,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Кіпр: півстоліття дводержавності
0
Острів Кіпр, що знаходиться в Середземному морі, є одним із найбільш цікавих регіонів в Європі, чий офіційний статус і по нині не відповідає реальному стану справ. Основу населення Кіпру складають дві національні общини – греки і турки. Протистояння та спроби знайти спільну мову між ними визначали розвиток острову протягом більш ніж 50 останніх років. Для того, щоб зрозуміти особливості співжиття двох общин острову, слід, по-перше, звернутися до історичних передумов сучасної ситуації, а також зрозуміти цілі, які ставлять перед собою греки і турки. Крім того, це дозволить робити припущення щодо майбутнього розвитку стану справ на Кіпрі.

Головною особливістю Кіпру є його розподіл на грецьку та турецьку общину, що разом складають переважну більшість його населення. Сучасне співвідношення цих двох національностей було сформоване після подій 1974 р. На той час на острові проживало 77% греків та 18% турків, ще 5% – представників інших національностей. Незадоволені політикою грецького президенту Кіпру, колишнього архієпископа Макаріоса, представники фашистського режиму, що на той час перебували при владі у Греції, здійснили державний переворот на Кіпрі. У відповідь Туреччина, скориставшись формальним правом втручання у справи Кіпру за угодою 1960 р., здійснила військове вторгнення на територію Північного Кіпру, де більшість складали турки. Внаслідок цього почалося переселення турків із Туреччини на Кіпр, а турки-кіпріоти і греки-кіпріоти почали масово переселятися до місць компактного проживання своїх общин. Результатом стало те, що наразі 99,5% греків живе на території Південного Кіпру, а 98,7% турків – на території Північного Кіпру. Збільшилася і загальна частка турецького населення. Так, на 2007 р. на півдні Кіпру проживало 789 300 осіб, на півночі Кіпру станом на 2006 р. – 265 100 осіб (розбіжність у даті пояснюється тим, що переписи населення проводилися відповідними службами кожного регіону окремо).

Таким чином, якщо не брати до увагу невелику кількість представників інших національностей, що проживають на Кіпрі, співвідношення грецького та турецького населення острову наразі складає 75% і 25%, відповідно. При цьому греки проживають на півдні Кіпру, турки – на його півночі.
Юридично Кіпр є незалежною державою, чия влада поширюється на територію всього острову. Кіпр здобув незалежність у 1960 р., в результаті довгих багатосторонніх переговорів під егідою ООН. Того ж року була прийнята Угода про союз, що робила Грецію і Туреччину гарантами миру та стабільності Кіпру, та конституція нової держави. Конституція вибудовувала модель так званої співгромадської демократії, що була покликана забезпечити на законодавчому рівні права обох общин та їх спільну участь у державних справах.

Конституція Кіпру 1960 р. встановила посади президента та віце-президента, які повинні бути, відповідно, греком і турком та обиратися общинами окремо терміном на п’ять років. Президент був одночасно главою держави та очолював уряд, віце-президент, відповідно – віце-главою держави та віце-главою уряду. Попри відмінний статус, повноваження президента та віце-президента практично не відрізнялися: обидва мали право скликати засідання уряду (ради міністрів), брати в них участь та накладати вето на його рішення стосовно сфери зовнішніх відносин, безпеки та оборони. Крім того, обом було надано право вето на акти парламенту (палати представників), які стосувалися зовнішніх відносин (окрім участі в союзах та організаціях, у яких беруть участь одночасно Греція і Туреччина), визнання держав, установлення та переривання дипломатичних та консульських відносин з іншими державами, укладання міжнародних угод та договорів, визначення складу та чисельності збройних сил, а також діяльності поліції.

Рада міністрів, згідно з конституцією, мала складатися з семи греків та трьох турків, що повинні були призначатися на свою посаду, відповідно, президентом та віце-президентом. Палата представників була розподілена за таким же принципом. Початково вона складалася з 50 депутатів, 35 з яких мали бути греками, 15 – турками. Згодом її чисельність була збільшена до 80 (56 і 24 відповідно). Наразі вона включає в себе також 3 члени-оглядачі, які представляють маронітську, католицьку та вірменську меншини.

Проте з 1963 р. турки не беруть участь в державному управлінні згідно з цією конституцією. Внаслідок прагнень грецького президента Макаріоса внести зміни до конституції для спрощення моделі управління, що передбачало б обмеження прав турків, та масштабного спалаху насильства у 1963 р. турецькі представники залишили свої посади міністрів та депутатів. З того часу усі міністри призначаються грецьким президентом, 24 місця у парламенті є пустими, а посада віце-президента вакантною. 1983 р. Північний Кіпр проголосив незалежність, а 1985 р. прийняв власну конституцію.

Наразі ситуація на Кіпрі є такою. Формально весь острів підпадає під юрисдикцію грецької Республіки Кіпру (РК), що керується конституцією 1960 р. Проте насправді Республіка Кіпр контролює лише південну частину острову, де проживають греки, яка становить 59% території острову. 37% території Кіпру, що знаходиться на півночі і де мешкають переважно турки, де-факто контролюється самопроголошеною Турецькою Республікою Північного Кіпру (ТРПК), що має власну конституцію.

Згідно з конституцією Північного Кіпру, держава має напівпрезидентську республіку. Президент обирається на загальних виборах на п’ять років. Він призначає прем’єр-міністра, що у свою чергу формує уряд і у своїй діяльності має спиратися на підтримку парламентської більшості. Законодавча влада зосереджена в руках Асамблеї Республіки, що складається з 50 членів.

Таким чином, на території острову Кіпр існують дві окремі держави, переважну більшість населення яких складають, відповідно, греки і турки. Адміністративний поділ РК включає в себе всю територію острову і складається з шести округів: Фамагуста, Киренія, Ларнака, Лімассол, Лефкосія (Нікосія) і Пафос. При цьому до складу ТРПК де-факто входить уся Киренія, більшість Фамагусти, а також невеликі частини Лефкосії та Ларнаки. Адміністративний поділ ТРПК включає п’ять округів: Іскеле, Магуса (що разом складають практично всю грецьку Фамагусту), Лефкосія (до якої входять частини грецьких Лефкосії і Ларнаки), Гірне (відповідає грецькій Киренії) і Гюзельюрт (ще одна частина грецької Лефкосії). Невеликі частини грецьких Лімассолу, Ларнаки та Фамагусти і турецької Магуси є зонами суверенітету Великобританії, а території РК і ТРПК розділені буферною зоною, що знаходиться під контролем ООН. До 2008 року була розділена і столиця Кіпру – Лефкосія (Нікосія), проте внаслідок домовленості між главами держав 3 квітня 2008 року був відкритий перехід між двома зонами міста. Попри це, Лефкосія продовжує лишатися сегрегованим містом: на півдні міста живуть греки, на півночі – турки.

Незважаючи на те, що обидві держави є де-факто суверенними, лише РК є визнаною на міжнародній арені. У свою чергу, ТРПК визнає лише Туреччина, яка, в свою чергу, не визнає РК. Проблема, що стоїть на перешкоді об’єднанню Кіпру, лишалася незмінною протягом років: греки прагнуть контролювати всю територію Кіпру і ставлять своєю метою об’єднання з Грецією (еносіс); турки хочуть офіційного розподілу острову на дві частини (таксім) – це може передбачати або офіційне визнання ТРПК, або входження до складу Кіпру на умовах конфедерації.

Останньою спробою об’єднання Кіпру став план колишнього Генерального секретаря ООН Кофі Аннана. Згідно з ним, у 2004 р. був проведений референдум. План передбачав створення об’єднаного конфедеративного Кіпру з такими основними владними інститутами:
- Колективна президентська ради із шести членів, розподіленими пропорційно до населення (чотири греки і два турки), який обирається в парламенті на 5 років;
- Президент і віце-президент (грек і турок, відповідно) обираються президентською радою з-поміж її членів кожні 20 місяців;
- Двопалатний парламент: сенат із 48 членів, поділених між греками і турками порівну, і палата депутатів, поділена відповідно до пропорції населення обох общин;
- Верховний суд з рівної кількості греків і турків та трьох іноземних суддів, які призначаються президентською радою;
План також передбачав існування федеральної конституція та конституцій кожного окремого регіону та право на повернення власності та переселення, що були порушені внаслідок турецького вторгнення 1974 р.

План був проголосований на загальному кіпрському референдумі 2004 р. Умовою його реалізація мала стати підтримка обох общин. Турецька община більшістю проголосувала за, грецька – проти, тому план не був реалізований, а питання об’єднаного Кіпру лишилося відкритим. Причиною такого голосування греків стали, зокрема, слабка роль центрального уряду, неприйнятні для них умови повернення власності та переселення і викривлене, на їхню думку, представлення населення в органах влади.

Після вступу РК до ЄС у 2004 р. ситуація лише ускладнилася. З одного боку, проти цього виступали ТРПК і Туреччина, яка є кандидатом на вступ до ЄС ще з 1987 р. Крім того, представники ТРПК висловили скаргу з того приводу, що їхня позиція як частини населення Кіпру не була взята до уваги, а також заявили, що РК не представляє усе населення острову. З іншого боку, вступ до ЄС РК призвів до того, що формально законодавство ЄС поширилося на всю територію Кіпру, проте насправді воно діє лише на території РК. Цікаво, що кількість депутатів від Кіпру в Європейському парламенті – 6 – є пропорційною до всього населення Кіпру, хоча участь у виборах бере лише його грецька частина.

Однією з найбільших перешкод у вирішенні кіпрської проблеми є невизнання ТРПК жодною державою у світі, окрім Туреччини. Зокрема, у резолюції 220 (1966) від 1984 р. Рада Безпеки ООН не визнала законний статус ТРПК і засудила усі «сепаратистські акти на окупованій території Республіки Кіпр». Результатом міжнародного невизнання є економічне ембарго, накладене на ТРПК, що заважає їй розвиватися самостійно та ставить у серйозну залежність від допомоги з боку Туреччини. Тим не менше, останнім часом економіка ТРПК розвивається доволі динамічно, а середній рівень ВВП на душу населення поступово наближається до показника РК.

Попри те, що ТРПК не має офіційних стосунків з іншими державами, окрім Туреччини, у багатьох країнах існують її неофіційні представництва, у тому числі й у Великобританії. Азербайджан і Гамбія нещодавно оголосили про своє бажання формалізувати свої відносини із ТРПК. При цьому представники досить багатьох країн нещодавно відвідали посольство ТРПК в Анкарі для того, щоб зустрітися з дипломатами ТРПК. Можливість офіційного визнання ТРПК оголосила і Росія, проте заявила, що зробить це лише в разі, якщо Туреччина визнає Абхазію та Південну Осетію.

У свою чергу, ні РК, ні ТРПК офіційно не визнають одне одного. РК вважає, що територія Північного Кіпру має належати їй, називаючи ТРПК «окупованою Туреччиною територією» або ж «маріонетковою державою Туреччини». Президента ТРПК уряд РК називає «лідером турецької общини». Так само ТРПК називає президента РК «лідером грецької общини». Офіційною назвою РК серед представників ТРПК є «Грецька кіпрська адміністрація Південного Кіпру».

Наразі важко говорити, що чекає Кіпр у майбутньому. Погляди грецької та турецької общин, хоч і певним чином змінилися останнім часом, лишилися дуже суперечливими. Греки прагнуть створення об’єднаного Кіпру з сильним центральним урядом, здатним контролювати регіони. Турки погоджуються лише на децентралізовану державу із слабкою владою в центрі. Ситуація ускладнюється й існуванням ряду додаткових конфліктних моментів, зокрема, уже згадуваної проблеми повернення власності та переселення (так, багато греків і досі виступають за відселення турків, що були переселені з Туреччини після 1974 р., з Кіпру).

Наразі відбуваються переговори між президентами РК і ТРПК щодо майбутнього Кіпру, проте невідомо, чи дадуть вони які-небудь серйозні наслідки (останнім їх значним результатом стала згода відкрити перехід на кордоні в північно-західному Кіпрі). У будь-якому разі, багато оглядачів пророкують ТРПК долю Республіки Китай (більш поширеною назвою якого є Тайвань), що, будучи офіційно визнаним лише 23 державами, не має жодних серйозних економічних чи політичних обмежень у стосунках з іншими державами. Для того, щоб не допустити цього, РК має змінити свою позицію щодо турецької общини Північного Кіпру. Тим більше, що після підтримки турками ідеї, висунутої на референдумі 2004 р., ставлення до них у багатьох європейських країнах суттєво покращилося. Очевидно, що така тенденція буде зберігатися і надалі, навіть попри жорстку опозицію Греції.

Отже, на початку ХХІ ст. острів Кіпр де-факто складається з двох держав: Республіки Кіпр і Турецької Республіки Північного Кіпру, що стало закономірним результатом протистояння грецької та турецької общин протягом другої половини ХХ ст. Модель співгромадської демократії, закладена в конституції 1960 р., не спрацювала і не дала позитивних результатів, як у випадках деяких інших країн Європи (наприклад, Північної Ірландії чи Південного Тіролю). Причиною цього, напевне, стала занадто велика культурна, національна та релігійна відмінність двох общин, які населяли острів. Це призвело до відділення Північного Кіпру від Республіки Кіпр і утворення ним власної держави. Попри те, що вона невизнана жодною державою у світі, окрім Туреччини, де-факто вона має власний суверенітет, який поширюється на територію проживання турків. Перспективи об’єднання Кіпру в єдину державу не лише на папері у найближчій перспективі видаються малоймовірними, оскільки погляди греків і турків на державний устрій можливої спільної держави є кардинально різними. При цьому очевидною є тенденція поступового покращення іміджу ТРПК у Європі та світі, що може, зрештою, змінити статус цієї досі невизнаної держави.

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх