1989 р., Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 р., а також інші законодавчі акти, зокрема закони України “Про національні меншини в Україні” від 25 червня 1992 р., “Про освіту” в редакції від 23 березня 1996 р., “Про вищу освіту” від 17 січня 2002 р., “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р., “Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 р., “Про видавничу справу” від 5 червня 1997 р., “Про рекламу” від 3 липня 1996 р., “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 р. зрештою “Закон про мови…”(1989), постанова Кабінету Міністрів від 2 жовтня 2003 р. “Про затвердження програми розвитку і функціонування української мови на 2004 - 2010 роки” Концепція державної мовної політики в Україні (проект 2006).
Правовий статус української мови сьогодні визначає Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року. У статті 10 Конституції записано: “Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом”.
Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 р. було прийнято у справі за поданням 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень ст. 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також використання української мови в навчальному процесі в системі освіти.
Згідно з цим рішенням, державною (офіційною) мовою є “мова, якій державою надано правовий статус обов’язкового засобу спілкування в публічних сферах суспільного життя”. У першу чергу, це сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (мова роботи, актів, діловодства і документації, мова взаємовідносин цих органів тощо).
На думку суддів Конституційного Суду, той факт, що статус державної мови Конституція України надала українській мові, “повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено у преамбулі Конституції - нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі”.
Перший закон про мову був прийнятий ще 1989 року Верховною Радою Латвійської РСР. Він передбачав обов’язкове використання латиської мови у громадських місцях; встановлював трирівневу систему володіння мовою; обмежував використання іноземних мов (себто російської) у громадському та приватному секторах. Закон також заборонив використання двомовних (російсько-латиських) вивісок, крім туристичної та культурної сфер. У принципі, закон встановив правило, що будь-хто, завітавши до приватної установи (наприклад, магазину чи перукарні) має право питати й одержувати відповідь латиською мовою.
Контролює виконання мовного законодавства Державний мовний центр - інституція, що призначена бути охоронцем державної мови. Центрові підпорядковуються 18 мовних інспекторів Латвії, 9 з яких працюють у Ризі. Центр було сформовано 1992 року, він має справу з усім - від друку підручників латиської мови до мовних інспекцій вулицями міст. Інспектори або реагують на скарги, або проводять вибіркові перевірки в установах чи магазинах. Так, інспектор може влаштувати перевірку знання мови тих працівників, для яких вона не є рідною, на робочому місці. Всі такі працівники зобов’язані мати мовний сертифікат одного з трьох рівнів: найвищий рівень володіння мовою має бути у депутатів парламенту, лікарів, власників приватних підприємств - у тих, хто займає високу позицію у суспільстві; середній - у робітників та працівників сфери послуг; нижчий - у представників професій, що не вимагають спілкування (сміттярі, водії автобусів тощо).
Які порушення можуть бути виявлені і яке чекатиме на порушників покарання? Так, підроблений мовний сертифікат обійдеться його власнику у 50 латів ($86). Власнику приватного підприємства неволодіння латиською мовою обійдеться у 116 латів ($200). Ліки, що продаються без інструкції державною мовою, стануть причиною штрафу у 58 латів ($100), накладеного на аптеку.
1995 року у Литві був прийнятий Закон «Про державну мову» та закон про втілення в життя «Закону Литовської Республіки про державну мову». Тут названо основні сфери вживання державної мови, регламентована її охорона та контроль, а також правова відповідальність.
Уряд Литовської Республіки затвердив Програму вживання та розвитку державної мови на 1996-2005 роки й щороку виділяв кошти для її реалізації. 1995 року дві установи - Державна комісія литовської мови та інспекція мови - були об’єднані в одну.
Кодекс адміністративних юридичних порушень ЛР передбачає засоби адміністративного впливу: попередження або грошове покарання (від 25 до 500 дол. США). Штраф передбачається за невживання державної мови на печатках, бланках, вивісках, при описі товарів; виконанні службових обов’язків, у діловодстві (внутрішньодержавному); за подання документів недержавною мовою, вживання недержавної мови у теле- та радіопередачах, кіно- та відеофільмах; невживання автентичних форм литовських топонімів; невиконання рішень Державної комісії литовської мови. Щороку для реалізації Програми вживання і вдосконалення мови виділяється близько 700 тис. дол. США.
Особливо показовим у плані підтримки державної мови є досвід Франції. У 1994 р. там було прийнято “Закон про використання французької мови” (так званий “Закон Тубона”). Він забороняє необґрунтоване використання іншомовної лексики у публічній й офіційній мові під загрозою великого грошового штрафу (до 10000 франків, а за рецидив до 20000). Спеціальні цензори стежать за вживанням запозичень у газетах, журналах, на телебаченні й радіо. Найбільше дискусій у суспільстві викликала 12 стаття закону, в якій записано: “Пропорція музичних творів, створюваних або виконуваних французькими авторами та артистами, повинна досягнути мінімуму 40% пісень французькою мовою, половину з яких становлять нові твори або ті, що виконуються новими талантами. Ці твори мають бути поширені у найкращий для слухання час”.
Мовне законодавство у Словаччині було затверджене 1995 року з ініціативи Словацької національної партії (СНП). Воно проголошує, що громадяни у державних та урядових установах спілкуються лише словацькою мовою. Закон ускладнив життя словацьким угорцям. У 432 населених пунктах країни угорці становлять щонайменше 20 відсотків населення. (Принагідно скажемо, що в Словаччині етнічні українці складають понад 10 відсотків громадян). Законом забороняється ведення церковних архівів мовами національних меншин, трансляція регіональних радіо- та телевізійних програм, спілкування мовами меншин у судах та розміщення написів несловацькою мовою в рекламі на вулицях, у назвах магазинів та установ. Міністерство культури отримало право карати порушників штрафами від 50 тисяч до 500 тисяч крон: як юридичних, так і фізичних осіб. 1996 року на території Словаччини діяли чотири мовні інспектори, які виявляли випадки порушення закону. Тоді отримали попередження кілька сотень акціонерних товариств та видавництв, але жодного штрафу не було стягнено, оскільки угорці Словаччини бойкотували закон. Після втручання Ради Європи та критики Європейського Союзу тодішній уряд Владіміра Мечіара дещо пом’якшив положення закону та відмінив посади мовних інспекторів. З 1999 року закон фактично не діє.
Згідно з 11 статею Конституції Словенії, словенська мова є єдиною державною мовою та території всієї країни. Телебачення, радіо, газети, рекламні ролики, інструкції із застосування та всі інші ЗМІ можуть бути тільки словенській мові, іноземні мови допускаються лише із субтитрами чи з переводом.
З наведених прикладів видно, що захист національної мови межує із питанням національної ідентичності, а тому не може ігноруватися за умов глобалізації та денаціоналізації в Україні.
Нагадаю, від самого початку створення ГО „Люстрація” вимагає прийняття Закону України про захист інформаційного та мовного простору, який би передбачав створення спеціальної мовної інспекції, яка слідкувала б за дотриманням закону про мову; проведення обов’язкових мовних іспитів для державних службовців та осіб, що займають певні посади.

Джерела:

1. Євсєєва Г. П. Мовна політика в законодавчому просторі України. Доступне з www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Apdu/2008_2/doc/5/09.pdf.

2. Губенко Д. Сучасна мова політика Балтійських держав. Доступне з http://ruthenia.info/txt/konf/derzh2000/05.html.

3. Крисанова О. Проблема державної мови в сучасному суспільстві. Доступне з
http://www.personal.in.ua/article.php

4. Шиманський О. Словаччина впроваджує „мовну поліцію”. Доступне з http://dialogs.org.ua/issue_full.php?m_id=8994.

5. Карпенко М. Стимули використання української мови у сфері державного управління. Доступне з www.niss.gov.ua/Monitor/September/3.htm.

6. Марусик Т. Правові аспекти мовної політики Франції. Доступне з http://ruthenia.info/txt/konf/derzh2000/06.html.


Олег Осуховський
lustration



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх